Заходи щодо організації робочого місця потрібно навести за такою схемою:

- вимоги до виробничих приміщень (площа та об’єм на одне робоче місце; матеріали, які використовують; кольорове пофарбування);

- вимоги до організації робочих місць (розташування місць в приміщенні, вибір робочого положення та виробничої меблі, вимоги до розмірів столу та стільця, розміщення обладнання з урахуванням особливостей трудової діяльності);

- вимоги до основного та допоміжного обладнання, його раціонального розташування.

Наводиться схема розташування робочих місць у приміщенні з урахуванням розмірів приміщення, кількості робочих місць та вимог нормативних актів.

Заходи щодо забезпечення режиму праці та відпочинку. Охорона праці відіграє важливу роль як суспільний чинник, оскільки якими б вагомими не були трудові здобутки, вони не можуть компенсувати людині втраченого здоров'я, а тим більше життя. Слід пам’ятати, що стан охорони праці є показником соціального й науково-технічного розвитку держави. Умови праці, що відповідають нормативним вимогам, дозволяють якщо не уникнути, то хоча б скоротити захворюваність, пов'язану з виробництвом. Турбота про здоров'я людини - найголовніше завдання держави. Адже саме за сприятливих умов праці людина здатна працювати високопродуктивно, створювати необхідний матеріальний потенціал суспільства, добробут усіх громадян.

Заходи щодо забезпечення режиму праці та відпочинку наводяться з урахуванням вимог нормативних актів та характеристики трудової діяльності.

4.3.2. Оцінка ефективності модернізації та заходів щодо охорони праці.

Для оцінки ефективності використовуються значення аналітичних показників: категорія важкості, коефіцієнт умов праці або коефіцієнт безпечності устаткування. Вибір показника залежить від того, які елементи умов праці змінюються при вживанні заходів щодо охорони праці та які показники ці елементи враховують. Зміна показника характеризує ефективність проведених змін.

Крім того, можливо визначити яким чином зміна важкості праці впливає на працездатність людини та його продуктивність:

, (6)

де _ΔW - зростання продуктивності праці, %;

R₁ и R₂ - працездатність в умовних одиницях до і після впровадження заходів щодо охорони праці, які знизили важкість праці;

0,2 – емпіричний коефіцієнт, який показує вплив зростання рівня працездатності на продуктивність праці.

Визначаємо ступінь стомлення в умовних одиницях до і після впровадження заходів щодо охорони праці за формулою:

, .

Визначаємо працездатність персоналу в умовних одиницях до і після впровадження заходів щодо охорони праці за формулою:

R₁=100 – 13,22 = 86,78, R₂= 100 – 22,5 = 77,5.

Визначаємо зростання продуктивності праці за формулою:

.

Для оцінки ефективності заходів щодо охорони праці визначаємо також зменшення важкості праці та ступеня стомлення:

Розрахунок економічної ефективності від впровадження заходів по поліпшенню умов праці:

1. За рахунок збільшення питомої ваги тривалості фази підвищеної працездатності у загальному фонді робочого дня.

1) Визначаємо приріст продуктивності праці на ділянці:

, (7)

де - питома вага тривалості фази підвищеної працездатності в загальному фонді робочого дня до впровадження заходів, %;

- питома вага тривалості фази підвищеної працездатності в загальному фонді робочого дня після впровадження заходів, %;

k – поправочний коефіцієнт, який враховує долю приросту продуктивності праці залежно від функціонального стану організму людини в різних умовах праці (0,20).

Приріст продуктивності праці по підприємству, %

(8)

= 0,182

2) Приріст обсягу виробництва на ділянці, %

₍₉₎

= 9,6

де - річний випуск продукції ділянкою до впровадження заходів, грн.

- річний випуск продукції ділянкою після впровадження заходів,грн.

3) Економія на ділянці по умовно постійних витратах, грн.

₍₁₀₎

= 1440 грн.

де В_у - умовно постійні витрати в собівартості річного випуску продукції, грн.

4) Економія від зниження капіталовкладень за рахунок поліпшення використання обладнання:

₍₁₁₎

= 158,4 грн.

де - балансова собівартість обладнання, грн.;

Р – приріст обсягу виробництва на ділянці;

- нормативний коефіцієнт порівняльної економічної ефективності (0,15).

