22. Навчання грамоти дітей дошкільного віку

 Сучасний ритм життя, ріст науково-технічного прогресу, нові програми та технології навчання призводять до зростання вимог щодо підготовки дітей дошкільного віку до шкільного навчання. сучасна початкова школа вимагає від майбутніх першокласників розвиненого фонематичного слуху, уміння здійснювати звуковий та складовий аналіз слів, речень, читати слова, нескладні речення та тексти.

Як свідчать численні психолого-педагогічні дослідження у дітей 4-6 років з’являється прагнення до звукового аналізу мови, інтерес до звуко-букв. Незалежно від того, навчаємо ми їх читати чи ні, діти самостійно починають засвоювати окремі букви і складати з них слова. щоб уникнути стихійності у засвоєнні грамоти, слід своєчасно починати організоване навчання. Дослідники (К.Д. Ушинський, Л.С. Вигодський, Н.І. Красногорський, Д.Б. Ельконін та інші) твердять, що навчання грамоти доступне для дітей вже у 5-6 років.

Навчання елементів грамоти відбувається на основі розвитку усної мови дітей (звукова культура, словникова робота, формування граматично правильної мови, навчання розповідання та ін.) Одночасно слід працювати над розвитком спостережливості, пам’яті, мислення, уваги дитини.

Заняття з грамоти слід будувати так, щоб діти включались в активну пізнавальну діяльність, самостійно розв’язували поставлені перед ними завдання. Для цього широко використовують проблемні ситуації з розв’язанням мовних логічних задач, дидактичні вправи та ігри.

Навчання грамоти дітей в дошкільному закладі повинно мати виховний характер. Тексти для аналізу (розповіді, оповідання,казки, вірші, скоромовки) мають бути змістовні, високохудожні, сприяти формуванню життєвої компетентності дітей.

Численні дослідження та практичний досвід роботи дошкільних навчальних закладів доводять важливе значення звукового аналізу в навчанні грамоти. Операції порівняння, аналізу при фонематичному сприйманні мови підводять дітей до поєднання звуків у склади,слова, прискорюють процес оволодіння правильним читанням, засвоєння норм орфографії, грамоти, сприяють розумовому розвитку дітей.

Навчання дітей дошкільного віку елементів грамоти проводиться в декілька етапів.

Перший етап навчання дітей елементів грамоти – це ознайомлення зі звуками.

Багато авторів відзначають, що ефективніше починати його з ознайомлення дітей з немовними звуками. Для цього можна провести дидактичну гру «Що як звучить?» (папір, склянки з водою, брязкальце, барабан, дзвоник тощо).

Слід звернути увагу дітей, що це немовні звуки, адже їх ніхто не вимовляє, але ми їх чуємо. Під час прогулянки добре запропонувати дітям визначити, які немовні звуки вони чують: шурхіт листя, гуркіт чи гудіння автівки тощо.

Далі переходимо до ознайомлення з мовними звуками. Ще К. Ушинський запропонував вивчати звуки не в алфавітній послідовності, а починати з голосних звуків, потім перейти до ознайомлення з приголосними звуками. Цей метод є ефективним, тому ним користуються до цього часу.

Спочатку педагог пропонує дітям прослухати «пісеньки»: А-а-а, О-о-о, У-у-у, І-і-і, И-и-и, Е-е-е. Він розповідає дітям, що ці звуки є мовними – ми їх вимовляємо. Вони називаються голосними, бо ми їх співаємо голосом.

Далі слід уточнити артикуляцію голосних звуків.

Педагог пропонує проспівати звуки у такій послідовності: А-О-У. Говорить, що ротик малює спочатку велике коло – діти проспівують: «А-а-а», потім середнє – «О-о-о», а потім зовсім маленьке – «у-у-у». Далі діти співають у такій послідовності: І-И-Е. Педагог каже, що тепер ротик усміхається – діти співають: «І-і-і», потім усмішка стає ширшою – «И-и-и», тепер він майже сміється – «Е-е-е». Педагог звертає увагу дітей на те, що коли ми вимовляємо голосні звуки, повітря виходить вільно, йому нічого не перешкоджає, наш ротик відкритий. Саме тому цей звук має таку позначку, як відкритий ротик - •.

Обов’язково потрібно звернути увагу дітей на те, що голосних звуків лише шість.

Закріпити знання дітей про голосні звуки можна за допомогою різноманітних ігор: «Який це звук?», «Упіймай звук». Гра «Оживи кружок», у якій діти по черзі натискають на символ голосного звука і називають будь-який голосний звук, допоможе дітям добре запам’ятати всі голосні звуки.

Для ознайомлення з приголосними звуками можна використати казку:

Жили-були шість голосних звуків, які вміли гарно співати. поряд з ними жило ще багато звуків, але вони співати не вміли. іншим звукам також дуже хотілося співати, та коли вони намагалися це зробити, у них виходило шипіти – «Ш-ш-ш», пихтіти – «П-п-п», свистіти - «С-с-с», бумкати – «Б-б-б» та видавати інші звуки, окрім співу.Коли хтось промовляв ці звуки, повітря не виходило вільно з ротика, а зустрічало перешкоду: то губки стуляться (М, П, Б), то спинка язика підніметься і закриє прохід (К, Х, Г). Тому ці звуки позначаються рискою - (неначе стулені губки).

Ці звуки можуть перешкоду зменшувати, ніби робити маленьку шпаринку, коли їх вимовляти не твердо, а м’яко не Б, а БЬ, не Л, а ЛЬ. У такому випадку і позначають їх інакше – двома рисками =.

Та найгіршим було те, що ці звуки не могли гратися, як голосні. наприклад, стануть у пару А та У, і чуємо, як у лісі люди гукають один одного А-а-а-у-у-у. Поміняються місцями У й А – чути, як плаче дитина У-у-у-а-а-а. підбіжить І до А – це десь неподалік закричав віслючок - іа-іа-іа.

Як же хотілося сусідам голосних звуків теж так гратися! І ось вони попросили голосні звуки погратися з ними. голосні звуки були добрими. Вони добре поміркували, як можна допомогти своїм сусідам і вирішили: щоб ті теж могли співати і так гратися, їм треба бути при голосних звуках. сусідні звуки дуже зраділи. відтоді вони стали називатися приголосними звуками. Тепер приголосні звуки стають у пару з голосними. Скажімо, стали у пару А та М, і чуємо, як мати годує малечу – ам, а стали разом М і У – замукала корова – му-у-у.

Так і потоваришували голосні і приголосні звуки.

Другий етап навчання дітей елементів грамоти – ознайомлення зі складами. Цей етап тісно пов'язаний з третім етапом, під час якого йде ознайомлення дітей з поняттям «слово».

Ознайомлення зі словами та складами можна провести у такий спосіб: спочатку повторити знання про голосні та приголосні звуки, потім перейти безпосередньо до складів та слів. Розповідь про них також може бути у формі невеличкої казки.

голосні і приголосні звуки стали товаришувати і ходити парами. Але у деяких пар не виходило щось сказати. Наприклад, взялися за руки Д та И (скажемо всі разом: «ДИ»), але це нічого не означало. Вони дуже засмутилися, тому їх прийшли втішати звуки В та О і розповіли, що у них теж нічого не виходить (усі разом – «ВО»). Тож вони взялися всі разом за ручки: ДИ-ВО. Раптом прибігли інші звуки і почали їх вітати: «У вас вийшло ДИВО!» І дійсно це було диво, бо окремо вони нічого не означали, а разом склали слово – «диво».

Інші звуки теж почали ставати по двоє та навіть по троє, а потім підходили до інших таких групок і складали слова. Такі групки звуків почали називати складами, адже з них складається слово. Звуки утворювали склади а, потім об’єднувалися в слова. Але помітили, що приголосні звуки не можуть самі утворювати склади, а тільки за допомогою голосних звуків. Тоді біля одного голосного могло зібратися два, а інколи і три приголосних звука. А голосні звуки можуть утворювати частинки слова – склади – і без приголосних. тож звуки прийшли до висновку, що скільки у слові голосних звуків, скільки і складів..

