1. Предмет і завдання курсу МЕВ. Роль в системі світового господарства.

Предметом вивчення курсу «Міжнародні економічні відносини» є система господарських зв’язків, що виникає між суб’єктами національних економік на основі міжнародного поділу праці та факторів виробництва.

Завдання курсу «МЕВ»:

• виявлення сутності МЕВ, чинників і рівнів їхнього розвитку, особливостей дії законів і принципів розвитку світової економіки; закономірностей еволюції МЕВ;

• засвоєння понятійного апарату, що застосовується у міжнародній господарській практиці;

• ознайомлення з формами МЕВ, особливостями розвитку інтеграційних процесів у світі;

• дослідження сучасних тенденцій розвитку глобальної економіки та моніторинг індикаторів, що її характеризують;

• аналіз механізмів регулювання МЕВ на національному та міжнародному рівнях;

• характеристика форм та інтенсивності залучення України до світогосподарських зв’язків, виявлення значущості зовнішніх детермінант в економічному розвитку держави;

• оцінка перспектив розвитку міжнародних економічних відносин України з зовнішнім світом.

Певні елементи МЕВ , зокрема зов.торгівля, існували ще за давніх часів, але в докапіталістичному суспільстві міжнародний обмін находила незначна частка вироблених продуктів. Основна частина продукції вироблялась і споживалась в межах окремих господарств, територій і країн. Встановлення капіталістичного суспільства пов”язано зі створенням національних держав, формуванням національних господарств і ринків. На 1 етапі це привело до більш широкого встановлення виробничих зв”язків в межах націон.країн Збільшення масштабів вир-ва робить тісними нац.кордони для споживання прод-ції, що виробляється у все більших обсягах.Цьому сприяє і необхідність забезпечення ефективності вир-ва, т.к. більші масштаби вир-ва, більш ефективні і дають можливість для розвитку спеціалізації і кооперації. Все це обумовлено необхідністю активізації розвитку МЕВ. 1 фактором, який сприяв високим темпам розвитку МЕВ в епоху капіталізму є значний розвиток в цей період продуктивних сил суп-ва. В подальшому на активізацію МЕВ почали впливати і інші фактори

2. Поняття валюта конвертованість валюти

Валюта — це грошова одиниця, що використовується як світові гроші, тобто як міжнародна розрахункова одиниця, засіб обігу і платежу.Існують такі види валют:

1. Залежно від емітента валютних коштів розрізняють види валют:

— національна — платіжний засіб (грошова одиниця) певної держави (гривня, долар, фунт стерлінгів тощо);

— іноземна — грошові знаки зарубіжних держав, а також кредитні та платіжні засоби (чеки, векселі) в іноземних грошових одиницях, що використовуються в міжнародних розрахунках;

— колективна — міжнародні грошові одиниці, емісію яких здійснюють міжурядові валютно-кредитні організації (євро, СПЗ).

Конвертованість — здатність до вільного використання валюти для будь-яких операцій та обміну на інші валюти. Конвертованість може бути: повна або часткова; зовнішня або внутрішня; за поточними операціями або за переміщенням капіталів і кредитів.

Повна конвертованість валюти — це можливість вільного обміну на іноземну валюту для всіх категорій власників у будь-якій формі та в усіх операціях без обмежень.

Часткова конвертованість — обмін дозволяється лише для певних власників або за окремими операціями.

Внутрішня конвертованість — вільний обмін національної валюти на іноземну для резидентів і вільні платежі за кордон.

Зовнішня конвертованість — вільне накопичення валюти на рахунках нерезидентів, переказ за кордон.

Конвертованість за поточними операціями — дозвіл на обмін національної валюти лише для забезпечення зовнішньоекономічної діяльності учасників міжнародних відносин за поточними операціями.

Валютне котирування — визначення і встановлення курсу іноземної валюти до національної.

Методи котирування; прямий — курс одиниці іноземної валюти виражений у національній; непрямий (зворотний) — за одиницю приймається валюта, курс якої виражений у певній кількості іноземних грошових одиниць 

3. Світове господарство: сутність та структура

Світове господарство — це сукупність національних господарств, які беруть участь у міжнародному поділі праці і пов’язані між собою системою міжнародних економічних відносин. Воно являє собою глобальний економічний організм, в якому склалися і зростають взаємозв’язок і взаємозалежність усіх країн і народів світу.    Світове господарство є історичною і політекономічною категорією. Це пояснюється тим, що кожному конкретному історичному етапу його розвитку притаманні певні масштаби і рівень виробництва, інтернаціоналізація господарського життя і соціально-економічна структура.    Світове господарство почало формуватись досить давно, проте остаточно як цілісна система склалося близько ста років тому на рубежі ХІХ—ХХ ст. Основою його поступового формування став міжнародний ринок, утворення якого відбувалося поетапно в ХІ—ХVІІІ ст., а особливо інтенсивно — з середини ХІХ ст., коли в країнах Заходу домінуючим стає машинне виробництво.

