9. Традиційний український одяг та його основні функції.

Сорочка — один із найдавніших елементів одягу, що зберіг свою форму натільного одягу на всій території України майже до початку XX ст. Термін «сорочка»- поширений не лише серед ук­раїнців, але й у інших слов'янських народів. У пе­ріод Київської Русі сорочка, сорочиця означала як натільний, так і верхній одяг взагалі, шилася з по­лотна та із сукна. Східнослов'янська сорочка кінця XIX — поч. XX ст., що мала велику кількість локаль­них варіантів крою та орнаментації, відповідала одному чи одразу кільком цільовим призначен­ням. Це і колоритно оформлені святкові, і стриманіші пожнивні, і повсякденні сорочки, які ще у XIX ст. часто були єдиним одягом у дівчат і паруб­ків до певного віку.Білий колір сорочки є загальнослов'янською традицією, що сягає у сиву давнину. Білизна тон­кого лляного, ретельно відбіленого полотна — це своєрідний еталон українських сорочок XIX ст.Чоловічі і жіночі сорочки в XIX ст. в цілому в Україні залежно від їх призначення, а також від достатку сім'ї шились з полотна різної якості. За­безпечення чоловіка та інших членів родини бі­лизною покладалося за традицією на дружину. Жених приносив у дім із рідної сім'ї дві-три со­рочки. Після заручин наречена готувала для май­бутнього чоловіка білизну, і часто вже на весіллі жених був одягнений у сорочку, що її пошила і ви­шила молода.Як уже було зазначено, одним із визначальних ознак одягу є крій. В еволюції крою сорочок най­повніше відобразився один із найважливіших на­родних принципів створення одягу — раціональ­ність, що визначалася функціональністю, техніч­ними можливостями, спадкоємністю традицій.Виходячи з локальних варіантів крою, можна виділити основні типи сорочок, що побутували в Україні наприкінці XIX — на початку XX ст.: туні­коподібна , із плечовими вставками, з суцільнокроєним рукавом, на кокет­ці. Найархаїчніший — тунікоподібний крій у роз­глядуваний період на території України зберігся переважно в чоловічих сорочках, кроєних із одно­го центрального, перегнутого впоперек полотни­ща, до якого по боках пришивалися два поздов­жньо перегнуті полотнища — рукави. Нижче ру­кавів до стану пришивалися «бочки» у півполотнища завширшки та ластки (клинці, які вставля­лися під рукавом, між рукавом та бочками). По центру перегнутої частини стану вирізувалась гор­ловина і робився глибокий розріз — «пазушка». Сорочка з плечовими вставками генетично продовжувала розвиток тунікоподібного крою.На Поліссі переважали сорочки з пришитими по пітканню уставками, до яких гладко приєднані рукави, що утворюють зі станом прямий кут. На території середнього Подніпров'я переважали со­рочки з уставкою, пришитою по основі. У тих ви­падках, коли уставки викроювалися по всій шири­ні полотнища, рукав відповідно робили у півтора полотнища, призбируючи Його біля плечової вставки, що утворювало характерну об'ємність верхньої частини сорочки. У центральній Київщи­ні, на Вінниччині, Житомирщині рукав теж іноді призбирувався біля уставки у рясні збори.На Поділлі уставка (в половину ширини полот­нища) була досить довгою. Вузький (в одне полот­нище) рукав пришивався до неї незбираним, що робило сорочку об'ємною у плечах, із заниженою лінією рукава. Форма цих сорочок визначалася розмірами (довжиною і шириною) уставки та шириною рукава.Сорочка на кокетці — пізнє явище для Украї­ни — набула розповсюдження як у чоловічому, так і в жіночому одязі спочатку у південних райо­нах, а наприкінці XIX — на початку XX ст. і в цен­тральних областях. Цей тип ніби продовжує роз­виток народного крою сорочок з плечовими устав­ками, пришитими по пітканню.Конструктивне рішення стану сорочки, порів­няно з плечовою частиною, було простішим і виз­началося кількістю полотнищ. Залежно від ширини доморобного полотна у східнослов'янських сороч­ках їх могло бути від трьох до шести, і розташову­валися вони симетрично або несиметрично віднос­но центру фігури. Нагрудний одяг. В Україні був широко розповсюджений нагрудний одяг, зокрема сукняний, хутряний, із будь-якої простої тканини на ваті. Спочатку безрукавки виготовляли нерозпашними, з розрізом для голови. Потім у буковинських і бойківських безрукавках збоку робили розріз і зав'язували шнурком під правою рукою. Справжніми мистецькими витворами, синтезом багатьох технологій і технік вважаються хутряні безрукавки карпатських горців: гуцулів, бойків, лемків. Потрібно виявити неабияке уміння і вправність для того, щоб виправити якісно шкіру, раціонально її розкроїти, а тоді ще й оздобити капелями, ґудзиками, металевими пластинками аплікацією зі шкіри, косичками, хутром, вовняними кольоровими кульками, шнурами.