Після ознайомлення з поняттям складу діти вчаться визначати кількість складів, підставляючи руку під підборіддя: скільки разів воно торкнеться руки під час промовляння слова, стільки у тому слові і складів.

При ознайомленні дітей з поняттям «слова» варто звернути увагу на те, що поєднання звуків в слові і просто поєднання різноманітних звуків відрізняється тим, що слово має значення, а просте поєднання звуків значення не має.

Четвертий етап навчання дітей елементів грамоти – ознайомлення з реченням. Для цього стануть у пригоді предметні картинки. Наприклад, можна взяти три картинки, на першій з яких зображено дівчинку, на другій – дівчинку, яка малює пензликом, на третій – квітку. Педагог з дітьми розглядає картинки і зауважує, що все, що на них зображено можна назвати словами. Далі ознайомлення з реченням можна продовжити так.

Діти, погляньте, хто зображений на першій картинці? (дівчинка). А що робить дівчинка на другій картинці? (малює) А що зображено на третій? (квітка). Діти, за кожною картинкою ви назвали слово. А тепер давайте ці слова поєднаємо: «Дівчинка малює квітку». Ми з вами про щось розповіли. Коли слова збираються разом і про щось розповідають, то це називається – речення. Отже, давайте разом промовимо наше речення (діти промовляють речення).

А тепер порахуємо, скільки слів у нашому реченні. У нашому реченні три слова. давайте спробуємо змінити речення так, щоб у ньому стало п’ять слів. Дівчинка (яка?) – маленька, весела, світлокоса тощо. Квітка (яка?) – червона, гарна, яскрава, ніжна тощо. Додамо до нашого речення слова-ознаки: «весела» і «червона». А до слів-ознак доберемо картинки, на яких зображені веселе личко і червона пляма. Ось що вийшло: «Маленька дівчинка малює червону квітку». Давайте порахуємо слова у новому реченні. Тепер наше речення складається з п’яти слів.

Для закріплення отриманої інформації можна запропонувати дітям самим скласти речення з опорою на предметні картинки та визначити кількість слів у складеному реченні.

Педагогу необхідно пояснити дітям, що у реченні кожне слово має своє місце, і на прикладі будь-якого деформованого тексту можна продемонструвати це твердження та запропонувати дітям скласти речення правильно.

Вправляти дітей у складанні простих поширених речень можна за допомогою ігор «Розшифруй картинку», «Хто придумає найдовше речення», «Склади речення за схемою» тощо.

Дітям слід пояснити, що речення можна змінити, не змінюючи слів, а змінивши лише інтонацію. так можна утворити речення-запитання та речення-оклики.

П’ятий етап навчання дітей елементів грамоти – ознайомлення дітей з графічним зображенням звуків – буквами. На цьому етапі детально зупинятися не будемо, адже це окрема тема.

Слід наголосити, що запропоновані прийоми не догма, в роботі можна використовувати й інші прийоми. Головне, щоб інформація, яка подається була викладена в доступній і ігровій формі.

23. Методика навчання дітей української мови в російськомовних дошкільних закладах належить до педагогічних наук, зокрема часткової лінгводидактики. Вона визначає мету, зміст, завдання, принципи, прийоми та методи навчання дітей української мови як другої, вивчає закономірності засвоєння дітьми другої близькоспорідненої мови, розкриває теоретичні й практичні питання української мови, досліджує умови та шляхи формування мовленнєвих умінь у дітей, культури українського мовлення.

Предметом вивчення методики української мови є процес оволодіння українською мовою у спеціально організованих умовах навчання в російськомовних дошкільних закладах.

Специфікою методики навчання дітей української мови в дошкільному закладі, на відміну від шкільних методик, є її спрямованість на розвиток усного розмовного українського мовлення з орієнтацією на ігрові прийоми та методи навчання.

Початкове навчання дітей національних спільнот України української мови закладає підґрунтя подальшого вивчення цієї мови як науки у школі та інших навчальних закладах.

