2. Виникнення перекладу як науки

Переводами с одного языка на другой люди пользуются давно, однако никто не может точно сказать, когда был сделан первый перевод, но это произошло тогда, когда осуществилось общение людей, говоривших на разных языках при помощи языка-посредника. Следует заметить, что отношение к переводу было очень противоречивым до появления лингвистической теории перевода в 30-е годы XX столетия. Для одних перевод был увлечением или любимым занятием, для других - перевод был служебной обязанностью, для третьих - перевод был просто невозможным по убеждениям.

Благодаря переводу люди, говорившие на разных языках, могли общаться в многонациональных государствах, перевод обеспечивал межъязыковую и межкультурную коммуникацию, благодаря переводам распространялись различные учения и религии. В последние годы изменились взгляды на понятие «культура». Раньшепод словом «культура» понимали совокупность материальных и духовных достижений общества, сейчас это слово охватывает все исторические, социальные и психологические особенности сферы деятельности человека.В работах отечественных и зарубежных ученых подчеркивается таособая роль, которую играет перевод в развитии культуры, науки, экономики, литературы и самого языка общения.На протяжении всей истории развития человеческого общества разные народы вступали и вступают в торговые, военные, политические, экономические, культурные, научные и другие отношения друг с другом. В процессе общения языки этих народов оказывали и оказывают определенное влияние друг на друга, что приводило и приводит к их изменению, исчезновению одних и появлению других языков. Особую роль в этих процессах играло и продолжает играть двуязычие (bilingualism) имногоязычие (multilingualism) и, соответственно, люди, владеющие двумя(билингвы), и несколькими языками (полиглоты).Двуязычие в первобытном обществе носило случайный и временныйхарактер, но уже в то время возникла необходимость в переводе с одного языка на другой.С появлением государственных объединений, таких как Древний Египет, Римская империя, государств Древней Греции, Индии, Ирана, Средней Азии и др., включивших в себя разноязычные племена и народности, возникла необходимость общения между этими народами. Появилась потребность в профессиональных переводчиках. Смешанные браки в этих странах приводили к различным формам двуязычия. Завоевание новых территорий часто приводило к победе языка завоевателей над языком побежденных. Таким примером может служить распространение латыни на правах государственного языка на огромной и разнообразной по этническому составу территории Римской империи - на Пиренеях, во Франции, Альпах, на

Балканском полуострове. Латынь видоизменилась и дала начало современным романским языкам.

3. Види, форми і типи перекладу

1) Переводы, выделяемые по признаку формы презентации текста перевода и текста оригинала:

* устный перевод – перевод, выполненный в устной форме:

o устный перевод устного текста (перевод устного текста, выполненный в устной форме):

+ последовательный перевод (разнoвидность устного перевода, осуществляемого после прослушивания определенной единицы текста, в паузах между этими единицами);

+ синхронный перевод (устный перевод, осуществляемый практически одновременно с произнесением текста оригинала);

+ односторонний перевод (устный перевод, осуществляемый только в одном направлении, т.е. с данного языка на какой-либо другой язык);

+ двусторонний перевод (последовательный устный перевод беседы, осуществляемый с одного языка на другой и обратно);

o устный перевод письменного текста (перевод письменного текста, выполненный в устной форме).

* письменный перевод – перевод, выполненный в письменной форме:

o письменный перевод письменного текста (перевод письменного текста, выполненный в письменной форме);

o письменный перевод устного текста (перевод устного текста, выполненный в письменной форме).

2) Переводы, выделяемые по признаку жанрово-стилистической характеристики переводимого материала и жанровой принадлежности:

* художественный перевод (перевод художественных текстов);

* научно-технический перевод (перевод научно-технических текстов и документации);

* общественно-политический перевод (перевод общественно-политических текстов);

* военный перевод (перевод текстов по военной тематике);

* юридический перевод (перевод текстов юридического характера);

* бытовой перевод (перевод текстов разговорно-бытового характера).

5.

6.

7.

9.

Родоначальником перекладу письмових пам'ятників і зачинателем римської літератури вважається грек з Тарента, вільновідпущеник Луцій Лівії Андронік (пр. 275-200 рр.. До н. Е..). Андроник перевів на латинську мову «Одіссею» Гомера, яка впродовж наступних 200 років була обов'язковим читанням римських школярів. Андронік розробив різні прийоми адаптації грецьких творів до римської дійсності і культури. Саме він першим заміняв при перекладі імена грецьких богів на імена відповідних їм римських богів.

Наступною великою фігурою в галузі перекладу в Римі був Квінт Енній (239-169 рр.. До н. Е..). Володіючи трьома мовами: рідною окською, грецькою та латинською, Енній прославився як власними творіннями, так і перекладами.

Воістину грандіозна перекладацька творчість Публія Теренція Афра (190-159 рр.. До н. Е..). І справа не тільки в його об'ємі - за деякими відомостями, Теренцій переклав з грецької близько 100 комедій. Важливо інше: використовуючи весь досвід обробки грецького драматичного матеріалу попередніми авторами, Теренцій удосконалив композицію і вперше вклав в уста персонажів витончену літературну мову.

Приблизно до цього ж часу відносяться і певні, хеоретичні міркування про переклад. Вони належать знаменитому ораторові, філософу і політичному діячеві Марку Туллію Цицерону (106-43 рр.. До н. Е..). Перекладом Цицерон займався і сам, причому з юного віку. У 16 років він переклав грецьку поему з астрономії - «Явища» Арата; потім, у 32 роки, знаменитий твір Ксенофонта (IV ст. До н. Е..) «Домострой».

До яскравих представників цього періоду відноситься Гай Валерій Катулл (87 - 57 рр.. До н. Е..). Катулл перекладав небагато, нам відомий один його великий переклад - «Волосся Береніки» Каллімаха, але в його власній творчості помітний вплив олександрійської поезії. Перекладаючи Каллімаха, Катулл чудово впорався з ритміко-синтаксичною динамікою першотвору, використовуючи гнучкість латинського елегійного дистиха.

На закінчення слід наголосити на деяких діячів культури більш пізнього періоду, творчість яких ще було сповнене духом античності. У їхньому ряду найбільш важливе місце, безумовно, займає Аніцій Манлий Северин Боецій (480-524). Боецій був римлянином знатного походження, освіту здобув в Афінах; а потім був на службі при дворі остготского короля Теодоріха Великого, який згодом і наказав його вбити. Боецію належать переклади філософських творів Піфагора, Птолемея, Нікомаха, Евкліда, Платона, Аристотеля.

Іншою великою фігурою пізнього періоду був сенатор Кассіодор (490-575). Під його керівництвом були переведені «Іудейські старожитності» Йосипа Флавія і багато іншого.

10.