Розділ 3 проблеми та перспективи діяльності тнк в конкурентному середовищі україни

3.1. Наслідки діяльності тнк в Україні та їх вплив на конкурентне середовище

Транснаціональні корпорації здійснюють свої капіталовкладення переважно для довгострокових цілей. Хоча вони часто швидко перекидають величезні фінансові ресурси з одного регіону земної кулі в іншу, що може дестабілізувати фінансові ринки в окремих регіонах, не можна забувати, що ТНК - це прямі інвестиції, вкладені в багаторічні проекти. Тому діяльність ТНК може бути оцінена як переважно сприятлива стабілізація світових ринків капіталу. Адже це великі компанії, яким потрібне стабільне господарське середовище, у тому числі фінансове.

Значні обсяги прямих іноземних інвестицій від ТНК наприкінці XX ст. надходили до регіону Центральної та Східної Європи.

Втім, інвестиційна активність ТНК не обмежується прямим інвестуванням, створенням нових виробничих об'єктів або контролюванням існуючих. Значну активність ТНК виявляють і в галузі портфельного інвестування, причому співвідношення цих моделей їхньої участі в механізмі глобального руху капіталів залежить від конкретних господарських цілей, кон'юнктури, характерних конкретних пріоритетів підприємницької діяльності.

Наприкінці 90-х років спостерігалося стійке зростання обсягу прямих іноземних інвестицій ТНК. Збільшення інвестиційних потоків сприяло подальшому розширенню міжнародного виробництва. Так, у 2001 році валовий продукт 63 тисяч ТНК і 690 тисяч їхніх іноземних філій (у 1998 році у світовій економіці налічувалося 60 тисяч ТНК і 500 тисяч закордонних філій) становив 3,045 трлн. дол. і зріс порівняно з 1990 роком більш як у два рази.

Таблиця 3.1

Прямі іноземні інвестиції ТНК та міжнародне виробництво, 2006-2011рр.

	Вартість у поточних цінах, у млрд. дол.		Середньорічний приріст, у відсотках
	2006	2011	2006	2007	2009	2010	2011
Приплив ПІІ	209	865	24,0	20,0	31,9	43,8	27,3
Відплив ПІІ	245	800	27,6	15,7	27,0	45,6	16,4
Продажі закордонних філій	5.503	13.564	15,8	10,4	11,5	21,6	17,8
Експорт закордонних філій	1.165	3.167	13,2	13,9	12,7	13,8	17,9
Валовий продукт закордонних філій	1.419	3.045	16,4	7,1	15,3	25,4	17,1
Активи закордонних філій	5.706	17.680	18,0	13,7	16,5	21,2	19,8
Світовий валовий внутрішній продукт	21.473	30.551	11,7	6,3	0,6	-0,9	3,0
Світовий експорт товарів і послуг	4.173	6.892	15,0	9,5	1,5	-1,8	3,0

Інші показники також указують на подальше розширення міжнародного виробництва: загальний обсяг експорту іноземних філій становить понад 3 трлн. дол., їхні сукупні активи - 17,68 трлн. дол.

Наведені показники є вражаючими у порівнянні з розміром світової економіки: загальний обсяг увезених ПІІ відповідає тепер 14% сукупних світових інвестицій (20 років тому - лише 2%); обсяг експорту товарів іноземними філіями - 46% від загального обсягу світового експорту; на частку іноземних філій припадає майже 10% світового ВВП.

Темпи зростання обсягу продажів іноземних філій у 2009році значно випереджали темпи зростання світового експорту товарів і послуг, а відношення загального світового обсягу увезених і вивезених ПІІ до світового ВВП збільшувалося в кілька разів швидше, ніж відношення сукупного обсягу світового імпорту й експорту до світового ВВП. Звідси висновок: розширення міжнародного виробництва сприяло посиленню взаємозалежності у світовій економіці значно більшою мірою, ніж це могло бути досягнуто лише за рахунок міжнародної торгівлі.

Іноземний капітал, глибоко проникнувши в економіку багатьох країн світу, став складовою частиною їх відтворювального процесу. Частка підприємств, що контролюються іноземним капіталом, в загальному обсязі виробництва обробної промисловості в Австралії, Бельгії, Ірландії, Канаді перевищує 33%, у провідних західноєвропейських країнах становить 21-28%, у підприємства, що контролюються іноземним капіталом, виробляють понад 10% промислової продукції.

Ще істотнішу роль іноземний капітал у формі прямих інвестицій відіграє в економіці країн, що розвиваються. У них на компанії з іноземною участю припадає до 40% промислового виробництва, а в окремих країнах він переважає. Вивчаючи географічну структуру іноземних інвестицій, доходимо висновку, що переважна їх частина припадає на розвинуті країни: як на країни-експортери капіталу, так і на приймаючі країни.

У сучасних умовах приймаючі країни (розвинуті й ті, що розвиваються), як правило, схвалюють ТНК на своїй території. Більше того, в світі існує конкуренція між країнам" за залучення прямих зарубіжних інвестицій, у процесі якої ТНК отримують податкові знижки та інші пільги.

У таблиці 1.4 відображено найтиповіші плюси і мінуси діяльності ТНК для приймаючої країни і для країни, що вивозить капітал.

Таблиця 3.2

Вплив ТНК на країни базування та приймаючі країни

Вигоди	Приймаюча країна	Країна, що вивозить капітал
	Отримання додаткових ресурсів (капітал, технології, управлінський досвід, кваліфікована праця) Стимулювання розвитку національної економіки, збільшення обсягу продукту, що виробляється, і прибутку, прискорення економічного зростання і розвитку Отримання податків від діяльності ТНК	Іноземні інвестиції ефективніші, ніж аналогічні внутрішні
Проблеми	Представники приймаючої країни не допускаються до участі в проведенні НДДКР Посилена експлуатація і встановлення зовнішнього контролю з боку ТНК ТНК можуть маніпулювати цінами з метою уникнення податків	Державне регулювання іноземних інвестицій: заборона інвестування в окремі галузі, особливі умови інвестування (використання місцевих напівфабрикатів, навчання місцевих кадрів, проведення НДДКР у приймаючій країні, розширення експорту продукції, що виробляється), втрати в торговому балансі Ризик конфіскації інвестицій

Діяльність ТНК по-різному оцінюється в країнах їх базування. Однак усі вони визнають факт широких можливостей ТНК і неухильного розширення їх діяльності за національними кордонами, а також істотну роль ТНК у вкладеннях капіталу в національну економіку. Найбільш проблемними в діяльності ТНК для країн базування є взаємовідносини ТНК і національних урядів та реалізація корпоративних інтересів ТНК.

Стратегічна єдність інтересів ТНК і держав виявляється і в тому, що державна політика, партійна система, армія не можуть існувати без фінансово-технічної підтримки ТНК. На постійну частку витрат, необхідних для зовнішньоекономічної експансії ТНК, перетворилися витрати суто політичні.

Більше того, американські ТНК продовжують фінансувати баланс і є головним джерелом збереження обміну і балансу цього обміну із зарубіжними країнами, що зміцнює американську глобальну військову і політичну позицію, тому ТНК розглядаються як важливий чинник американського економічного і політичного добробуту та глобального впливу. Природно, що ТНК, у свою чергу, бояться націоналізації або певного обмеження своєї діяльності за кордоном і потребують істотної підтримки і захисту американського уряду.

Оскільки ТНК за своїм характером є міжнародно-оперуючими структурами, крім перелічених вище функцій вони виконують і функцію дипломатії у сфері зовнішніх відносин, в якій виступають як політичні агенти, маючи потужний потенціал:

1) наявність широкої мережі філій, дочірніх компаній, представництв, зв'язків, яких не має жодне дипломатичне відомство;

2) присутність ТНК в економіці приймаючих країн, у їхній інфраструктурі, зовнішній торгівлі, на відміну від офіційної дипломатії, яка діє на міждержавному рівні;

3) поширення контролю ТНК на засоби масової інформації, зв'язку, що означає володіння могутньою зброєю формування місцевої громадської думки;

4) створення в залежних країнах слухняної сили в особі представників місцевих політичних, суспільних кіл.

ТНК впливають на країни базування і приймаючі країни. Оцінювати їх діяльність у приймаючій країні необхідно на рівні держави, вітчизняних підприємств і громадян. Більшість країн, які розміщують філії ТНК на своїй території, схвалюють їх діяльність і навіть конкурують між собою за залучення прямих іноземних інвестицій. Позитивний вплив ТНК на економіку приймаючих країн виявляється у створенні додаткових робочих місць, пожвавленні внутрішньої торгівлі, впровадженні інновацій і випуску нових видів продукції.

Іноземні ТНК здатні сприяти модернізації капіталоємних виробництв та поліпшенню загального рівня корпоративного управління, надати певні антикризові гарантії. Українські партнери через їх канали можуть закріпитися на традиційних ринках реалізації продукції й вийти на нові.

Для всебічної оцінки ролі ТНК в приймаючих країнах необхідно визначити не тільки переваги для української економіки від їх діяльності, але й оцінити загрози, які вони їй несуть. Найбільша небезпека полягає в тому, що функціонування ТНК має наднаціональний характер і приводить до формування наддержавних зв’язків. На нашу думку, загрози національній економіці полягають в наступному: по-перше, чимала кількість ТНК настільки великі за розмірами, що за обсягом обороту перевершують окремі країни. Це дає їм можливість вести справи безпосередньо з главами держав і здійснювати тиск на уряд приймаючої країни. Незгодні з політикою уряду, ТНК можуть підкупити місцевих політиків і фінансувати змову проти нього. Зміна урядів у Європі та Азії, війни та державні перевороти у країнах Близького і Середнього Сходу, Латинської Америки безпосередньо пов’язані з інтересами ТНК, які збагатилися від цього на мільярди доларів [35, с. 72].

По-друге, для забезпечення корпоративної політики ТНК у зовнішній політиці реалізують свою дипломатію на основі власної корпоративної ідеології. Вони мають власні спецслужби і достатню кількість зброї для військових заворушень.

По-третє, кінцева мета діяльності ТНК – максимізація прибутку, тому можлива ситуація, коли досягнення цієї мети призведе до негативних економічних і соціальних наслідків всередині країни, виснаження природних ресурсів. ТНК здатні лобіювати прийняття певних законів на свою користь у приймаючій країні.

По-четверте, іноземні інвестори найчастіше захоплюють перспективні і більш розвинуті напрями діяльності приймаючих країн і можуть нав’язувати вітчизняним підприємствам застарілі і екологічно небезпечні технології. В Україні більша частина зарубіжних компаній зосереджена в галузях торгівлі, ремонту, операціях з нерухомістю, будівництві, переробці сировини, які дозволяють швидко отримувати прибутки. У той же час добувна промисловість і сільське господарство мало привабливі для іноземних інвесторів, що призводить до їх відставання від міжнародного рівня. У багатьох країнах окремі галузі (металургія, повітряний транспорт, суднобудування, телекомунікації, енергетика) є закритими для іноземних інвестицій, оскільки вони реально чи потенційно становлять основу національної оборони і безпеки. Україна дозволила зарубіжним компаніям увійти в ці галузі.

По-п’яте, сукупні валютні резерви ТНК у кілька разів перевищують сукупні резерви всіх центральних банків світу. Тому переміщення лише 1-2 % маси грошей, що перебувають у їхньому володінні, цілком здатне змінити паритет національних валют.

В шосте, під час кризових явищ іноземні підприємства забирають капітали із приймаючої країни і спрямовують їх у країну базування, щоб там стабілізувати ситуацію. Так сталося в Україні у 2011-2012 роках (табл. 3.1)[36, с. 15].

Таблиця 3.3

Темпи росту (зниження) прямих іноземних інвестицій в Україну

Рік	Відсотки до попереднього року
2005	120.1
2006	124.2
2007	133.2
2008	186.7
2009	127.9
2010	136.7
2011	120.6
2012	112.4

Вилучення інвестицій, особливо у фінансовій сфері, вплинуло на вітчизняну економіку: у 2012 році ВВП України скоротився на 15 %, обсяг промислового виробництва впав до рівня 2005 року.

