6. Особливості господарського розвитку античного світу. Древня Греція та Рим.

Економічна думка античного світу розвивалась насамперед в Греції, а також в Римі, де вона набула певних особливостей.

Економічною основою античного способу виробництва, який існував у формі полісного господарства була общинна. а потім і приватна власність на землю, праця вільних селян і ремісників із використанням праці рабів, які знаходились в приватній власності. Земля стала об’єктом купівлі-продажу, товарно-грошові відносини підривали натуральне полісне господарство.

Основою добробуту полісу поступово ставала рабська праця.

Розвиток товарно-грошових і кредитних відносин сприяв виділенню прошарку багатих ділків. Розквіт економічного життя Греції супроводжувався загостренням соціальних контрастів і внутрішніх суперечностей у полісі.

Багата рабовласницька верхівка побоювалась полісної бідноти, яка посягала на її майно і привілейоване становище. Якщо в Афінах ці суперечності зводились переважно до дебатів у народних зборах, судових процесів і літературної полеміки, то в інших давньогрецьких полісах боротьба між багатими і бідними громадянами часто призводила до кривавих сутичок. Оскільки бідняки були повноправними громадянами полісу, вони вимагали матеріальної допомоги від держави, однак використовували її не на виробничу діяльність, а на свої споживчі потреби, тому кількість “неімущих” не зменшувалась, а зростала.

Саме в період кризи полісного господарства старогрецька економічна думка досягла найвищого злету. В цьому плані найбільше значення мають наукові розвідки Ксенофонта, Платона, Арістотеля. Ідеї цих видатних мислителів виявили великий вплив на наступний розвиток світової економічної думки.

7. Економічні погляди Ксенофонта, Платона, Аристотеля.

Ці мислителі орієнтувалися у своїх поглядах на "переваги" натурального господарства і "природний" характер рабовласницького улаштування держави.

Ксенофонт - автор трактату "Домострой" - один із перших в історії економічної думки звернувся до всебічного вивчення проблем поділу праці в суспільстві. Разом із старими поглядами, він глибоко аргументував досить нову для того часу тезу про те, що "найбільш проста робота" може виконуватися більш продуктивно, що ступінь поділу праці зумовлений, як правило, розмірами ринками. Тобто Ксенофонт першим указав на взаємозв'язок між поділом праці і ринком. одним і перших був Ксенофонт і в осмисленні 2 сторін будь-якого товару, виражених в його корисних якостях (споживна вартість) і здатності до обміну (мінова вартість). Пропонував нагромаджувати гроші як скарб, страховий фонд на випадок війни, для розширення натур. господарства, вказуючи на функції обігу і засобу нагромадження.

Платон - висловлював думки щодо ек. розвитку суспільства, які втілилися у 2 його проектах державної будови ідеального типу. Вони були спрямовані на зміцнення основ натурально-господарської політики. Зміст одного з таких проектів виклав у праці "Держава". В ній високо оцінена роль аристократії у забезпеченні сусп.інтересів, оскільки саме цей стан включає в себе філософів і разом з армією становить апарат управління державою. Ці класи становили верхівку сусп-ва і навіть думати не могли про фізичну працю. Всі госп. турботи, у тому числі й ті, що пов'язані з володінням і розпорядженням особистою власністю, за умовами проекту, мали покладатися на третій стан сусп-ва (ремісники, землероби, вільні). Раби - власність вільних громадян або живе знаряддя праці, а тому не віднесені до жодного стану сусп-ва. Другий значний проект Платона - "Закони", написаний ним у глибокій старості. Автор протиставляє ідеальному типу держави "негативний" тип суспільного устрою. Головний двигун поведінки людей тут - матеріальні турботи і стимули. Фактично характерізуються окремі елементи соціально-ек. устрою сусп-ва на комуністичних засадах. Обидва проекти збігаються в тому, що апарат управління державою і громадяни не повинні мати золота і срібла, а також займатись лихварством.

Аристотель - найбільш велична фігура серед представників ек.думки античного світу. Вважаючи рабство природним явищем, яке має становити основу виробництва, Аристотель зміг глибше сучасників проникнути в конкретні ек.проблеми. Ним вперше піддано аналізу основні ек.явища і закономірності тодішнього сусп-ва. У творах "Нікомахова етика", "Політика" та інших йому вдалося розробити найорігінальніший на той час проект ідеальної держави, що мав багато схожого із Платоно та Ксенофонтом. Аристотель підтримує ідею поділу суспільства (вільні-раби) і праці (розумова-фізична) і поділяє погляди щодо малої значущості ремесла для сусп-ва (виділяючи, як і Платон, землеробство). Оригінальність в тому, що абсолютно кожен член суспільства належить або до природної сфери - економіки, або до неприродної - хрематистики. Це було однією з преших спроб аналізу капіталу. Економіка - природна госп.діяльність землеробів, ремісників, пов"язана з вир-вом необхідних продуктів, що мають споживну вартість. Економіка включається в обмін лише в межах задоволення власних потреб. Хрематистика - мистецтво наживати багатство за допомогою великих торгівельних угод для перепродажу і лихварських угод. Її мета безмежна, бо головне в цій сфері - володіння грішми. Тобто хр-ка - це мистецтво вкладання і нагромадження капіталу. Проблема справедливого обміну: потрібно, щоб все вимірювалось чимось одним, цим одним і є потреба, яка є зв'язуючою ланкою для всього, а як заміна потреби згодою людей виникла монета. Отже розрахунок матиме місце тоді, коли буде знайдено порівняння: яким чином продукція, вироблена ремісником, належить до продукції, виробленої землеробом.