Верхній одяг чоловіків, переважно сукняний, складався з традиційних компонентів: свита, сердак, опанча, кирея, бурка У центральних і південних областях України верхнім одягом служила свита. Похідними від неї були кирея, кобеняк, опанча. Підкладку робили з білого або червоного шовку. Поли каптана, комір, вилоги на рукавах облямовували парчею. У холодну пору шляхтянки і заможні городянки одягали поверх каптана футерко. Це зелена шуба з довгими рукавами, підбита дорогим хутром лисиці, куниці, білки. Її носили накинутою на спину, не одягаючи руки в рукави. Комір зав'язували двома пришитими кольоровими стрічками. Цей одяг побутував до середини XIX ст. Кунтуш був не тільки чоловічим, а й жіночим вбранням. Чоловічий кунтуш мав розрізи у ліктьовій частині рукава. Чоловіки носили його поверх жупана. Жінки пришивали до кунтуша додаткові вузькі рукави з іншого матеріалу. Отже, жіночий кунтуш мав дві пари рукавів. Одяг з неправдивими рукавами побутував також і в Західній Європі, особливо в період пізньої готики. Кунтуш шили з фіолетового, бурячкового, зеленого оксамиту або алтабасу — дорогої золототканої, срібно-тканої зеленої, синьої тканини. Комір кунтуша, як і каптана, — шалеподібний, викладений дорогим хутром. Підкладка кунтуша також хутряна. На талії його застібали і прикрашали оздобою, виконаною із золотого позументу. Жупан — святкове вбрання, подібне за кроєм до свити. Шили з тонкого сукна блакитного або темно-коричневого кольору, з двома вусами, що оздоблювалися золотими шнурками або позументом. Іноді цими оздобами обшивали всі шви на жупані. Комір жіночого жупана був відкладний і обшивався чорним або темно-вишневим оксамитом (побутували й коміри з бобрового хутра). Відвороти на грудях обшивалися парчею або оксамитом. Капота за своїм кроєм і виглядом подібна до жіночого жупана. Вирізняється дуже довгим, широким, заокругленим коміром з сивого смуха. Смухом обшивали також поли і весь низ довкола. Цей одяг був розповсюджений у західних регіонах України. Сорочка. Основою жіночого строю була полотняна довга сорочка: тунікоподібна, з поликами і на кокетці. Жіночі сорочки не відрізнялися за кроєм від чоловічих. Вони були іншими за довжиною і багатшими на оздоби. Жіночі сорочки шили додільні, тобто довгі (до кісточок ніг) і з підточкою. Підточка — це нижня частина сорочки з іншого, грубшого, полотна. В українському Закарпатті у жінок побутувала коротка сорочка; замість підточки тут носили білу полотняну спідницю. Сорочки були з відлогами комірами (західні області України) і з обшивкою горловини. Біля коміра або обшивки робили рясне морщення. Розріз-пазуха в сорочках знаходився спереду. Рукави на уставці й манжетах прикрашали вишивкою або тканням. Іноді декорували всю площину рукава — від плеча до манжета. Крім рукава, в жіночих сорочках прикрашали комір, пазуху, долішню частину одежі. Колорит, розміщення орнаменту залежали від традицій, які склалися в тій чи іншій місцевості України. Запаски існували двох видів. Вужчі, які мають у верхній частині зав'язки, носять одразу дві: одну - спереду, другу ззаду. Інший тип запаски - широка. Нею обгортаю стан ззаду, а кінці сходяться спереду. Спереду одягають попередницю. Колір запаски буває червоний, синій, червоно-білий. Гуцули і бойки мають запаски яскравіших кольорів ткалися вони з вовни в суміші з шовковими нитками, а часом і металевими (срібними і золотими) нитками. Дерга («джерга») виготовлялася з грубого сукна. Це робочий одяг - спеціально виткане полотнище, яким обгортали стан, утримувалося поясом або крайкою. Спідниця з'явилася на східних землях України в кінці козацького періоду, у XVIII ст. На західних теренах вона була відома значно раніше. Спідниці шили із різних тканин: полотна, оздобленого вибійкою, різних привозних матеріалів, тканих із тонких або грубих вовняних ниток, — однотонні, у поздовжні пасочки, в клітинку. Нагрудний одяг. Жінки, як і чоловіки, носили теплі хутряні або сукняні безрукавки. Важливим компонентом жіночого строю була корсетка («кірсетка», «керсетка»). Корсетки шили з тонкої вовняної тканини, оксамиту, шовку. їх оздоблювали вишивкою, намистинами, аплікацією з тканини, декоративними швами. Верхній одяг. Жінки-селянки, як і чоловіки, носили свити із сукна. За кроєм жіноча свита була такою ж, як і чоловіча, вирізнялася тільки багатшим оздобленням. У всіх селянок побутували короткі куртки, капоти, гуні, бурнуси. Чемліт у жіночому строї з'явився пізніше. Його шили з тонкого фабричного білого сукна, з коміром та манжетами, оздобленими чорним оксамитом, а часом і вишитими барвистими вовняними нитками. Спинка чемліта має підріз і зібрана від стану в складки. Юпка — це верхній жіночий одяг з черкесину, китайки, байки. За кроєм юпка нагадує корсетку, але з рукавами. Бувають юпки з кроєм у три, п'ять, сім «вусів»-складок. Колись «вуса» вважали прикметою заможності: чим багатша жінка або дівчина, тим більше «вусів» було в її одязі. За козацьких часів юпка оздоблювалася золотим позументом. Байкові юпки шили з зеленої, червоної, синьої тканини.