Суб’єктами світового господарства є ТНК, національні господарства, міжнародні організації, міжнародні інтеграційні об’єднання, які у свою чергу теж є системами. Світове господарство як цілісна система складається з різних частин, підсистем. Такими підсистемами є групи національних економік (групи країн), які мають певну спільність і відмінності. Їх визначають за такими ознаками, як рівень економічного розвитку, соціально-економічна структура економіки, тип економічного зростання, рівень і характер зовнішньоекономічних зв’язків. Проте найбільш поширеною є класифікація світового господарства, за якою в ньому виокремлюють три великі групи країн: розвинуті країни, країни, що розвиваються, країни з перехідною економікою. Для включення країн до тієї чи іншої групи застосовують насамперед такі критерії: характер економіки (ринкова або перехідна) і рівень її соціально-економічного розвитку (рівень виробництва ВВП/ВНП на душу населення, галузева структура ВВП, рівень і якість життя).

4. Основні риси золотомонетного стандарту

Золотомонетний стандарт - це класична форма золотого стандарту, за якого золото виконувало всі функції грошей, а в обігу перебували як золоті монети та і банкноти вільно розмінні на золото.

Золотий монометалізм існував у кількох формах: золотомонетного стандарту, золотозливкового стандарту і золотодевізного стандарту.

Класичною формою вважається золотомонетний стандарт, при якому:

— золото виконувало всі функції грошей;

— в обігу перебували золоті монети та банкноти, розмінні на них;

— відкрите карбування монет із фіксованим золотим вмістом;

— вільний рух золота та іноземної валюти між країнами, внаслідок чого відхилення валютних курсів від валютних паритетів відбувалося лише в межах «золотих точок».

Золотомонетний стандарт являв собою найбільш стабільну, саморегульовану грошову систему. Завдяки вільному обігу, відкритому карбуванню золотих монет та необмеженому обміну банкнот на золото маса грошей в обігу стихійно пристосовувалася до потреб обігу в них через механізм скарбу. У періоди спаду виробництва та товарообороту зменшувалася потреба в грошах, вони вилучалися з обігу, перетворюючись на скарб. При розширенні товарообороту гроші надходили зі скарбу до сфери обігу. Саме у такий спосіб відбувалося регулювання маси грошей в обігу.

5. Складові та сутність міжнародної валютно-фінансової системи

Міжнародна валютна система охоплює всю міжнародну економіку, її головними елементами є національні та колективні (наднаціональні) валюти, міжнародні платіжні активи, механізм валютних паритетів і валютних курсів, умови взаємної конвертованості валют, міжнародні валютні ринки, міжнародні банківські та валютно-фінансові установи, міждержавні організації, що здійснюють валютне регулювання.

Міжнародна валютна система регулюється нормами національного та міжнародного права, зафіксованими в державних, міждержавних та міжнародних правових актах.

Паризька валютна система. Стихійно склалася у XIX ст., а юридичне була оформлена міждержавною угодою на Міжнародній конференції в Парижі у 1867 р. Згідно з цією угодою золото визнавалось єдиною формою світових грошей. На цьому етапі валюти ряду країн вільно обмінювались на золото на внутрішніх ринках своїх країн. Характерні риси Паризької валютної системи:основою системи виступав золотомонетний стандарт;

валютні одиниці країн-учасниць мали чітко визначений вміст золота і були конвертованими в золото;

золото вільно експортувалось та імпортувалось, продавалось на міжнародних ринках, а золоті зливки могли вільно обмінюватися на монети;

підтримувалось жорстке співвідношення між національним золотим запасом і внутрішньою пропозицією грошей;

діяв режим вільно плаваючих курсів валют з урахуванням ринкового попиту та пропозиції, але в межах золотих точок.

Золотий стандарт — це міжнародна валютна система, що ґрунтувалась на офіційному закріпленні країною золотого вмісту національної валютної одиниці із зобов'язанням центрального банку купувати та продавати національну валюту в обмін на золото.

Генуезька валютна система. Результатом Генуезької міжнародної економічної конференції (1922 р.) стало створення нової валютної системи, її основні риси:

основою системи виступало як золото, так і девізи — іноземні валюти;

збережено золоті паритети, однак конверсія валют у золото стала здійснюватися не лише безпосередньо, а й опосередковано — через іноземні валюти;

відновлено режим валютних курсів, які вільно плавали;

провадилася активна політика валютного регулювання у формі міжнародних конференцій та угод.

Бреттон-Вудська валютна система. З'явилася як результат міжнародної конференції з валютно-фінансових питань, що відбулась 1—22 липня 1944 р. в Бреттон-Вудсі (США).

При цьому золото зберігало свою монополію на проведення остаточних грошових розрахунків між країнами, тобто на виконання функції загального платіжного засобу. Однак масштаби використання золота для фактичного обслуговування міжнародного обігу і його регулятивна роль у цій сфері істотно зменшились.

Бреттон-Вудська валютна система була за своїм характером золотодевізною системою фіксованих валютних курсів. Золотодевізний стандарт — це міжнародна валютна система, що ґрунтувалась на золоті та девізах — двох резервних валютах (доларі США та фунті стерлінгів).Основною резервною валютою став американський долар, який нарівні з золотом був визнаний мірою цінності валюти кожної країни, а також міжнародним платіжним та кредитним засобом.