Вплив ТНК на українські підприємства також необхідно оцінювати з позитивного та негативного боку. Позитивною рисою їх діяльності є пожвавлення конкуренції і підвищення якості вітчизняної продукції. ТНК відіграють важливу роль у поширенні міжнародних стандартів виробництва товарів та послуг і підготовки кваліфікованих кадрів, що приводить до зростання продуктивності праці. Їх діяльність примушує вітчизняні підприємства вкладати кошти в розробку новітніх технологій, скорочувати витрати, здійснювати конкурентну боротьбу за споживача. Негативною рисою є зменшення обсягів випуску або закриття вітчизняних підприємств, які за розмірами капіталів не можуть змагатися з потужними ТНК. Крім того, ТНК схильні до застосування методів недобросовісної конкуренції (картельні угоди тощо).

Що стосується українського споживача, то тут вплив діяльності ТНК на добробут населення також оцінюється неоднозначно. З одного боку – насичення ринку різноманітними товарами і послугами. З іншого – для зменшення ціни продукції використання іноземними компаніями переважно штучних інгредієнтів при виробництві товарів (особливо харчової промисловості), що впливає на здоров’я споживачів.

Щоб захистити вітчизняну економіку від негативних наслідків діяльності ТНК, необхідно контролювати їх діяльність у приймаючій країні. Доцільною є державна політика використання вищезазначених переваг транс націоналізації економіки із одночасним захистом економічної і політичної самостійності України, її приватної власності, національного виробника і матеріального добробуту народу.

В Україні розробляється Стратегія національної безпеки. У ній необхідно проаналізувати глобальні тенденції, ризики та загрози від транс націоналізації економіки, визначити цілі, розподіл ресурсів та розробити механізм їх виконання. Стратегічне управління в сфері економічної безпеки дає змогу правильно позиціонувати Україну та досягти для неї найбільшого успіху у світі в реалізації національних інтересів.

Щоб знизити ризики від діяльності ТНК необхідно розвивати вітчизняну конкурентоспроможну економіку і вибрати пріоритетні сфери і галузі, які можуть забезпечити вихід українських компаній на світові ринки. Потрібно отримувати прибутки на вітчизняних підприємствах та вкладати зароблені кошти у національне виробництво. Крім того, Україна має орієнтуватися на збільшення питомої ваги в експорті готових виробів, значно скорочуючи поставки сировини і палива.

Поліпшення науково-технологічного аспекту економічної безпеки вимагає створення сприятливого клімату для активізації науково-технологічного та інноваційного розвитку національної економіки. В наш час інноваційну діяльність в Україні здійснюють менше 20 % промислових підприємств переважно за власні кошти.

Зменшення загроз діяльності ТНК на вітчизняному ринку можливе за умов поліпшення трудового потенціалу країни через зростання рівня життя, стимулювання народжуваності, зменшення кількості безробітних, зростання ефективності використання робочої сили. На сьогодні частка працездатного населення в Україні становить приблизно 60 % від загальної кількості населення.

Прогнозується зменшення населення у віці 30-ти років від 30 % зараз до 10 % у 2025 році. Таким чином, демографічні зміни можуть стати джерелом економічної небезпеки країни у недалекому майбутньому.

Україна має значний ресурсний потенціал, особливо сільськогосподарських земель. Цей ресурс є об’єктом зацікавленості багатьох міжнародних компаній. Для української економіки важливо не допустити хижацького споживання ресурсів і посилити контроль за їх використанням.

Свого часу конкурентоспроможність держави значною мірою залежала від наявності в ній трьох основних чинників виробництва -природних і трудових ресурсів та капіталу. З розвитком виробництва та під впливом технічного прогресу конкурентоспроможність почали визначати чинники вищого рівня, насамперед, інфраструктура країни, її науковий потенціал, рівень освіченості населення.В сучасних умовах основною конкурентною перевагою є технологічний відрив від конкурентів, тобто здатність провідних структур даної країни створювати нові технології і високотехнологічні наукоємні продукти. Дослідники вважають, що найважливішу конкурентну перевагу України складає наявність величезного людського капіталу. Проте його наявність - це лише потенційна конкурентна перевага, яка перетворюється на реальну в процесі інноваційної діяльності, тобто створення принципово нових технологій, високотехнологічних продуктів, нових форм організації виробництва та реалізації цих продуктів. Саме у поєднанні науки і виробництва знаходиться най слабкіше місце української економіки [6,132]. Крім того, в інвестиційному секторі економіки України у багатьох випадках втрачений науково-технічний та виробничий досвід. Стратегія промислового розвитку передбачає різке зменшення залежності від імпорту важливих чинників виробництва (енергоносіїв і стратегічних видів сировини) та збільшення кількості джерел постачання цих компонентів, а також створення в Україні імпортозамінних виробництв на основі новітніх передових технологій [4, 932].

