1.1. Конкурентне середовище країни та чинники, що його утворюють

В економічній літературі конкурентоспроможність трактується як зумовлене економічними, соціальними і політичними чинниками стабільне становище країни або її продукції на внутрішньому та зовнішньому ринках. В умовах відкритої економіки конкурентоспроможність може бути визначена як здатність країни (підприємства) протистояти міжнародній конкуренції на власному ринку та ринках інших країн. Конкурентоспроможність остаточно реалізується через торгівлю, але базис конкурентних переваг створюється на всіх ланках суспільного виробництва, у тому числі значною мірою за рахунок структурної перебудови і дієвої промислової політики[12].

Теорія конкуренції виходить з того, що конкурують не країни, а окремі виробники чи продавці продукції. Конкурентоспроможність держави безпосередньо визначається наявністю в неї конкурентоспроможних галузей та виробництв. Тому підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товаровиробників має стати найважливішим пріоритетом соціально-економічної політики України.

Переважна більшість наукових праць вчених - економістів присвячена визначенню чинників, які впливають на рівень конкурентоспроможності і розробки моделей управління конкурентоспроможністю на рівні підприємства [5;7; 14]. Однак відчувається недостатність наукових праць, у яких розкривається сутність проблем конкурентоспроможності на загальнодержавному рівні та на рівні окремих регіонів України.

Як основна складова ринкової економіки конкуренція передбачає завоювання ринку, перемогу над конкурентами у боротьбі за споживача, забезпечення сталого прибутку. Конкуренція наявна лише тоді коли виробники та торгівля здатні реагувати на зміни кон'юнктури ринку, на ті чи інші дії суперників, коли вони вільні у визначенні обсягу та асортименту продукції, у виборі постачальників і покупців своїх товарів, у визначені цін і формуванні виробничої програми.

Важливою складовою конкурентного середовища є характеристика стану монополізації. Дослідження ступеня монополізації та рівня конкуренції в регіональних товарних ринках довели, що саме у процесі переходу до ринкової економіки необхідно передбачити створення відповідного механізму демонополізації, який би відповідав сучасному суспільному розвитку економіки. В основі його формування повинні бути складові, що стимулюють розвиток конкуренції на вітчизняних товарних ринках.

Класифікацію товарних ринків як основної складової конкурентного середовища слід проводити за такими елементами:

Економічні—системна криза вітчизняної економіки; високі темпи інфляції та нестабільність макроекономічного середовища; недосконалість стратегії розвитку малого підприємництва; відсутність дієвого механізму здійснення цінової політики та системи оподаткування; неефективність економічних шляхів впливу на діяльність природних монополій; непередбачуваність і недосконалість економічної політики держави.

Політико-правові — нестабільність і часті зміни у законодавстві; недосконалість правової бази захисту конкуренції; відсутність або недієвість відповідних правових регуляторів; політична нестабільність у країні.

Організаційні — недосконалість організаційної структури органів управління з демонополізації ринків; недосконалість ринкової інфраструктури; неефективність належного організаційно-інформаційного забезпечення; відсутність матеріально-технічної підтримки; перешкоди регулятивного характеру (корупція, хабарництво); високі бар'єри для входження підприємців на ринки.

Соціально-психологічні — психологічне неприйняття конкуренції частиною населення; низька підприємницька активність населення; необізнаність частини підприємців з основами ринкової економіки.

Історичні—недооцінка розвитку і підтримки конкуренції за часів існування адміністративно-командної системи та її ролі у становленні народного господарства країни.[12]

Сукупність фактори", що стримують конкуренцію, визначає низку невирішених основних проблем, які гальмують становлення дієвого конкурентного середовища на товарних ринках. Серед них такі:

1. Сповільнені темпи формування ринкових структур, що створюють передумови для самозародження та підтримки конкуренції.

2. Формування конкурентного підприємницького сектору економіки в торгівлі приватних, малих підприємств та акціонерних товариств.

3. Наявність в організаційних структурах управління монопольних утворень, які блокують вияви чесного суперництва на товарних ринках.

4. Неефективне формування в системі управління економікою механізму, що перешкоджає зародженню монополізму в різних проявах і створює сприятливі умови для підтримки конкуренції.

5. Недостатнє використання процесу приватизації для розвитку повноцінної конкуренції.

