
- •1.Розкрити сутність предмету педагогіки та її основних категорій.
- •2. Обґрунтувати завдання педагогіки на сучасному етапі її розвитку.
- •3.Охарактеризувати систему педагогічних наук. Розкрити взаємозв’язки педагогіки з іншими науками.
- •8.Охарактеризувати основні структурні елементи системи освіти в Україні. Обґрунтувати необхідність реформування системи освіти в Україні згідно з вимогами Болонського процесу.
- •9. Визначити сутність змісту освіти, джерел і факторів її формування.
- •10. Розкрити завдання змісту освіти насучасному етапі її розвитку.
- •11.Дати характеристику нормативним документам, що визначають зміст освіти: галузеві стандарти, навчальний план, навчальні програми, підручники , посібники.
- •13. Охарактеризувати структурні компоненти процесу навчання
- •14. Охарактеризувати етапи оволодіння знаннями
- •15. Охарактеризувати основні закономірності процесу навчання.
- •16. Розкрити сутність принципів і правил навчання. Охарактеризувати сучасні дидактичні принципи.
- •17. Розкрити сутність методів, прийомів, засобів навчання.
- •18. Обґрунтувати основні підходи до класифікації методів навчання
- •19.Охарактеризувати методи організації та самоорганізації навчально-пізнавальної діяльності учнів.
- •20.Дати характеристику методам стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності учнів.
- •21. Охарактеризувати методи контролю та самоконтролю у навчанні
- •22.Аргументувати умови оптимального вибору методів та засобів навчання.
- •23.Розкрити генезис організаційних форм навчання.
- •24. Охарактеризувати організаційні форми навчання та основні підходи до їх класифікації.
- •25. Розкрити особливості класно-урочної системи навчання. Аргументувати її переваги та недоліки.
- •26. Охарактеризувати типи і структуру уроків у загальноосвітній школі. Показати взаємозв’язок типу і структури уроку.
- •27. Визначити особливості та етапи підготовки вчителя до уроку.
- •28.Охарактеризувати урок в 1 класі. Розкрити його особливості, охарактеризувати його компоненти.
- •29.Обґрунтувати педагогічні вимоги до перевірки навчальних досягнень учнів.
- •30.Охарактеризувати види, форми та методи контролю знань, умінь та навичок учнів та способів їх діяльності.
- •31.Розкрити сутність процесу виховання, його специфіку, рушійні сили, мотиви.
- •32.Визначити етапи процесу виховання. З’ясувати особливості управління процесом виховання
- •33.Охарактеризувати основні закономірності і принципи виховання.
- •34.Обґрунтувати мету і завдання виховання молоді на сучасному етапі розвитку суспільства.
- •35.Розкрити зміст і завдання виховання розумової культури учнів. Обґрунтувати значення філософсько-світоглядної підготовки підростаючого покоління.
- •36.Обґрунтувати завдання та зміст виховання основ моральної культури школярів. Розкрити значення виховання громадянської культури в учнів
- •37.Обґрунтувати завдання та зміст трудового виховання і профорієнтаційної роботи школярів.
- •38.Обґрунтувати завдання та зміст виховання естетичної та фізичної культури учнів.
- •39.Розкрити сутність самовиховання і перевиховання. Визначити шляхи підвищення ефективності процесу виховання.
- •40.Розкрити сутність методів, прийомів та засобів виховання. Обґрунтувати їх взаємозв’язок.
- •41.Охарактеризувати основні групи методів виховання. Аргументувати педагогічні умови використання методів виховання.
- •42.Розкрити сутність позакласної та позашкільної виховної роботи. Охарактеризувати форми її організації.
- •43. Обґрунтувати роль класного керівника в реалізації сучасних завдань загальної середньої освіти. Визначити вимоги до особистісних і професійно-педагогічних якостей класного керівника
- •44.З’ясувати функції класного керівника. Охарактеризувати особливості організації діяльності класного керівника. Показати роль музичного мистецтва в позакласній роботі.
- •45.Обґрунтувати вплив різних факторів на формування особистості школяра.
- •46.Обґрунтувати умови, необхідні для самореалізації і самоствердження особистості в колективі
24. Охарактеризувати організаційні форми навчання та основні підходи до їх класифікації.
Форма організації навчання - це обмежена в часі та просторі взаємозумовлена діяльність педагога й учня, викладача й студента. Таке формулювання видається найбільш доцільним, змістово містким.
Загальноприйнятими формами організації навчальної роботи є к о л е к т и в н і (уроки у школі, лекції та семінарські заняття у вищому навчальному закладі, екскурсії, факультативи) та і н д и в і д у а л ь н і (самостійна робота, дипломні та курсові проекти), які суттєво відрізняються за ступенем самостійності пізнавальної діяльності учнів і ступенем керівництва нею з боку викладачів.
І н д и в і д у а л ь н е навчання полягає в тому, що учень виконує завдання індивідуально, але за допомогою вчителя (наприклад, вивчення матеріалу підручника). Воно досить ефективне, оскільки враховує особливості розвитку дитини, індивідуалізує контроль за перебігом і наслідками навчальної роботи. Його негативними рисами є значні матеріальні витрати, відсутність співпраці в колективі. Сучасним вираженням цієї форми організації навчання є репетиторство і консультування.
Г р у п о в а форма навчання передбачає індивідуальну роботу вчителя в групі дітей із 10-15 осіб, рівень підготовки яких не є однаковим. Діти приходять на заняття у різний час. Учитель по черзі опитує кожного учня, пояснює новий матеріал, дає індивідуальні завдання. Вважається, що одним із перших цю форму навчання почав використовувати Я. Штурм у 9-класній Страсбурзькій гімназії (Німеччина).
К л а с н о – у р о ч н а система навчання виникла за часів середньовіччя і набула розповсюдження в братських школах України і Білорусії. Своє подальше теоретичне обґрунтування ця форма навчання знайшла в працях Я.А.Коменського, К.Д.Ушинського. Її сутність полягає в тому, що учні одного віку розподіляються по класах, де заняття з ними проводяться поурочно відповідно наперед складеного розкладу. Усі учні працюють над засвоєнням одного і того ж матеріалу.
Б е л л – л а н к а с т е р с ь к а система взаємного навчання виникла в 1798 р. і отримала назву від прізвищ англійського вчителя Ендрю Белла і священика Джозефа Ланкастера, які одночасно застосовували її в Англії та Індії. Сутність її полягала в тому, що через гостру нестачу вчителів один учитель навчав 200-300 учнів різного віку. До обіду він займався з групою старших учнів, а після обіду кращі учні займалися з молодшими, передаючи їм одержані знання.
М а н н г е й м с ь к а форма вибіркового навчання виникла наприкінці ХІХ ст. як спроба реалізувати диференційований підхід. Уперше її використав доктор Йозеф Антон Зіккінгер у м. Мангеймі (Німеччина). Її сутність полягала в тому, що всі учні ділилися на чотири класи: основний клас для дітей із середніми здібностями, допоміжний клас для розумово відсталих дітей клас для малоздібних учнів і клас для обдарованих школярів. Відбір здійснювався на основі спостережень, результатів психометричних обстежень, характеристик учителів та екзаменів. Елементи цієї форми збереглися до теперішнього часу в Англії та США. Її реалізація є можливою за умови наявності в одній паралелі не менше, ніж 4-х класів.
Д а л ь т о н – п л а н уперше застосований у 1905 році у США вчителькою Елен Паркхерст у м. Долтоні (штат Масачусетс). Ця система ґрунтується на забезпеченні кожного учня можливістю працювати індивідуально, згідно зі своїм темпом. За відсутності уроків навчальні класи поступово перетворювалися на предметні лабораторії. Кожен учень працював самостійно, виконуючи тижневі, місячні завдання, а вчителі консультували і контролювали їх. Елементи цієї системи застосовуються зараз на заочному відділенні.
Б р и г а д н о - л а б о р а т о р н а форма навчання виникла в 20-х рр. ХХ ст. із метою поєднання індивідуальної та групової роботи учнів. Розподілені на невеликі бригади по 5-7 чол., учні виконували спеціально визначені вчителем „робочі завдання” з кожного навчального предмета. Ця система себе не виправдала, оскільки знижувала роль учителя, на давала міцних знань і породжувала безвідповідальне ставлення до навчання.
П л а н Т р а м п а виникнув у ХХ ст. у США з ініціативи Ллойда Трампа, який прагнув поєднати у процесі навчання масову, групову та індивідуальну форми роботи. Для цього 40% навчального часу учні проводять у великих групах (100-150 осіб), де читаються лекції з використанням різних технічних засобів; 20% – у малих групах (10-15 осіб), де обговорюють лекційний матеріал, поглиблено вивчають окремі розділи, відпрацьовують уміння та навички; 40% – працюють індивідуально з використанням додаткової літератури та комп’ютерної техніки.