Експортна політика має бути спрямована на розширення асортименту товарів, збільшення в експорті частини високих технологій і товарів з високим ступенем обробки, а також освоєння нових ринків товарів, технологій, капіталів і послуг. На сьогодні конкурентні переваги національних виробників обумовлюються наявністю в Україні масштабної транспортної інфраструктури, її вигідним географічним положенням і забезпеченість природними ресурсами. Ресурсний потенціал України складає могутню конкуренцію світовим ринкам.

Конкурентоспроможність українських виробників ґрунтується також на низькому рівні внутрішніх цін на вугілля, залізняк, електроенергію, природний газ. Чинниками, які деформують їхню конкурентоспроможність, є занижений курс національної валюти, низька вартість робочої сили, пряме та приховане субсидування державою базових галузей економіки. Резерви зростання експорту на старій виробничій базі практично вичерпані.Висока енергоємність базових галузей економіки в умовах постійного зростання цін на енергоносії і використання застарілих технологій у виробничому процесі негативно впливають на рівень виробничих витрат і якість продукції, знижуючи таким чином конкурентоспроможність українських виробників на світових ринках . Прогнозується також, що реальні ціни на традиційні товари українського експорту в довгостроковому періоді знижуватимуться під впливом таких чинників: низького технологічного рівня продукції, високої конкуренції на світовому ринку низько технологічних товарів між виробниками країн, що розвиваються, і країн з перехідною економікою, низького попиту на низькотехнологічну продукцію в розвинених країнах [21].

На сьогодні Україна займає переважно невигідні і неперспективні ніші світового ринку. Домінування в структурі вітчизняного експорту товарів, що характеризується слабким динамізмом попиту і надмірною пропозицією на світовому ринку, не сприяє зростанню національною економіки, призводить до погіршення умов торгівлі та виснаження національних фінансових ресурсів [11,18]. Слід зазначити, що реакція окремих підприємств, галузей господарського комплексу та економіки загалом на зміни зовнішнього середовища залежить від ступеню їх адаптивності та інноваційності.

Одним з показників, який характеризує конкурентоспроможність економіки, згідно з методологією Світового банку, є індекс інноваційної економіки. Для України цей показник складає 5,7 балів за 10-бальною шкалою. Це менше не тільки за показники розвинених країн, але й країн з перехідною економікою. Індекс економічної свободи України, що також визначається Світовим банком складає, 125 ранг серед країн з перехідною економікою, тобто займає останнє місце [2].

За індексом людського розвитку, за розрахунками HAH України, наша держава посідає 85-90 місце, а за даними ООН - 102 місце. Експерти Інституту економіки промисловості HAH вважають, що в розвинених країнах професійна компетентність цінується більше (90%), ніж в Україні (72%), тобто відбувається недооцінка однієї з головних характеристик конкурентоспроможності     працівника.

     Серед чинників,     які перешкоджають конкурентоспроможності є незатребуваність творчої людини, пасивність і байдужість людей[4]. У рейтингу підприємницької привабливості на 2008-2012 рр. Україна посідає 70 місце серед 82 країн (Росія - 62). Найбільш привабливими для бізнесу є Данія, Фінляндія, Сінгапур.

Одним із важливих показників соціально-орієнтованої економіки та її конкурентоспроможності є вартість робочої сили в Україні, яка складає 45 центів на годину, тоді як у Німеччині - 25дол.СІЛА, Японії - 16,5, СІЛА - 15,5, Франції - 15,5, Великій Британії - 13, Південній Кореї - 7,5, Мексиці - 3, Малайзії - 2,5дол. СІЛА. Порівняно з Росією вартість робочої сили в Україні удвічі дешевша [1]. Для утримання вартості робочої сили на певному рівні необхідно, щоб співвідношення мінімальної і середньої заробітних плат відповідало стандартам МОП (60%), але фактично цей показник у 2,5 рази менший за міжнародні норми [8].