Курс методики навчання дітей української мови в російськомовних дошкільних закладах і групах охоплює такі розділи:

1.Теоретичні засади методики навчання дітей української мови в дошкільних закладах і групах із російською мовою навчання і виховання. Тут розкриваються психолінгвістичні, психолого-педагогічні та лінгводидактичні засади навчання дітей другої близькоспорідненої мови. Дається характеристика типів двомовності, явищ інтерференції та транспозиції, що є характерними для двомовного оточення; характеристика та специфіка української фонетики, лексики, граматики, орфоепії порівняно з російською.

2.Завдання і зміст навчання дітей української мови подано на основі аналізу різних варіантів програм розвитку українського мовлення та методичних рекомендацій до них.

3.Методи, прийоми, форми і засоби навчання української мови. У розділі висвітлено специфіку методів, прийомів і форм навчання дошкільників другої, української мови, подано їх класифікацію, розкрито місце кожного методу в загальній системі навчально-виховної роботи дошкільної установи.

4.Методика навчання дітей українського мовлення. Розкривається методика формування правильної вимови українських звуків і слів, формування граматичної правильності мови, збагачення словника та розвиток діалогічного й монологічного мовлення.

5.Методика використання народних джерел у розвитку українського мовлення, а саме: прийоми ознайомлення дітей з малими жанрами українського фольклору, казкою, народними іграми; висвітлення ролі та місця етнопедагогіки у вихованні та розвитку мовлення дітей.

6.Методика ознайомлення дітей з національною культурою, літературою, мистецтвом, традиціями та побутом українського народу. Розкриваються шляхи прилучення дітей до надбань української національної культури; ознайомлення з творами класиків і сучасних письменників, з українським національним посудом, іграшками, вишиванками тощо. Майбутні педагоги дізнаються про національні обряди та свята, ознайомляться з методикою їх організації у дошкільному закладі.

7.Організація роботи з української мови в дошкільних закладах та відділах освіти. Тут визначено завдання та обсяг роботи завідувача, методистів, інспекторів щодо планування роботи, надання методичної допомоги, організації перепідготовки та вдосконалення українського мовлення педагогічних кадрів.

Теоретичними засадами методики навчання дітей українського мовлення є теорія пізнання, гносеологія. Зокрема, такі її положення: мова - це суспільне явище; мова – засіб спілкування і взаєморозуміння між людьми; взаємозв'язок мови, свідомості та мислення; мова і поняття; зв'язок мови та історії; практика - критерій істини.

Методика навчання дітей української мови користується як загально педагогічними методами дослідження, так і специфічними, що дають змогу з'ясовувати закономірності засвоєння дітьми некорінної національності української мови.

До загально педагогічних методів дослідження належать спостереження, бесіда, психолого-педагогічний експеримент, анкетне опитування, вивчення, аналіз та узагальнення досвіду роботи вихователів, аналіз результатів мовленнєвої діяльності дітей, використання методичної спадщини, методи статистичної обробки фактичного матеріалу.

Найпростіша форма досліджень для вихователя - спостереження за процесом засвоєння української мови дітьми на заняттях та в повсякденному житті.

24. Однією з істотних розділів педагогіки раннього дитинства є методика розвитку промови дітей перших років життя, розробкою котрої займалися такі педагоги і методисти, як Є.І.Тихеева, М.М.Щелованов, М.М.Аксарина, М. Ф.Ладигина, Є. К. Каверіна, Г.Л.Розенгарт-Пупко,Г.М.Лямина, В.А. Петрова, М.С.Карпинская та інших.

Сьогодні українська дитяча література має чимало відомих письменників і поетів: це П.Тичина, М.Познанська, Н.Забіла, П.Воронько, А.Малишко, Ю.Збанацький, М.Сингаївський та ін.

Читання оповідань, віршів уводить дітей у широкий навколишній світ, знайомить із дійсністю. Книга – джерело знань. Вона допоможе дитині познайомитися з історією Батьківщини в поетичній чи прозовій формі.

Літературні твори несуть дитині радість, захоплюють змістом, силою впливу художніх образів, виразністю мови, музикою віршів. Книга відкриває перед дитиною світ явищ, не доступних безпосередньо досвіду, допомагає їй орієнтуватись у довкіллі, пізнавати дійсність. Художня література розповідає про життя і працю людей (твори М.Коцюбинського «Десять робітників», Т.Коломієць «Хліб», О.Донченка «Голубий гвинтик», «Золоте яєчко»).

Книга вчить спостерігати, мислити, збагачує почуття дитини, сприяє формуванню її характеру, закладає фундамент майбутнього світогляду. Кращі твори художньої літератури допомагають формувати в дітей моральні риси майбутнього громадянина. Слухаючи оповідання, дитина живе життям героїв, стає учасником подій, співчуває позитивному героєві, засуджує зло. Літературні твори допомагають виробити відповідне ставлення до явищ довкілля, вчинків людей.

Читання і розповідання літературних творів дітям є важливим засобом як розвитку мовлення, так і їхнього естетичного виховання. Вплив літературних творів на розумовий, моральний та естетичний розвиток дитини залежить від добору відповідних творів, розуміння їх, уміння вихователя керувати процесом сприймання.

Джерелом художньої літератури в дошкільному закладі є твори класиків і сучасних письменників.

У ході ознайомлення дітей з українською художньою літературою вихователь повинен вирішувати такі завдання:

- виховувати любов до художнього слова, бажання запам'ятовувати і читати вірші українською мовою;

- виховувати повагу і бережливе ставлення до дитячої книги, вміння користуватися книгою, виховувати інтерес до книги, бажання мати власні книги українською мовою;

- виховувати вміння слухати і розуміти зміст прочитаного, не перебивати читача, бажання сприймати зміст українських художніх творів на слух;

- виховувати оцінювальне ставлення до героїв дитячої книжки.

Добираючи художні твори для читання, вихователь має керуватися такими вимогами до них.

Основна вимога - художні твори не повинні бути перекладними. Перекладний твір допускає вживання слів окремих зворотів тієї мови, якою він був написаний. Тому зовсім недоцільно читати в російськомовному дошкільному закладі твори А.Барто, С.Маршака, К.Чуковського українською мовою, діти добре їх знають російською мовою.

Художній твір повинен сприяти моральному, патріотичному, естетичному вихованню, прищеплювати позитивні якості поведінки.

Висока художня майстерність твору - це захоплюючий сюжет, виразна художня форма, жива, багата мова, яскраві образи героїв. У творах для дітей мають бути народні образні вирази, прислів'я, приказки, вдало вплетені в текст. Недоцільно читати твори з полегшуючими, «дитячими» словами.

Улюбленими книгами дошкільників є твори із захоплюючими сюжетами, динамікою подій, що інтригують дитину, спрямовують її увагу на сприймання їх змісту. Це твори І.Франка, М.Коцюбинського, Ю.Збанацького, М.Вінграновського, Д.Павличка та ін.

Діти дошкільного віку на кожному віковому етапі (молодша, середня, старша групи) мають свої специфічні особливості розвитку психічних процесів (відчуття, сприймання, пам'ять, мислення, уява). Дітей знайомлять також із творами своїх місцевих, регіональних письменників.

Певні вимоги ставлять і до героя дитячої книжки. Дошкільник повинен мати свого улюбленого героя, якого міг наслідувати, хотів би бути схожим на нього. Для цього дитині потрібен герой-одноліток.

Герой дитячої книги має бути діяльним, брати активну участь у житті суспільства. Такі герої Н.Забіли (Ясочка, Катруся), О.Донченка (Софійка) та ін.

У дитячого героя повинні бути ті самі риси характеру. що й у сучасних дітей. Діти не люблять занадто дисциплінованого, слухняного, позитивного ідеального героя.

У житті таких не буває. З дитячим героєм повинні траплятися ті самі неприємності і пригоди, що і з дитиною. Тому діти із захопленням розповідають про Буратіно, Незнайку, Вереду.

Дитячий герой повинен бути показаний у розвитку. Від першого знайомства з ним до останньої сторінки книжки герой підростає, долає свої негативні якості, дізнається про щось нове.

Твори українських письменників доступні дітям з раннього віку. Так, у молодшій групі використовують здебільшого віршовані твори українських поетів. Це невеличкі за розміром, прості за змістом віршики, в яких відображено певну дію або рух, легку для наслідування дітям.

