Білет №1

1. Передати зміст гуморески(твір з комічним сюжетом, відмінний від сатиричного твору легкою, жартівливою тональністю ) Остапа Вишні «Зенітка».

Зенітка скорочено - Вишня Остап

Стислий переказ, виклад змісту

ОСТАП ВИШНЯ

(1889—1956)

ЗЕНІТКА

«Сидить дід Свирид на колодках. Сидить, стружить верболозину.

— Як діла, дідусю? Драстуйте!

— Драсігуйте! Діла? Діла — нічого! Діла, як кажуть оці песиголовці, — гут!

— І по—німецькому, дідусю, навчились?

— Атож. У соприкосновенії з ворогом був, — от і навчився».

Дідусь розповідає, що од нього троє ворогів загинуло. Ось як це було.

Фашисти підходили до села, де залишилося лише кілька старих бабів, а дід Свирид був за річкою у партизанах. Він варив їм Їсти, кози пас. Одного разу дід пішов подивитись, що там фашисти роблять у нього в хаті. Човном перебрався через річку і «висадився десантом у себе ж таки в березі», «замаскувався і сидю, в хаті, бачу, світло горить, гомонять, чую, дехто співати зривається».

Дід Свирид вирішив почекати, поки вороги заснуть. Аж ось на ґанок вийшло троє: двоє фашистів, а третій — Панько Нужник — староста, батько його колись крамничку в селі держав.

Усі троє пішли у хлів спати на сіні, бо в хаті було душно. Дід почув, що вони вже заснули, стали хропіти, узяв вила—трійчата і почав бити фашистів. Вони кричать:

— Вас іст дас? А Нужник:

— О рятуйте! Хтось із землі з зенітки б'є!

Дід подумав: «Ага, ...сукини ви сини, уже мої вила вам за зенітку здаються, почекайте, ще не те буде».

Зробивши свою справу, дід знову перебрався на другий беріег. Пізніше чув, що фашисти і староста за три дні померли.

Дід Свирид Не пам'ятав, скільки йому років: сімдесят дев'ять чи вісімдесят дев'ять. Тепло й з гумором згадував свою бабу Лукерку, «яка б сама на дивізію з рогачем пішла».

Від самого тільки голосу Лукерки дід міг впустити сокиру з рук.

«Як на теперішню техніку, так чиста тобі «катюша». Я з нею так напрактикувався, що ніяка війна мені ані під шапку. Наступати на Лукерку, щоправда, я не наступав, більше одбивав атаки, а воюватися доводилось мало не щодня».

Якось дід Свирид із кумом добре випили. Аж тут повернулись із церкви Лукерка.

— Держись,— кажу,— куме, битва буде! Якщо поодинці, будемо биті. Давай згуртуємось у військове соєдінєніє, бо інакше — розгром. Перемеле живу силу й техніку!

Але дід з кумом припустилися тактичної помилки — не поховали рогачів. Лукерка схопилася за рогача — і на них, а вони відійшли на «зарані підготовані позиції — в погрібник». Сиділи там, в «окруженії», аж поки кум не вирішив прориватися до своєї Христі на пироги.

Кум перехрестився, рвонув і таки пробився «в розположеніє своєї Христі». А дід Свирид просидів у погрібнику аж до вечора, поки Лукерка не сказала, щоб ішов їсти галушки, бо зовсім охляне. «Бойова булгі покійниця!»

Одного разу Лукерка тіснила обох аж до водяного рубежа, до річки. А вони, не вміючи плавати, стояли так, щоб рогачем не дістало. Лукерка й каже:

— Мокнете?! Мокніть, іродові душі, я з вас конопель натіпаю! Тому після такої «практики» дід вже нічого не боявся. Шкодував тільки, що кума немає. Той і льотчиком хорошим був.

Якось полізли дід із кумом трусити кислиці. Трусять, а Лукерка збирає. Вирішили чоловіки перекурити, аж тут Лукерка як гримне на них:

— Знову за люльки!