За оцінками експертів, господарство нашої країни все більше набуває рис економіки колоніального типу. Фахівці вважають, що за якісними показниками ми знаходимося на відчутній дистанції від інноваційної економіки порівняно з початком та серединою 90-х років ХХ-століття.

Результати аналізу фахівців Інституту економіки промисловості HAH України засвідчили:

- внутрішній інноваційний попит залишається низьким. Український капітал практично не інвестує складне виробництво, а вітчизняні нові технології та сучасна техніка лише в окремих випадках мають попит на ринках промислово розвинених країн світу;

- зарубіжні інвестори вважають доцільним вкладати кошти в нашу торгівлю, зв'язок, металургійну промисловість;

- недостатнє фінансування науки та розробок нових технологій;

- посилення конкуренції на світових ринках тих товарів, які складають основу українського експорту, передусім металів. Основними покупцями українського прокату до недавнього часу були Китай і Індія, проте в даний час ситуація змінилася. Китай, який за виробництвом чорних металів вийшов на перше місце в світі, не тільки повністю відмовився від імпорту українського прокату, але й у широких масштабах почав експортувати свій прокат у країни Південно-Східної Азії, позбавляючи українських металургів ринків, які вже стали для них традиційними;

- зростання ціни на газ, причому ціна імпортованого газу продовжує підвищуватися;

- інвестиційний клімат в Україні досі залишається несприятливим для інвестиційної діяльності, яка є життєво важливою для підвищення конкурентоспроможності та подальшої модернізації економіки;

розширення   внутрішнього   ринку,   зумовлене   вступом   України   до COT, супроводжується зростанням конкуренції між національними та іноземними компаніями у сфері сільського господарства та виробництва продуктів харчування і споживчих товарів. Ринок сільськогосподарських товарів України на сьогодні не має значного експортного потенціалу. Обсяг виробництва сільськогосподарської продукції в Україні в порівняльних цінах за період з 1996 по 2007 р.знизився в 3,1 рази. Слід врахувати реалії існуючого світового ринку, де все більшого розмаху набирає практика дотування виробництва. Така ситуація ускладнює проникнення українських товарів на нові ринки, а також утримання наявних [10, 93]. Наочним прикладом може бути ринок Росії, який значною мірою виявився втраченим для України внаслідок жорсткої конкуренції з боку західних виробників продовольства.

Основна увага у практичній роботі з підвищення конкурентоспроможності повинна приділятися забезпеченості чинниками виробництва, які можуть використовуватися для розвитку і створення конкурентних переваг. За ефективністю використання чинників виробництва Україна, як Росія та інші країни СНД, посідає останні місця, поступаючись розвинутим країнам світу. Наприклад, порівняно з Францією використання сільгоспугідь менше у 10-12 разів, трудових ресурсів-7-15 разів, основного капіталу - 2-3 рази, наукового потенціалу - більше як у 20 разів [11, 136].

Незважаючи на значні втрати ресурсів, наукового технологічного та кадрового потенціалу і часу, Україна ще має перспективи у досягненні міжнародної конкурентоспроможності національної економіки за умови реалізації власної стратегії. Державна політика у створенні конкурентних переваг має зосереджувати зусилля, насамперед, на тих напрямах де роль держави незамінна на розвитку освіти, науки, загальної інфраструктури, створення нормативно-правового поля конкуренції.

Проводячи активну соціально-економічну політику, інструментом якої є добросовісна конкуренція, можна досягти бажаного узгодження інтересів держави і суб'єктів господарювання.

На сучасному етапі розвитку економіки відродження вітчизняного виробництва, поглиблене реформування економічних відносин багато в чому залежать від чітко визначеної конкурентної політики держави у сфері торгівлі, спрямованої на захист законних інтересів підприємців і споживачів, підвищення конкурентоспроможності виробника на внутрішньому та зовнішньому ринках. Визначальним у прийнятті правильної конкурентної політики є всебічна оцінка конкурентного середовища. Правильна оцінка цього середовища є основною умовою, за якої працюють ринкові механізми, що формують багатство, розмаїття асортименту та високу якість товарів і послуг.