Річна економія: ₍₁₂₎

= 1598,4 грн.

2. За рахунок економії фонду заробітної плати при зменшенні втрат робочого часу через травматизм та захворюваність.

1) Умовне вивільнення чисельності працівників у результаті впровадження заходів з охорони праці - розраховують за формулою:

, осіб

= 8 осіб

де – втрати робочого часу через травматизм і захворюваність до впровадження заходів (базовий рік) на одного працюючого, люд.-дн.;

– втрати робочого часу через травматизм і захворюваність після впровадження заходів на одного працюючого, люд.-дн.;

Ф – річний фонд робочого часу одного працюючого (базовий), люд.-дн.;

Ч – середньорічна розрахункова чисельність працюючих, люд.

2) Можливе зростання продуктивності праці при постійній чисельності працюючих розраховують за формулою:

, % (13)

= 4,17%

3) Економію фонду заробітної плати визначають за формулою:

, грн. (14)

= 518,4 грн.

де – середньорічна заробітна плата одного працівника, грн.;

- відсоток відрахувань на соціальне страхування.

Таким чином, розрахунки показують ефективність заходів щодо охорони праці, які вказують на те, що економиться не тільки здоров’я працівників та покращується їх працездатність, а й є економічний ефект. Тобто, за рахунок збільшення питомої ваги тривалості фази підвищеної працездатності підприємство економить 1598,4 грн. за рік, а за рахунок економії фонду заробітної плати при зменшенні втрат робочого часу через травматизм та захворюваність підприємство економить 518,4 грн.

Охорона життя та здоров’я громадян у процесі їх трудової діяльності, створення безпечних та нешкідливих умов праці є одним з найважливіших завдань керівництва того, чи іншого підприємства. Адже, це впливає на активність їхнього персоналу та на ефективність роботи в цілому.

Слід зазначити, що відділ охорони праці га ТОВ «Транс-Логістик» робить значні внески у налагодження і покращення робочого процесу, проте, як всім відомо, не існує ідеального робочого середовища, яке б не несло деструктивного впливу на людину. Тому, дослідивши детальніше умови праці планово-економічного відділу, були зафіксовані наступні порушення: неправильна організація освітлення робочого місця; неправильне розташування щодо інших ПЕОМ; недостатній обсяг приміщення, що припадає на одну людину; відсутність достатнього місця для розташування ручного маніпулятора і робочих паперів; відсутність індивідуального принтера.

У зв’язку з цим, було прийнято рішення про оптимізацію умов праці для економіста. Перш за все, це стосується санітарно-гігієнічних заходів (вентиляції та опалення приміщення, освітлення природного та штучного).

При впроваджені даних заходів, ефективність роботи підвищилась, працівники менше стали хворіти та більше працювати, тобто продуктивність праці підвищилась. Крім того, підприємство одночасно виступає хорошим опікуном своїх робітників, який турбується про достойні умови праці та заощадливим володарем своїх активів, адже економить на лікуванні персоналу та на простої праці.

Таким чином, обрані заходи, з метою поліпшення умов праці економіста дають позитивні результати і їх впровадження є доцільним.

ВИСНОВКИ

Держава, що збідніла внаслідок гострої економічної кризи, втрачає надійні джерела необхідного інвестування. І тепер, прагнучи, хоча б з чималим запізненням, відродити й активізувати політику відтворення як основу стабілізації та оновлення національного товаровиробництва, наразилася на протидію певних політичних і економічних сил. Концентрація фінансового капіталу у сферах нових структур, тіньового обігу та банківської системи, які не прагнуть до виробничого інвестування, по суті, гальмує відтворювальні процеси, економічну стабілізацію і зростання.

