21. Ідеї меркантилізму в документах б. Хмельницького. Економічні погляди ф.Прокоповича.

У період зародження і становлення теорії меркантилістів економічний розвиток України відбувався у тісному зв´язку з економічними процесами на європейському континенті. Про це свідчать інтенсивна торгівля України з країнами Центральної і Західної Європи, широкі освітні контакти, що сприяли виникненню вищих закладів освіти в Острозі, Києві та Львові. Зрозуміло, що це сприяло проникненню ідей меркантилізму на українські терени, економічний стан яких був придатний для їх сприйняття.Розвиток торгівлі, міст, купецтва служив передумовою формування національного ринку, що позначилося на всіх процесах і реформаційних рухах кінця XVI - першої половини XVII ст. Підтвердження цьому - Берестейська унія, визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького та ін. Ці події не можна розглядати автономно, бо вони тісно пов´язані з внутрішньоукраїнськими та загальноєвропейськими процесами.Саме у цьому контексті потрібно сприймати економічну політику гетьмана Богдана Хмельницького (1595-1657), яка була спрямована на створення ринкового середовища і містила елементи меркантилізму. Про це, зокрема, свідчать універсали і листи гетьмана, в яких береться під захист торгівля. ".Для заохочення до торговельної діяльності гетьманське Управління видавало універсали про охорону особи, товарів і майна купців, надавало купцям привілеї при продажу товарів, нерідко звільняло їх від торговельного мита. На пільгових умовах купецтво користувалося міським торговельним інвентарем, будівлями, спорудами, могло зводити нові торговельно-промислові приміщення.Багато уваги приділяв Б. Хмельницький зовнішній торгівлі, торговельним зв´язкам із сусідніми країнами. Він задовольнив вимоги українських купців про право контролю над діяльністю іноземних купців і сплату ними митного збору, від якого звільнялись українські купці. Зовнішньоторговельне мито на різні товари, золото, срібло, діаманти та інші коштовності, що вивозилися, сплачувалося дзвінкою монетою. Привізні цінні метали і камені митом не обкладалися.У цих діях гетьманського уряду за часів Б. Хмельницького рельєфно простежуються ознаки меркантилістичної політики, яку намагалися продовжити і наступні гетьмани. Зокрема, це помітно в діяльності Івана Мазепи, який, передусім, дбав про різні галузі сільськогосподарського підприємництва, зокрема, про млинарство і ґуральництво. Останнє на рубежі XVII- XVIII ст. стимулювалося експортом. Виразником українського меркантилізму можна вважати Теофана Прокоповича. Хоч Т. Прокопович не був фахівцем з економіки, але у своїй бібліотеці мав багато літератури з економічної проблематики. Серед праць з питань економіки переважають два типи: інформаційного характеру - енциклопедії, словники, різноманітні розвідки та "міркування", більшість з яких пронизана ідеями меркантилізму і присвячена, переважно, питанням фінансів, грошового обігу й торгівлі.У 1712 p. T. Прокопович став ректором Києво-Могилянської академії, а в 1716 р. за наказом російського царя виїхав до Петербурга, ставши там найближчим радником імператора у проведенні реформ у сфері економіки, освіти, церкви. За це Петро І всіляко винагороджував видатного українця. З. Байєр - приятель і біограф Т. Прокоповича - в його життєписі зазначав, що вчений здобув таку повагу в імператора, що той крім "подарунків, гостинців та нагород, багато разів, свідків уникнувши.., під плащем у гаманці по 1000 злотих йому приносив. І тому він (Теофанові) як бувалій людині безліч листів, що стосувались важливих і таємних справ, складати доручав".Це має принципове значення, передусім, для оцінки економічних поглядів Т. Прокоповича, який, позбавлений батьківщини, змушений був обґрунтовувати меркантилістську політику російського імператора Петра І, діяльність якого глорифікують досі, забуваючи за талановитого українця. Однак, зовсім заперечити вплив Т. Прокоповича на меркантилістську, за своєю суттю, політику Петра І неможливо.Володіючи енциклопедичними знаннями та європейським досвідом, який доводилося особисто спостерігати, Т. Прокопович обстоював промислово-купецький шлях розвитку. В одній із похвальних промов цареві Т. Прокопович позитивно оцінює "заводи мінеральні, доми монетні, лікарські аптеки, полотняні, шовкові й сукняні мануфактури, - предивні паперові млини, - різних кораблів купецьких будування". Підтримуючи розвиток науки, ремесел, мистецтв, він уважав, що людина повинна бути корисною державі. Не давні привілеї, а чесна праця повинна визначати місце людини в суспільстві - така концепція Т. Прокоповича. Він не піддавав осудові нагромадження багатства, але вороже ставився до аморальних способів збагачення. У політичних поглядах учений стояв на позиції просвіченого абсолютизму, а тому був палким прихильником просвітництва, сприяв тим, які мали здібності до науки і прагнули знань.Ученому більше імпонували ремісники, купці, лікарі, дипломати і т. ін., які вийшли із середнього або навіть із нижчих станів, ніж феодальні світські та духовні аристократи. У творчості та епістолярній спадщині Т. Прокоповича не важко запримітити критичне ставлення до старосвітчини, неуцтва, неробства, пияцтва тощо. Власне на цьому ґрунті він сперечався із догматичними старовірами, утверджуючи раціоналістичні погляди на всі сфери життя, у тому числі й економічне.Т. Прокопович радив дбати про господарський інвентар, завести книгу прибутків і витрат. За змістом ці поради були фаховими. Особливо вражаючим був висновок Т. Прокоповича: "Якщо ж звиклим, мерзенним і оспалим шляхом справа далі піде, або більше, як болотяна вода, тліти й смердіти стане то, хоча всю Україну їм віддай, не буде з того нічого, і такі пани з голоду помруть". У цих патріотичних словах - любов і біль за господарську рутину, економічну руйнацію в рідному краї. У них - пересторога, заклик до поступу, які не втратили своєї актуальності досі.