6. Низька конкурентоспроможність вітчизняних товаровиробників на світових ринках.

7. Недосконалий механізм державного регулювання діяльності природних монополій та інших монопольних утворень.

8. Ослаблення контролю за їх функціонуванням на відповідних товарних ринках.

9. Нехтування попередженням проявів недобросовісної конкуренції.

Така ситуація характеризується істотним зростанням активності конкурентної боротьби. Цей факт також необхідно враховувати при оцінці інтенсивності конкуренції, головна складність якої полягає в неоднозначності визначення граничних значень темпів зростання, за межами яких інтенсивність конкуренції мінімальна чи наближається до максимуму. Практика свідчить, що більшість ситуацій, які характеризують динаміку ринку, можна обмежити двома граничними значеннями річних темпів зростання обсягів реалізації—мінімумом і максимумом. У цьому ж діапазоні ринкових ситуацій і будуть розподілені значення показника інтенсивності конкуренції, який враховує темпи зростання обсягів продажу на досліджуваному ринку. Іншим важливим економічним фактором, що визначає інтенсивність конкуренції, є показник рентабельності ринку, який характеризує не тільки прибутковість ринку, а й рівень активності конкурентного середовища, відображає ступінь свободи у вилученні прибутку.

Саме поняття "конкурентоспроможність"—різнопланове і має значною мірою універсальний характер для оцінки різних суб'єктів і об'єктів господарської діяльності. Аналіз наукових публікацій, які присвячені проблемі конкурентного середовища і конкурентоспроможності, свідчить, що для кожного окремого рівня є своє середовище і своя конкурентоспроможність. Першим і визначальним рівнем конкурентного середовища є конкурентоспроможність продукції (товарів чи послуг). Однак є думка, що конкурентоспроможність товару є похідною від конкурентоспроможності підприємства, галузі чи держави в цілому. Така думка пов'язана із загальною сегментацією ринку в межах стабільного конкурентного середовища. Вона підтверджується тим, що кожний товар, який є на ринку, фактично проходить перевірку на ступінь потреб, а тому конкурентоспроможність конкретного товару, тобто його можливість бути реалізованим на певному ринку, може бути визначена тільки шляхом порівняння товарів конкурентів між собою.[4]

З позицій галузевого рівня конкурентоспроможності товарів, а саме як сукупності якісних, кількісних і вартісних характеристик, що забезпечують задоволення конкретних потреб споживачів, конкурентоспроможність товару—це реальна і потенційна здатність галузі проектувати, виготовляти та реалізовувати свою продукцію в тому середовищі, в якому вона функціонує з урахуванням цінових та інших характеристик у комплексі, порівнюючи їх з товарами конкурентів. У процесі порівняння важливо визначити відмінності свого товару від товарів конкурента за двома напрямами: рівнем відповідності конкретній суспільній потребі і затратами на її задоволення.

Важливим у процесі аналізу конкурентного середовища с виділення цінової та споживчої конкурентоспроможності продукції. У першому випадку порівнюються суми виробничих (реалізаційних) затрат з мінімальними прибутками товаровиробників певної продукції щодо середніх цін на аналогічну продукцію, які склалися на конкретному ринку реалізації. У другому—до уваги береться набір якісних технічних, економічних характеристик продукції, що виготовляється, їх відповідність вимогам споживачів на певному ринку збуту. Різновидом споживчої конкурентоспроможності продукції є маркетингова (збутова) конкурентоспроможність. У цьому випадку мова йдеться про методи і способи просування продукції на ринках збуту.

Для оцінки конкурентоспроможності галузі часто використовують показники експорту продукції"; частку імпорту в загальній кількості спожитої продукції; частку окремого виду продукції" у світовому виробництві певного виду і ресурсний потенціал; чистий дохід на одного працівника галузі.

У кожній галузі економіки, незважаючи нате, який вона забезпечує сегмент ринку—внутрішній чи зовнішній, суть конкуренції єдина. Вона зводиться до загрози виникнення нових конкурентів; нових товарів чи послуг, включаючи замінники; до спроможності постачальника торгуватися; до можливості покупця торгуватися; до суперництва наявних конкурентів між собою. Від цих складових та їх співвідношення залежать також прибуток галузі, оскільки вони впливають на ціни, які можуть диктувати підприємства та здійснені витрати, включаючи капіталовкладення, які необхідні для того, щоб конкурувати в певній галузі.

Оцінюючи стан конкурентного середовища галузі, важливим є встановлення загрози та реальної появи нових конкурентів, оскільки це в майбутньому знижуватиме загальний потенціал прибутковості галузі. Такий стан вимагатиме нових виробничих потужностей, розширення ринків збуту, що тимчасово знижуватиме рівень рентабельності. Загострення конкуренції в галузі завжди зменшує прибутковість і робиться з метою збереження конкурентоспроможності.

Показник конкурентоспроможності держави є синтезуючим, він поєднує конкурентоспроможність товару, товаровиробника, тобто підприємства, а також галузі. У загальному вигляді конкурентоспроможність держави можна визначити як здатність її в умовах конкуренції виготовляти товари та надавати послуги, задовольняючи вимоги як внутрішнього, так і зовнішнього ринку, що приводить у першу чергу до зростання благополуччя громадян зокрема і держави в цілому.[9]

Конкурентне середовище на рівні держави має свою сегментацію. Це наука і наукоємні технології, капітал, наявна робоча сила, інфраструктура, інформація. Головною дестрокантою, щодо якої повинен розглядатися вплив цих складових на конкурентоспроможність є перш за все ефективність виробництва, тобто продуктивність використання наявних ресурсів, постійне їх збільшення і максимально можливе підвищення якості продукції, а потім торгівля.

Для країн, де ринкові відносини знаходяться на стадії становлення, важливе значення мас створення умов довгострокових конкурентних переваг держави і посилення на цій основі її пози цій на світовому ринку. Арсенал засобів держави, які прямо чи опосередковано можуть впливати на поліпшення конкурентоспроможності, досить великий. Це зовнішньоторговельна, валютна, грошово-кредитна, податкова політика, політика в галузі науки і техніки, освіти. Саме державна політика як система узгоджених поглядів і заходів, що спрямовані на створення сприятливої нормативно-правової бази конкуренції та реалізації конкурентних переваг, які є у розпорядженні національних товаровиробників, може відігравати суттєву роль у забезпеченні успішної конкуренції на світовому ринку.

Для України ця проблема надзвичайно актуальна. Підтвердженням цього є дані порівняльних оцінок конкурентоспроможності України і Росії у світовій економіці. Маючи низку конкурентних переваг, Україна відносно інших держав має суттєві переваги, а саме природні ресурсні запаси, значний науково-технічний потенціал, високий загальноосвітній рівень населення, належний кваліфікаційний рівень робочої сили. Однак, незважаючи на забезпеченість України основними складовими виробництва, які формують потенційні передумови для конкурентного розвитку, за ефективністю їх використання Україна значно відстає від розвинутих країн світу. Динаміка результатів експертних оцінок конкурентоспроможності економіки України свідчить про втрату багатьох ознак її порівняльної привабливості.

Є комплексний показник конкурентоспроможності, який характеризує становище держави на світовому ринку. Для визначення рейтингу конкурентоспроможності за допомогою цього показника використовують багатофакторні векторні моделі. Вони об'єднані у 8 агрегованих груп:

1) внутрішній економічний потенціал;

2) зовнішньоекономічні зв'язки;

3) державне регулювання;

4) кредитно-фінансова система;

5) інфраструктура;

6) система управління;

7) науково-технічний потенціал;

8) трудові ресурси.

У сучасній конкурентній боротьбі при всій її масштабності, динамізмі та гостроті переможе той, хто постійно аналізує і бореться за свої конкурентні позиції, забезпечуючи системний підхід до управління конкурентоспроможністю. Практика переконливо підтверджує, що для досягнення високого рівня конкурентоспроможності підприємства в першу чергу необхідні нові підходи до ведення конкурентної боротьби, використання наявних переваг, відкриття нових сегментів ринку, створення нових характеристик продукції чи зміни процесів її виготовлення.

Для збереження конкурентоспроможності в активному конкурентному середовищі необхідні постійне вдосконалення виробничих процесів, упровадження новинок з метою розширення та закріплення ринків збуту шляхом підвищення якості продукції, вдосконалення маркетингу та сервісу.