23. Розкрийте основні умови виникнення та суть маржиналізму.

Упродовж останніх 30р. ХІХст. Класичну політекономію змінила маржинальна економічна теорія. Ця зміна значною мірою стала наслідком величезного прогресу в науці, а також в економіці, в якій з’явилось все більше ознак монополістичного типу господарювання.

Маржиналізм, відомий під назвою теорій граничної корисності та граничної продуктивності, перетворився на самостійну течію буржуазної політекономії у другій половині XIX ст. Виникнення маржиналізму було обумовлене передусім об'єктивними чинниками, а саме: поглибленням поділу праці, розширенням капіталістичного ринку, зростанням взаємозалежності і конкурентної боротьби між економічними суб'єктами. Теорії маржиналізму стали формою відображення первинних економічних потреб і прагнень приватних підприємців.

Основна ідея маржиналізму – дослідження граничних економічних велич як взаємопов’язаних явищ економічної системи в масштабі фірми, галузі, а також і всього нар. господарства. У даному контексті сучасний маржиналізм включає в себе і неокласичну,і кейнсіанську економічні концепції, а економічна наука вперше стала галуззю знання, яка вивчає взаємозв’язки між визначеною метою і наявними обмеженими засобами, які мають альтернативні можливості використання.

Маржиналізм – ґрунтується на принципово нових методах економічного аналізу, що дозволяє застосувати граничні величини для характеристики змін у явищах, які відбуваються.

У «маржинальній революції » прийнято виділяти два етапи. Перший етап охоплює 70-80-ті рр. ХІХст. , коли відбувалися узагальнення ідеї маржинального економічного аналізу у працях австрійця Менгера і його учнів. Цей етап прийнято пов’язувати з «суб’єктивним напрямом» політекономії. Другий етап «маржинальної революції» припадає на 90-ті роки ХІХст. Головне досягнення маржиналістів на цьому етапі – відмова від суб’єктивізму і психологізму.

24. Розкрийте суть американського необеліралізму. Поясніть значення теорії монетаризму м. Фрідмана для формування економічної політики провідних країн світу у сучасних умовах.

Кейнсіанський варіант управління економікою методом грошової емісії та бюджетного дефіциту хоч і сприяв швидкому економічному зростанню, але не міг забезпечити безкризового розвитку, повної зайнятості, подолання інфляції. Задовго до початку 70-х рр., коли світ зазнав чергової глобальної кризи, представники неокласичної школи прогнозування її. Вони доводили, що "Велика депресія" 1929-1933 рр. Була не результатом вільного підприємництва, як стверджував Кейнс, а наслідком провалів у тій сфері діяльності, за яку були відповідальні уряди: грошова політика (емісія грошей) та надмірні держані витрати, що призвели до розладу фінансової системи, до кризи, інфляції і безробіття.

На підставі свого переконання, що цикли мають грошовий характер, неокласики пропонували обмежити державне регулювання економіки контролюванням грошової маси, емісії грошей, кількості грошей в обігу і запасах, а також забезпечити збалансування державного бюджету та встановити високий банківський процент. На думку представників неоліберальної опозиції кейнсіанство, контроль за грошовою масою має підпорядковуватись основному закону грошового обігу. В основі його дії лежить кількісна теорія грошей, започаткована А. Смітом і остаточно сформульована Д. Рікардо.

Теорія М. Фрідмена.

Позитивний внесок монетаризму в економічну теорію, і передов­сім в теорію грошей, полягав у ретельному дослідженні механізму зворотного впливу грошового світу на товарний світ, монетарних інструментів і монетарної (грошової, валютної) політики на розви­ток економіки. Монетарні концепції стали основою грошово-кредитної політики, яка нині є найважливішим важелем державного регулювання.

Метод теоретичних досліджень Фрідмена можна назвати суб'єктивно-позитивістським, заснованим на емпіричних та ста­тистичних узагальненнях. Позитивізм теорії Фрідмена полягає в тім, що її цілком орієнтовано на практичне застосування. Суб'єктивізм Фрідмена проявляється в тім, що він ураховує дію психологічного в різних економічних ситуаціях.

Багато положень його теорії, було викладено у вигляді гіпотез, які доводяться на базі припущень, порівнянь та аналізу статичного в економічних явищах. Він використовує абстрактні визначення, дані ще класичною політекономією. Його монетаризм — це, власне, сукупність кількох неокласичних теорій, які мають самостійне значення, але об'єднуються кількісною теорією грошей, яку Фрід­мен розглядав не як теорію, а як загальний принцип аналізу.

Важливим принциповим підходом до дослідження механізмів розвитку сучасного капіталізму, за Фрідменом, є визнання необхід­ності економічної свободи, що зумовлює всі інші свободи в суспіль­стві. Основною та визначальною рисою ринкової системи залишається вільна конкуренція, яка має пронизувати всі сфери суспільного життя, щоб забезпечувати умови автоматичного саморегулювання економіки. Ідея економічної свободи реалізується, на думку Фрідмена, невтручанням держави в економіку та зменшенням тієї частки національного продукту, що становить доходи держави і є матері­альною основою державних «вмонтованих стабілізаторів».

Таким чином, монетаризм, продовжуючи традиції класичного ринкового лібералізму, відкинув гасла соціальної справедливості, у тім числі й підтримки повної зайнятості, як такі, що не можуть бути проблемою держави, оскільки їхня реалізація зв'язана з дестабілізацією економічних процесів. Натомість заходи щодо жорсткої грошової і стабільної фіскальної політики, підтримки бюджетної рівноваги та забезпечення законності і порядку моне­таризм визнав важливими умовами функціонування вільної ринкової економіки.