15) Політ еліти і лідерство в укр

В Україні завжди існувала проблема національної політичної еліти, здатної розв'язувати складні державотворчі завдання у конкретній історичній ситуації. Такі визначні постаті української політичної думки, як В. Липинський, В. Кучабсь-кий, Д. Донцов, пояснювали причини поразок українських національно-визвольних змагань відсутністю національної політичної еліти. Це твердження справедливе, якщо брати до уваги те, що політична еліта може сформуватися в умовах національної держави, коли політика є важливою сферою суспільного життя. Короткочасний період боротьби за Українську державу іще менш тривале існування цієї держави в історичному сенсі були недостатніми, щоб визріла повноцінна національна політична еліта. Комуністичний режим знищив не тільки національні прошарки, а й соціальний ґрунт для відтворення національної еліти, здатної по-сучасному мислити і діяти. Роль еліти в тоталітарному суспільстві виконувала номенклатура. Домінантними рисами номенклатури був сервілізм чиновників нижчих рангів перед вищими, конформізм і безініціативність, "потрійна мораль" (думати одне, говорити друге, а робити третє), кастовий характер відтворення і поповнення рядів, орієнтація на інтернаціональні, а не національні цінності, глибока відчуженість від інших соціальних верств. На початку державного відродження України правляча еліта в основному формувалася з різних прошарків колишньої номенклатури, та частково — з націонал-демократичної опозиції. Одна частина номенклатурної еліти стала на шлях зміцнення державної незалежності України, але стосовно політичних та економічних реформ зайняла половинчасту, вичікувальну позицію, а інша — відстоювала збереження колишнього ладу і повернення до "оновленого" СРСР. Правляча еліта в Україні на цьому етапі суспільного і державного розвитку виявилася неспроможною до швидких комплексних реформ. Часткові реформи у сфері фінансової стабілізації, приватизації та лібералізації зовнішньої торгівлі, проведені цією елітою, пс могли забезпечити вихід України на рівень країн з ринковою економікою. Тому Україна розвивалася в рамках "третього шляху" — шляху олігархічного капіталізму. Розвиток олігархічного капіталізму призвів до різкого майнового розшарування суспільства, де на одному полюсі концентрувалися влада і багатство, а на іншому — бідність. У таких умовах не могла зародитися сучасна політична еліта і сучасний тип політичного лідера. Загальнонаціональним лідером в Україні вважається Президент як найвища посадова особа в державі. Але на сучасному етапі на лідерські загальнонаціональні позиції висувається прем'єр-міністр і лідер парламентської опозиції, а також лідери впливових парламентських партій. Загалом процес формування національної еліти й лідерів сучасного парламентського тилу тільки розпочинається. Він вимагає передусім створення рівних правових умов для політичної конкуренції, вияву різних групових інтересів на державному рівні. Ця проблема може бути успішно розв'язана завдяки створенню збалансованої моделі державної влади з ефективними механізмами стримувань і противаг; скасуванню широких привілеїв і пільг для політиків і чиновників; відокремленню бізнесу і політики; розмежуванню політики й адміністративної діяльності; запровадженню інституту громадського телебачення і радіомовлення; узаконенню пропорційної преференційної виборчої системи з використанням регіональних списків; перехід ВНЗ на засади Болонської декларації.

*