Геометрична нерізкість визначається з співвідношення
UГ=da/(F-),
де da діаметр активної частини джерела.
Нерізкість розсіювання рівна:
UP=UBg,
де - товщина просвічування об’єкту в см; g - коефіцієнт пропорційності, який визначається джерелом випромінювання
Нерізкість зміщення, що визначається механічними коливаннями джерела, об'єкта чи детектора, в реальних умовах просвічування звичайно усувається надійним кріпленням останніх.
Загальна нерізкість зображення залежить також від характеру розподілу геометричної нерізкості, пов'язаної з формою дефекту або елемента еталона чутливості.
Для канавкових еталонів чутливості і дефектів східчастого типу
U=
,
для
дротяних еталонів і дефектів овального
типу. U=
.
Дані формули справедливі для тонкостінних виробів, а для товстостінних в ці формули замість UВН треба підставляти Ur.
Вибір фокусної віддалі в радіографії проводиться для заданої товщини об’єкту і з врахуванням розмірів фокусної плями (активної частини) da:
де S- віддаль від плівки до зверненої до плівки поверхні об’єкта контролю.
Геометрична нерізкість Ur вибирається з умови Ur<< Uвн при просвічуванні тонкостінних виробів і Ur << UP при просвічуванні виробів великої товщини, коли розсіяне випромінювання суттєво впливає на погіршення чутливості. В цьому випадку загальна нерізкість зображення при Ur= UP дорівнює:
U= =1,25UP ( для східчастих дефектів);
U=
=
1,43UP
(для овальних дефектів).
Вибір часу просвічування в промисловій радіографії здійснюється за номограмами експозицій, якщо немає автоматичних експонометрів, які вимірюють і задають необхідну дозу опромінення для вибраного детектора.
Номограми експозицій складені із врахуванням товщини і густини матеріалу контрольованого об’єкта, потужності експозиційної дози, енергії випромінювання, фокусної віддалі і типу плівки (або комбінації плівок – екранів).
При використанні рентгенівських апаратів експозиція Х визначається як добуток сили струму І на час t для вибраного значення напруги Ur на трубці і заданої довжини контрольованого матеріалу. З достатньою для практики точністю експозицію можна визначити за відповідними номограмами. Якщо значення фокусної віддалі F відрізняється від тієї величини F0, для якої побудована номограма, одержану з номограми експозицію Х, перераховують за формулою:
Час експозиції буде рівний
, де
Р – потужність експозиційної дози.
У випадку, якщо просвічування проводять не на ту плівку, для якої побудована номограма, час експозиції визначають по формулі
=0k/k0 де 0 – час експозиції, знайдений по номограмі; k і k0 – перехідні коефіцієнти відповідно для плівки, на яку розрахована номограма, і для плівки, час експозиції якої визначають.
Якщо фокусні відстані при просвічуванні відрізняються від тих, для яких побудовані номограми, час експозиції визначають по формулі: =0Rf2/Rf02
де - час просвічування при вибраній фокусній відстані Rf, 0 - час просвічування при фокусній відстані Rf0, знайдений по номограмі.
При просвічуванні матеріалу під великим кутом до його поверхні час експозиції визначають для товщини матеріалу, знайденої по формулі
H= H/cos()
де H - товщина матеріалу в напрямі просвічування; H – номінальна товщина матеріалу, що контролюється; - кут між напрямом просвічування і перпендикуляром до поверхні матеріалу.
Якщо матеріал об’єкта контролю інший, ніж вказаний на номограмі, то потрібно знайти еквівалентну товщину ЕКВ матеріалу з густиною , вказаною на номограмі, за формулою:
ЕКВ=Х
,
де Х і Х – відповідна товщина і густина контрольованого матеріалу.
Час просвічування для рентгенівського методу визначається з формули t=Х/І, де І – величина струму.
При використанні інших типів плівок, ніж ті, для яких побудовані номограми слід перерахувати час просвічування з врахуванням перехідного коефіцієнта, який вибирається з відповідної таблиці t=t0K/K0, При інших значеннях фокусної віддалі F, ніж та, для якої побудована номограма, час просвічування, одержаний з неї перераховується обернено пропорційно квадрату фокусних віддалей:
t=t0(F/F0)2,
Для зниження часу експозиції використовують екрани – передній (звичайно металічний) та задній (часто флуоресцентний).
Режим просвічування виробів випромінюванням бетатронів також доцільно визначити за номограмами.
Типорозмір використовуваної плівки залежить від кута колімації 2, тому, що, наприклад, довжина l1 контрольованої за одну експозицію ділянки звареного шва рівна
l1=2(F-)tg,
Кількість ділянок, на які розбивається шов плоского звареного виробу, при його просвічуванні конічним пучком випромінювання з кутом колімації 2 визначається співвідношенням N=l/l1, де l – довжина зварного шва.
Вибір розміру ділянки, яка контролюється за одну експозицію при радіографії зварених з’єднань плоских довгих виробів та порожнистих тіл обертання, залежить від сумарного часу t, який затрачається на просвічування всього зварного з’єднання: t = N(t+t), де N – число дільниць на контролі всього зварного з’єднання; t - допоміжний час, який затрачається на підготовку однієї ділянки до просвічування (очищення і розмічування шва, установлення і зняття еталонів чутливості, маркувальних знаків і касет і просвічування і ін.); t - час просвічування, який затрачається на контроль однієї ділянки.
При
контролі плоских видовжених виробів
кількість ділянок N, на які розбивається
зварний шов при його просвічуванні
конічним пучком ІВ з кутом колімації
2,
визначається співвідношенням: N=
,
де
-
довжина зварного шва;
-
довжина контрольованої ділянки шва;
=2(F-)tg;
При контролі зварних з'єднань по ділянках, коли густина почорніння D падає від центра до краю знімка, існують такі розміри кута колімації 2, що визначають величину ділянки, при яких досягаються мінімальні витрати часу просвічування її.
Насправді, збільшення розміру ділянки, що контролюється за одну експозицію, приводить до збільшення часу просвічування t, а збільшення числа знімків N – до зменшення t. Таким чином, існує деяке співвідношення між N і t, коли загальний час просвічування t досягає мінімального значення. Відповідне рівняння, що дозволяє визначати оптимальний розмір ділянки або оптимальну кількість знімків для плоского зварного шва (при умові t>>tдоп), має вигляд:
,
5.
№31