Обидва «як стій з кислиці у піке». Кум приземлився, щоправда скапотував, а Свирид з піке — в штопор, із штопора не вийшов і, протаранивши Лукерці спідницю, врізався в землю. «За півгодини тільки очунявся, кліпнув очима, дивлюсь: ліворуч стоїть кум, аварію зачухує, праворуч Лукерка з цеберкою води. Ворухнувсь — рулі повороту ні в руках, ні в ногах не дей-ствують, кабіна й увесь фюзеляж мокрі—мокрісінькі...»

Врятувала Свирида жінчина спідниця: якби не вона, угруз би був у землю по самісінький руль глибини. А Лукерка ще й глузує з них: «Ех, льотчики,— каже,— молодчики!»

Коли прийшли свої, дід демобілізувався. Став робити пищики дітям у дитячий садок і виглядати колгоспну череду з евакуації. «Треба випасати, треба відбудовувати»,— сказав дід і дуже жалкував за кумом. Він запитав співрозмовників:

— Хочете, може, «зенітку» мою побачити? Ось вона! «І погладив ніжно дід Свирид свої вила—трійчата...»

Теплом і доброзичливістю сповнена гумореска Остапа Вишні «Зенітка».

Вона побудована як діалог автора-оповідача з головним героєм — дідом Свиридом. Він приваблює кмітливістю, винахідливістю, щирістю і дотепністю, любов’ю до рідної землі. Як каже сам дід, йому «чи сімдесят дев’ять чи вісімдесят дев’ять» років. Недаремно письменник акцентує увагу читача на вікові героя, тим самим стверджуючи думку про героїзм і непереможність народу, який від малого до старого піднявся на боротьбу з ворогом.

Композиційно гумореска складається з двох частин. У першій мовиться про мужній вчинок діда-патріота, який з вилами воює з ворогом. Друга частина логічно вмотивовує попередню, оскільки, на думку Свирнда, свій воєнний досвід він здобував у «баталіях» зі своєю дружиною — бабою Лукеркою: «З нею я так напрактикувався, що ніяка війна мені ані під шапку». Це порівняння лаконічно й водночас колоритно характеризує героїв. Такий контраст між серйозними діями героя і його побутовими сутичками з дружиною викликає у нас щирий сміх.

Засобом гумору у творі є також мова персонажів, у якій оригінально поєднується військова термінологія, побутова лексика, слова і звороти, запозичені з німецької мови. Так, дід Свирид упевнено вплітає у свою розповідь «гут», «вас іст дас?». Вживання героєм військової термінології надає твору гумористичного звучання. У першій його частині це зумовлено самою сюжетною дією, адже виступає дід Свирид проти добре озброєних окупантів з вилами. Зображена письменником ситуація має глибокий зміст: якщо навіть людина похилого віку знищує ворога, можна сказати, голими руками, то такий народ непереможний.

Невідповідність між військовою термінологією і побутовими ситуаціями, змальованими у другій частині твору, викликає сміх у читача. Справді- бо, йдеться про непорозуміння у сім’ї, а розповіді нагадують зведення з фронту. Наприклад: «…Перехрестився кум і рвонув в н-ському направленії. І таки пробився в розположеніє своєї Христі. Щоправда, рогачем його таки контузило, але з ніг гге збило. А я аж до вечора в окруженії за діжкою з сирівцем просидів».

З теплим усміхом згадує дід Свирид уже покійних кума й дружину: «Так ми з кумом як стій з кислиці у піке. Кум таки приземлився, хоч і скапотував, а я з піке — в штопор, із штопора не вийшов, протаранив Лукерці спідницю й урізавсь у землю!»

Багата й соковита мова твору допомагає письменникові показати свого героя і як героїчну особу, і як звичайну людину в її повсякденному житті. Простота викладу й задушевний тон, несподівані висновки, поетизацій побутових деталей, самобутній, типово український характер героя — все це викликає у нас доброзичливий сміх.

Визволений з беріївських таборів у 1944 р., Остап Вишня знову стає улюбленим і популярним письменником в Україні. У цьому ж 1944 р. видрукувана його "Зенітка".

Письменник писав про свою гумореску "Зенітка": "Я хотів у тяжкі, грізні часи писати щось дуже веселе... щоб і моя робота спричинилась до того, щоб люди і на фронті, і в тилу таки по-справжньому засміялися, та не засміялися, а просто таки зареготалися.»