Позитивні характеристики інвестиційного клімату в Україні: очікується дуже високий рівень зростання економіки взагалі і конкретних інвестицій зокрема; власники українських капіталів, вивезених за кордон, упевнились у вигідності вкладання капіталів в економіку України; спостерігаються спроби власників вивезених капіталів повертати та легалізовувати свої капітали і вкладати їх у реальний сектор економіки; нещодавно запроваджений закон про інститути спільного інвестування відкриває певні можливості для легалізації капіталів³; місцеві органи державної влади починають усвідомлювати вигідність залучення ресурсів на ринку позик; прийнято в першому читанні Цивільний і Господарський кодекси України; зростає, хоч і дуже повільно, передбачуваність урядових рішень, створюються механізми справляння учасниками ринку впливу на державні рішення; спостерігається вагоме економічне зростання східних областей України за рахунок підвищення рівня використання наявних виробничих потужностей та інфраструктури.

Заходи, що сприятимуть значному покращенню інвестиційного клімату в Україні і процесу інвестування загалом: планомірне і відкрите завершення процесу приватизації; здійснення кардинального перевороту в психології людей, прищеплення їм традиції заробляти, споживати, заощаджувати та інвестувати (адже, як свідчить світовий досвід, домогосподарства - це найбільший постачальник інвестицій на ринок); запровадження “жорстких" бюджетних обмежень; створення прозорих “торговельних майданчиків" (конкурентного середовища); граничне обмеження тіньового сектора економіки, легалізація тіньових капіталів (а також формування в масовій свідомості позитивного сприйняття цього кроку), що забезпечить величезний приток інвестиційних ресурсів в економіку країни; розвиток депозитарної системи; реформування системи оплати праці (підвищення її рівня, звільнення працюючих від багатьох соціальних платежів тощо); зміна податкової концепції у сфері оподаткування інвестиційних ресурсів; зниження податкового навантаження на економіку країни; усунення різниці між фінансовим і стратегічним інвестором; розроблення і запровадження кодексу ділової етики або етичного кодексу корпоративного управління для всіх учасників ринку; надання державної підтримки для створення механізмів залучення коштів населення до інвестиційного обігу; застосування державними органами влади маркетингових та PR-стратегій для залучення іноземних інвестицій; підготовка відповідних інформаційних пакетів для потенційних інвесторів; забезпечення прибутковості підприємств державної форми власності; підвищення ефективності інвестицій за рахунок прозорості ринкового середовища і прозорості роботи підприємств (слід прийняти державні акти, які жорстко обумовлюватимуть необхідність розкриття інформації про інвестовані підприємства, а також удосконалити систему бухгалтерського обліку); запровадження податку на власність підприємств для сприяння більш ефективному використанню виробничих потужностей і пошуку ефективного власника; підвищення рівня монетаризації економіки; ведення дієвої боротьби з корупцією; здійснення реструктуризації великих неефективних підприємств і максимальне розширення сфери середнього бізнесу - основного ринку інвестиційних посередників; створення рівних конкурентних умов для внутрішніх та іноземних інвесторів; сприяння розвитку потужної банківської системи, націленої на кредитування реального сектора економіки; сприяння розвитку ринку страхових послуг.

Тому необхідно:

• насамперед у законодавчому порядку розширити сферу дії державного регулювання інвестиційної діяльності, яке має бути основою економічної політики держави, здійснення інвестиційної діяльності на підприємствах і в господарських структурах різноманітних форм власності, на різних рівнях;

• створити Інвестиційний банк реконструкції і розвитку України як координаційний центр діяльності всіх посередників ринку капіталів; він був би державним гарантом іноземних інвестицій, активним учасником визначення державної інвестиційної політики. За участю цього банку можна розширити підтримку державою підприємств шляхом виділення їм інвестицій за рахунок централізованих (бюджетних) коштів, поступово замінивши безповоротне бюджетне фінансування на виділення кредитів, які мають бути повернені банку;

• залучати до активної інвестиційної діяльності суб'єктів різноманітних форм власності та господарювання для розширення національного товаровиробництва і ринкової інфраструктури, створення інвестиційних нагромаджень, в якому має брати участь весь фінансовий капітал держави, у тому числі і тіньові його форми;

• направляти інвестиційні ресурси на виконання, в першу чергу, пріоритетних загальнодержавних і регіональних програм, створення високотехнологічних і конкурентоспроможних виробництв;

• ширше впроваджувати в практику індикативне планування, яке має включати макроекономічні показники щодо розвитку галузей народного господарства і регіонів країни, її фінансового і валютного ринків, формування і використання науково-технічного, виробничого і трудового потенціалів, зовнішньоекономічних відносин, нормативів амортизаційних відрахувань, податкових ставок, дисконтних ставок НБУ та процентної політики кредитних банків;