Ямайська валютна система. У січні 1976 р. на черговій нараді МВФ в Кінгстоні (Ямайка) у вигляді другої поправки до Статей Угоди МВФ були визначені основи нової світової валютної системи, суть якої — в проголошенні повної демонетизації золота у сфері валютних відносин. Був відмінений офіційний золотий паритет, офіційна ціна на золото та фіксація масштабу цін (золотого вмісту) національних грошових одиниць, знято будь-які обмеження у його приватному використанні.

6. Регіональний та організаційні підходи до типологізації країн світу.

1. За регіональним критерієм, тобто розташуванням країн на певній території поділяються так:

- За регіонально-континентальним критерієм країни групуються за географічним розташуванням: наприклад, країни Східної, Західної, Південної та Північної Європи; Північної та Латинської Америки, Південної, Південно-Східної, Східної та Центральної Азії; Близького та Середнього Сходу тощо.

- За регіонально-економічним критерієм виділення груп країн у межах регіону відбувається відповідно до спільних економічних інтересів, приблизно однакового рівня розвитку. Наприклад, країни Західної Європи - члени ЄС (Бельгія, Великобританія, Данія, Ірландія, Люксембург, Нідерланди, Франція, ФРН) та країни Південної Європи - члени ЄС (Греція, Іспанія, Італія, Португалія); нові індустріальні країни Латинської Америки (Аргентина, Бразилія, Мексика) та Азії (Південна Корея, Сінгапур, Таїланд, Тайвань).

- За регіонально-інтеграційним критерієм, коли спостерігається спільність економічних інтересів, компліментарність національних господарських механізмів, достатній рівень індустріального розвитку, територіально-географічна близькість, країни формують інтеграційні угрупування. Так, найбільш сталими та впливовими є такі: а) європейське - ЄС; б) євразійське - СНД; в) північноамериканське - НАФТА; г) південно-східно-азійське - АСЕАН.

2. За організаційним критерієм систематизація країн світу відображає особливості сполучення форм міжнародних економічних відносин та їх регулювання.

- За ступенем інтеграції у світову господарську систему виділяють національні економіки закритого та відкритого типу.

- За структурою господарства розрізняють аграрно-індустріальні та індустріально-аграрні економіки.

- За домінуванням певних технологічних укладів виділяють доіндустріальні, індустріальні та постіндустріальні економіки.

- За стадією розвитку ринкових відносин розрізняють моделі економіки "традиційного" типу; економіки капіталізму (вільного, монополістичного, державно-монополістичного); економіки сучасного капіталізму (ринкова економіка, що регулюється, або змішана економіка); економіки, що централізовано управляються.

- За моделлю координації господарських процесів серед розвинутих країн виділяють ті, що використовують ліберально-капіталістичну модель), та ті, що спираються на державно-корпоративну модель

- За участю в міжнародних організаціях, конвенціях, нарадах виділяють відповідні країни-учасниці.

7. МПП: суть, чинники, форми прояву

Міжнародний поділ праці (МПП) – це найвищий ступінь розвитку суспільно-теориторіального поділу праці між країнами, основою якого є економічно вигідна спеціалізація окремих країн і обмін випущеною продукцією визначеної кількості та якості.

Серед чинників розвитку МПП треба відзначити: природно-географічні умови;

технічний прогрес; соціально-економічні умови.

Раніше головну роль відігравали природно-географічні умови: клімат, природні ресурси, розміри території, чисельність населення, економіко-географічне розташування. Розвиток технічного прогресу призвів до зменшення значення природно-географічних умов, надавши можливість використати переваги науково-технічних досягнень, розвитку науки і техніки. Нова модель економічного розвитку набула таких характерних рис: почав переважати інтенсивний тип економічного зростання; з’явилися нові галузі промисловості та швидко модернізувалися діючі; скористався виробничий цикл; розширилася сфера послуг (особливо банківських і страхових). Паралельно з НТП у МПП значну роль почали відігравати і соціально-економічні умови: досягнутий рівень економічного і науково-технічного розвитку; механізм організації національного виробництва; механізм організації зовнішньоекономічних відносин. Грандіозні економічні, політичні та соціальні процеси останніх десятиліть суттєво вплинули на МПП. Головним напрямком його розвитку стало розширення міжнародної спеціалізації і кооперування виробництва. Вони є формами МПП і виражають їх суть.

Міжнародна спеціалізація виробництва – це форма поділу праці між країнами, за якої зростання концентрації однорідного виробництва відбувається на базі диференціації національних виробництв, виділення їх у самостійні виробничі процеси, у структура окремих галузей і сфер виробництва з випуску однорідних продуктів праці, що перевищують внутрішні потреби національної економіки.

Міжнародна виробнича кооперація є похідною формою міжнародного поділу праці, яка полягає в розвитку міжнародних виробничих зв’язків, що виникають та існують між міжнародно спеціалізованими суб’єктами з метою поєднання взаємодоповнюючих виробничих процесів.