14. Творчий характер свідомості. Самосвідомість

Самосвідомість пов'язана зі здатністю до рефлексії, до погляду на себе немовби "збоку". Як об'єкт самопізнання особистість - це людина, якою вона відчуває, спостерігає, почуває себе, якою вона відома собі і якою вона сприймається, мислиться, з її точки зору, іншими. Завдяки самосвідомості людина усвідомлює себе як індивідуальну реальність, окрему від природи та інших людей. Вона стає наявною не тільки для інших, а й для себе.

Самосвідомість не є чимось аморфним, вона має свою власну структуру. З одного боку, в ній можна виділити систему психічних процесів, що пов'язані з самопізнанням, переживанням власного ставлення до себе й регулюванням власної поведінки. З іншого боку, можна говорити про систему відносно стійких утворень особистості, що виникають як продукти цих процесів. Так, через самопізнання людина приходить до певного знання про саму себе. Ці знання входять у зміст самосвідомості як її серцевина. Спочатку вони виступають у вигляді окремих ситуативних, нерідко випадкових образів себе, які виникають у конкретних умовах спілкування та діяльності. Далі ці образи інтегруються у більш або менш цілісне й адекватне поняття про власне "Я".

Однак будь-який об'єкт пізнання, а людина в цій якості й поготів, є невичерпним. Тому самопізнання, як і будь-яка інша форма пізнання, не приводить до кінцевого, абсолютно завершеного знання. Відносність знань про себе зумовлена постійними змінами у часі реальних умов життєдіяльності й самої людини. Часто простежується розбіжність між реальними змінами людини й тим, що відображено нею в образі самої себе, коли нове у психічному розвитку ще не стало змістом її знання. Недостатньо ясно усвідомлюючи те нове в собі, що з'явилося, людина немовби із запізненням його "відкриває" і до того часу користується старими знаннями про себе, старими оцінками, хоча вони насправді вже не відповідають змісту нового психологічного утворення й об'єктивному його прояву.

15. Суспільний характер свідомості

Природа свідомості, яка має різноманітні форми свого про­яву, особливого статусу набуває в суспільному характері сво­го існування. І якщо раніше мова йшла насамперед про інди­відуальну свідомість, то зараз ітиметься про суспільну свідомість, яка в найбільш простому і загальному визначенні роз­глядається як відображення суспільного буття.

 

Суспільне буття розуміється як реальний процес жит­тя людини, суспільства. Це не що інше, як природно облаш-тований стан співіснування, взаємозв'язку людей через ор­ганізацію виробництва і відтворення людини. Суспільне бут­тя — це також організація людиною сукупності системи відносин стосовно виробництва не тільки самої людини, а й умов її існування, особливо благ, необхідних для задоволен­ня тілесних і духовних потреб та інтересів.

 

Суспільна свідомість є відображенням суспільного буття, системою суспільних ідей, теорій, соціальних почуттів, на­строїв, ілюзій тощо. У зв'язку з цим прийнято констатувати, що суспільне буття визначає суспільну свідомість, бо перш ніж щось відображати, те, що відображається, має бути, існувати.

 

Проте й суспільна свідомість є проявом буття, реальніс­тю в системі відносин "людина — світ". Отже, вона є про­явом суспільного буття, реальністю в бутті, породженою людиною. А це дає підстави стверджувати, що суспільна свідомість є вищим проявом суспільного буття. Ця особли­вість виявляється передусім у тому, що суспільна свідо­мість, як і будь-який прояв свідомості, є творенням образу, згідно з яким організується життя людини і суспільства.

 

Таким чином, своєрідність суспільної свідомості полягає в тому, що вона є породженням суспільного буття, тому бут­тя її визначає, і водночас суспільна свідомість є визначником, організатором зміни суспільного буття відповідно до потреб та інтересів людини і суспільства.