• поліпшити формування амортизаційного фонду як важливого внутрішнього джерела капіталовкладень, що здійснюються підприємствами за рахунок їх власних коштів. Суворо виконувати вимогу щодо використання амортизаційних відрахувань за їх прямим призначенням, враховуючи те, що в 2001 р. передбачено одержати амортизаційні відрахування обсягом 19 млрд. грн., а це дасть можливість збільшити розміри капіталовкладень майже в 1,5 рази;

• активізувати діяльність спеціальних економічних зон (СЕЗ) як територій пріоритетного розвитку, створених з метою вироблення і практичної перевірки в регіонах організаційного механізму інвестування економічних реформ під керівництвом і контролем державних владних структур. Насамперед, слід внести відповідні зміни і доповнення у закони про створення СЕЗ, щоби підняти нижню межу вартості інвестиційних проектів, яка визначає право інвестора на пільги (сьогодні це 1 мли. дол). Саме це положення закону не дає змоги інвесторам брати участь у діяльності підприємств малого і середнього бізнесу;

• ширше залучати і раціонально використовувати у розвитку різних галузей народного господарства іноземні інвестиції. Для цього слід на державному рівні створити необхідну інфраструктуру та належний механізм страхування цих інвестицій.

Інфраструктура інвестиційного ринку являє собою сукупність елементів, взаємодія яких забезпечує можливість взаємодії окремих елементів інвестиційного ринку. До неї входять такі елементи, як депозитарії, кліринго-розрахункові установи, трастові інститути, агенти по трансферту, інформаційні організації тощо.

Отже, інвестиційний ринок як сегмент фінансового ринку повинен виконувати роль додаткового залучення фінансових ресурсів і оперативного маневрування ними, де критерієм розвиненості ринку виступає кількість і структура фінансового капіталу, що знаходиться в динамічному обігу на ринку.

Позитивними рисами діяльності ТНК на інвестиційному ринку є:

1. Організація філій, дочірніх компаній там, де вони "більш усього потрібні". Ріст зайнятості населення, наповнення ринку продукцією, необхідної споживачу, і т.д.

2. Збільшення податкових надходжень до бюджетів країни, де розміщена філія ТНК.

3. Постійний прогрес діяльності ТНК (ТНК витрачають на наукові дослідження іноді більше коштів, ніж окремі держави.

Негативними рисами діяльності ТНК є:

1. ТНК, маючи сильний вплив на економіку країни, може в ряді випадків протидіяти їй, відстоюючи свої інтереси.

2. Часто ТНК намагаються "обійти" закони (приховування прибутків, вивіз капіталу з однієї країни в іншу тощо).

3. Встановлення монопольних цін, що дозволяють отримувати надприбутки за рахунок споживача.

4. Диктат лише власних умов, не зважаючи на інтереси держави, в якій перебувають.

В даний час щорічні іноземні інвестиції ТНК значно перевищують об’єми міждержавного кредитування. Завдяки своїм капіталовкладенням ТНК сьогодні є в кожній галузі світового господарства.

Світовий досвід підтверджує життєвість і ефективність об'єднання капіталу в рамках транснаціональних корпорацій, що дозволяє прискорити оборот фінансових ресурсів, скоротити витрати за рахунок розвитку усередині транснаціональних корпорацій систем взаємозаліків і платежів, збільшити частки ресурсів у грошовій формі і мобільність перерозподілу, можливість підписання важливих договорів. Виникнення транснаціональних корпорацій є не тільки закономірним кроком у розвитку міжнародних економічних відносин, але і необхідним етапом реорганізації промислової структури.

Незважаючи на це, існують думки, що ставлять під сумнів доцільність створення транснаціональних корпорацій. Проте, "практика - критерій істини", і на практиці транснаціональні корпорації безсумнівно довели своє право на існування. Тому потрібно сподіватися, що на тернистому шляху інтеграції економіки України у світову економіку а також у міжнародні економічні відносини, ТНК будуть відігравати роль каталізаторів подолання внутрішньої кризи і реалізації реформ у зовнішньоекономічній сфері.