2. Класифікація і область застосування магнітних методів неруйнівного контролю. Основні поняття і терміни при магнітному контролі.

Перша група магнітних методів базується на реєстрації полів розсіяння дефектів намагніченого об’єкту.

Магнітопорошковий метод базується на використанні феромагнітного порошку або магнітної суспензії , якими покривається попередньо намагнічений ОК. Цей метод широко використовується для виявлення поверхневих і підповерхневих дефектів у феромагнітних ОК.

В магнітографічному методі в якості індикатора полів розсіяння використовують феромагнітну плівку, яка накладається на поверхню намагніченого об’єкта контролю. Отриманий таким чином магнітний “запис” “зчитують” за допомогою магнітних головок. Цей метод найчастіше використовують для контролю якості зварних швів у трубопроводах.

Магнітоферозондовий метод базується на використанні ферозондів в якості первинних перетворювачів. Оскільки ферозонди наділені високою чутливістю, то вони дозволяють виявляти поверхневі дефекти глибиною біля 0,1 мм і дефекти глибиною 0,1 – 0,5 мм, які залягають на глибині до 10 мм.

Індукційний метод полягає у використанні в якості первинного перетворювача котушки, яка рухається відносно намагніченого об’єкту контролю. Е.р.с., яка індукується в котушці, несе інформацію про поля розсіювання. Цей метод дещо простіший в технічній реалізації, ніж метод ферозондовий, але його чутливість нижча.

Друга група магнітних методів НК базується на визначенні або використанні коерцитивна сила, залишкова індукція і магнітна проникність матеріалу об’єкта контролю. Магнітовідривний метод , який полягає на вимірюванні сили притягання постійного магніту або осердя електромагніту до поверхні феромагнітного виробу, використовується для вимірювання товщини немагнітного покриття на феромагнітних виробах.

Метод магнітних шумів базується на зв’язку магнітних шумів (стрибків Баркгаузена), які виникають при перемагнічуванні об’єктів контролю, з механічними властивостями цих об’єктів, їх структурним станом, наявністю в них механічних напружень і т.п.

Основні поняття і терміни при магнітному контролі

Намагніченість М – векторна фізична величина, яка характеризує стан речовини при її намагнічуванні (дії на неї магнітного поля ). Кількісно вона рівна

А/м, де V – об’єм речовини;m – елементарний магнітний момент.

Магнітною індукцією В називається силова характеристика магнітного поля

,Тл, де ₀ =4*10^-7Гн/м – магнітна стала; Н – напруженість магнітного поля.

Магнітна сприйнятливість – безрозмірна величина _m , яка характеризує здатність речовини (магнетика) намагнічуватись у магнітному полі. Для ізотропного діелектрика:

. У діамагнетиків _m<0, у парамагнетиків _m>0, у феромагнетиків _m>>0 (10⁴ і більше).

Кривими намагнічування називають графічні зображення функції B=f(H). В залежності від способу отримання цих функцій розрізняють декілька типів кривих намагнічування:

Магнітна проникність. Відносна магнітна проникність  - безрозмірна фізична величина, яка характеризує магнітні властивості магнетиків: