25. Мета та засоби її досягнення. Наміри і наслідки

Людська діяльність, як відомо, здебільшого цілеспрямована, тобто має певну мету. Проте мало поставити мету, людина також повинна обрати і шлях, який би привів до цієї мети. Кожна мета потребує своїх, особливих засобів. Навіть одна й та сама мета, залежно, наприклад, від існуючих умов, може бути досягнута різними шляхами. У зв'язку з цим людина змушена вирішувати, який саме шлях вибрати. Побутує думка, що мета виправдовує засоби, тобто усі засоби підходять, якщо вони сприяють досягненню мети. Проте чи правильно це?

Можливо, ви вже читали або чули про «подвиг» давнього грека Герострата, який прагнув за всяку ціну увічнити своє ім'я. І він таки свого досяг. Але як? Спаливши храм богині Артеміди, що вважався одним із семи чудес світу. І тим «прославився». На віки. Однак, па превеликий жаль, герострати існують і в наші дні.

У нашому повсякденному житті всім людям доводиться часто робити вибір, які засоби можна використовувати для досягнення своїх намірів, а які — ні. І при цьому, насамперед, виходити з того, наскільки дійовими, ефективними вони будуть, чи дадуть можливість з найменшими зусиллями досягти найкращих результатів. Проте цього мало. Необхідно постійно враховувати і те, чи не суперечать ці засоби існуючим нормам поведінки, тобто чи вони чесні, законні, чи протиправні, чи не завдадуть шкоди іншим людям.

Кожна людина відповідає не тільки за ті засоби, які використовує, а й за наслідки самої діяльності. Тому, збираючись щось зробити, варто подумати про можливі наслідки і тільки після цього приймати остаточне рішення  робити чи ні. Адже наміри і мета на практиці далеко не завжди відповідають наслідкам дій. Так, існує, зокрема, прислів'я про дорогу в пекло, яка вимощена добрими намірами; тобто найкращі наміри можуть призвести, реалізуючись, до дуже поганих наслідків, які не передбачалися заздалегідь.

Почуття відповідальності— і не лише за свої власні вчинки, а й за дії інших людей, за те, що відбувається у суспільстві й навіть у всьому світі,—сьогодні одна з найважливіших рис справжнього громадянина. Кожний із нас має добре усвідомити, що він живе не в пустелі, а серед інших людей і що будь-який непродуманий учинок може когось образити чи комусь зашкодити або, навіть, зробити нещасним. Усі наші дії тісно переплетені з діями інших людей; тому, як малесенький камінчик, необережно кинутий у горах, може викликати каменепад, так і наш безвідповідальний вчинок може призвести до неочікуваних негативних наслідків.

Отже, перш ніж діяти, слід добре зважити можливі наслідки, намагатися передбачити як найближчі з них, так і віддалені, як позитивні, так і негативні. І завжди пам'ятати, що ти — людина, а отже, мусиш відповідати за всі свої вчинки.

26. Філософія як теоретична форма світогляду

Світогляд – це сукупність людських поглядів на світ в цілому, які визначають місце людини в світі, її цінності, настанови та практичні дії.

Філософія виступає як ядро будь-якого світогляду і має свою автономну форму існування як філософський світогляд.

Спільне між Ф. і світоглядом – це проблема співвідношення людини і світу. На відміну від часних наук, їх цікавить не світ або людина окремо, а саме цілісність людського світовідношення.

Світогляд і є цілісною сукупністю поглядів на світ, яка виявляється через єдність знань, почуттів, переконань і волі.

За структурою світогляд має рівні:

• Раціональний (у формі знань про світ) – це світорозуміння на раціональному рівні знань;

• Емоційно-чуттєвий – на рівні світовідчуття;

• Світоставлення – на рівні волевиявлення, яке переходить до рівня світоперетворення у практиці.

Основні полюси світогляду: людина (S) і світ(O). Ці категорії набувають у Ф. гносеологічного виявлення у категоріях суб’єкт і об’єкт.

Філософія має органічний зв’язок зі світоглядом. Що ж таке світогляд? Слід підкреслити, що у визначенні цього поняття немає чіткості. Воно не є загальновизнаним. У сучасних філософських працях про світогляд мовиться таке: “світогляд – це форма суспільної відомості; “світогляд – це форма самоусвідомлення особистості”; “світогляд – це система поглядів на світ і на місце людини у цьому світі”; “світогляд – це система принципів діяльності людини”; “ світогляд – це погляд людини на світ як ціле”; світогляд – це спосіб духовно-практичного освоєння світу”.

Філософія і світогляд в цьому контексті мають органічну єдність. Філософія теж є специфічним світоглядом. Певним способом духовно- практичного освоєння світу. Філософія як світогляд є системою найбільш загальних поглядів на світ, природу, суспільство, людину, пізнання. Філософія як світогляд теоретично обґрунтовує свої положення і висновки, основні принципи соціально-політичної, наукової, моральної, естетичної діяльності людини, тобто освоює світ як духовно (теоретично), так і практично.

27. Поняття світогляду та його структура

Світогляд – сукупність уявлень людини про себе, про світ, про свої взаємини зі світом, про своє місце в світі та життєве призначення.

Структура світогляду

1. Світовідчуття;

2. Світосприйняття;

3. Світорозуміння;

Світовідчуття – спосіб ствердження світогляду, в якому світ і ставлення людини до нього відтворюються у чуттєво-емоційній формі. Переживання та оцінки звернені не до окремих явищ, а до світу в цілому і до загальної позиції людини в ньому. Це є духовний стан людини, який визначає прийняття чи неприйняття людиною світу, її довіру або недовіру у ставленні до людей тощо.

Світосприйняття – на цьому рівні світогляду світ дається людині як цілком предметна реальність, яка певним чином організована та впорядкована. На цьому етапі переважають різного типу знання, просторово-часові уявлення про світ, які об’єднуючись утворюють цілісний образ світу.

Світорозуміння – рівень світогляду, на якому відбувається подальша конкретизація світосприйняття, що перетворює його в вищий рівень організації світогляду, що дозволяє надати людині мотиви та орієнтири вибору у кожній життєвій ситуації. Тобто світ набуває цілісності. Світорозуміння – абстрактне мислення + теоретичне пізнання.