У ранньому віці вірші читають у супроводі наочності, дітей стимулюють виконувати окремі дії, повторювати слова, вирази. Наприклад, перед читанням вірша Г.Бойка «Козуля» діти розглядають разом з вихователем іграшкову кізку. Потім вихователь читає вірш.

Діти повторюють слова «кізонька-козуля», промовляють: «Пий, пий водичку».

Перед читанням вірша Н.Забіли «Ой чук-чуки» діти розглядають Ясочку в українському національному вбранні, вітаються з нею. Вихователь показує віночок, намисто, фартушок. Потім читає вірш, тримаючи в руці ляльку. Діти повторюють слова: «Ой чук-чуки, чуки-наї Наша доня чепурна».

Дітям може бути незрозуміле слово чепурна. Доцільно при першому читанні через паузу дати переклад цього слова рідною мовою дітей: «Наша доня чепурна (пауза) - рос. нарядная, красивая».

Окремі вірші можна розігрувати з дітьми третього року життя в колі. Наприклад, вірш Г.Демченко «Калачі».

З дітьми старшого дошкільного віку вірші українських письменників заучуються напам'ять. При цьому після вступної бесіди, розглядання наочності або ілюстрацій педагог читає вірш тричі. Потім його повторюють діти, вихователь підказує окремі слова або навіть промовляє цілі рядки. Так, заучуючи вірші Т.Г.Шевченка, Лесі Українки, слід спочатку розглянути ілюстрації, налаштувати дітей на ліричний лад, а потім уже прочитати вірш у супроводі ілюстрації. «Діти, подивіться на цю картину, як гарно тугі Ранок. світає. Десь чути спів соловейка, вітерець віє, а скрізь, куди не глянь, зелені верби, дерева. Послухайте, який красивий вірш «Світає...» написав український поет Тарас Шевченко».

Художні твори читають на заняттях з художньої літератури. Методика художнього читання може бути різною залежно від вікової групи, року навчання, рівня володіння дітьми українською мовою. Так, на початкових етапах навчання заняття з художньої літератури (вступна бесіда, повідомлення теми) проводять рідною мовою. Українською мовою читається лише сам текст художнього твору. Після читання діти повторюють українською мовою окремі слова, вирази,речення.

24. Переказ - свідоме відтворення літературного тексту в усному мов­ленні. Це — складна діяльність, в якій задіяно пам’ять, уяву, мислення дитини. Для виконання завдання з переказу, дитина має навчитись уваж­но слухати літературний текст, розуміти основний його зміст, запам’ято­вувати послідовність епізодів сюжетної лінії та способи авторського передавання змісту, свідомо, зв’язно та виразно відтворювати текст під час переказу.

Великого значення переказу надавали корифеї педагогіки К. Ушинський і Л. Толстой, які вбачали в ньому обов’язкову умову, важливий етап опанування мовленнєвої діяльності, обов’язковий ступінь літера­турного учнівства. Такої самої думки дотримуються й сучасні українські науковці І. Волощук, О. Коненко, М. Стельмахович, які наголошують, Що правильно організовані спостереження над зразками мовлення спо­нукають дитину до власної творчості. Ознайомлення з кращими зраз­ками художнього мовлення має велике значення для розвитку в дити­ни вміння будувати власне висловлювання. Завдання педагога — підве­сти дітей до активного, творчого наслідування чужого тексту, допомогти його засвоїти. Саме за таких умов наслідування літературного зразка стає поштовхом до власної активної мовленнєвої діяльності. Під час навчання переказу літературних та фольклорних творів відбувається формування виразності мовлення.

Твори для переказу мають відповідати певним вимогам, головною з яких є добір літературних текстів, які дитина здатна самостійно відтворити. Тексти мають відрізнятися чіткістю композиції, в якій послідовно простежуються основні події, особливого значення набуває динамічність сюжету. Персонажі казок та оповідань з яскраво вираженими рисами характеру, зрозумілими мотивами вчинків мають бути добре знайомі дітям з інших творів. Особливе значення для успішного переказу тво­ру має мова, яка повинна бути простою для відтворення, але водночас образною, виразною, з використанням діалогів, не містити незнайомих, складних для розуміння та відтворення слів. Вихователь має передба­чати заняття, на яких діти переказуватимуть знайомий текст (який може бути досить об’ємним) та заняття, на яких переказуватимуть незнайо­мий текст (текст може бути коротким для кращого запам’ятовування). Заняття з переказу літературного твору — одне з найскладніших з-поміж інших мовленнєвих занять, оскільки один і той самий текст діти мають прослухати кілька разів, здебільшого це перекази самих дітей). Одноманітність ходу заняття може навіяти на дошкільників нудьгу і буде малоефективним. Застосування різних способів переказу пожвавить заняття і сприятиме активізації мовлення дітей. Є такі спо­соби організації переказу:

•    повний (цілісний) переказ — одна дитина переказує весь текст. Цей спосіб доцільно застосовувати, коли текст короткий. Водночас, якщо вихователь не націлює дітей на виконання будь-яких специфічних творчих завдань за текстом, у них швидко знижується інтерес до пере­казу;

переказ за частинами (командами). Цей спосіб полягає в тому, що вихователь або самі діти створюють команду, члени якої домовляються між собою, хто яку частину переказуватиме. Під час такого переказу задіяно більше дітей; вони уважно слухають не тільки власне мовлен­ня, а й висловлювання товаришів;

•    колективний переказ — діти по черзі промовляють текст твору. Обсяг переказу визначає вихователь — це може бути речення, продовження думки попереднього мовця чи епізод. Під час колективного перека­зу впродовж усього заняття майже всі діти зберігають увагу до тексту, перебуваючи в активному стані, вчаться стежити за мовленням іншої людини, продовжувати розповідь;

•    інсценування за ролями. Цей спосіб переказу здебільшого застосо­вують у молодшому дошкільному віці. Вихователь бере на себе роль автора, допомагає дітям розподілити ролі, підібрати атрибути, костю­ми, обговорює з ними характер персонажів, радить поміркувати над інтонацією.  Водночас вихователь на одну роль може призначити кілька дублерів. Упродовж такого заняття спостерігається висока активність дітей, живий інтерес до тексту, відбувається формування інтонаційної виразності мовлення;

•    творчий переказ доцільно застосовувати у старшому дошкільному віці, коли діти вже мають певний досвід відтворення текстів. Такий спосіб переказу — це не дослівне відтворення тексту, а виконання творчих завдань, наприклад переказ від першої особи (від імені ге­роя), придумування нового початку, закінчення, чи епізодів, про які в тексті лише згадується, введення нових персонажів. Розглянемо методику проведення занять з переказу художніх творів залежно від дидактичної мети. Такі заняття можуть проводитися з ме­тою навчання дітей зв’язного монологічного мовлення або на матеріалі добре знайомого дітям тексту (у молодшій та середній групах), або на матеріалі незнайомого тексту (у старшій групі).

Переказ - свідоме відтворення літературного тексту в усному мов­ленні. Це - складна діяльність, в якій задіяно пам'ять, уяву, мислення дитини. Для виконання завдання з переказу, дитина має навчитись уваж­но слухати літературний текст, розуміти основний його зміст, запам'ято­вувати послідовність епізодів сюжетної лінії та способи авторського передавання змісту, свідомо, зв'язно та виразно відтворювати текст під час переказу.

Твори для переказу мають відповідати певним вимогам, головною з яких є добір літературних текстів, які дитина здатна самостійно відтворити. Тексти мають відрізнятися чіткістю композиції, в якій послідовно простежуються основні події, особливого значення набуває динамічність сюжету. Персонажі казок та оповідань з яскраво вираженими рисами характеру, зрозумілими мотивами вчинків мають бути добре знайомі дітям з інших творів. Особливе значення для успішного переказу тво­ру має мова, яка повинна бути простою для відтворення, але водночас образною, виразною, з використанням діалогів, не містити незнайомих, складних для розуміння та відтворення слів. Вихователь має передба­чати заняття, на яких діти переказуватимуть знайомий текст (який може бути досить об'ємним) та заняття, на яких переказуватимуть незнайо­мий текст (текст може бути коротким для кращого запам'ятовування). Заняття з переказу літературного твору - одне з найскладніших з-поміж інших мовленнєвих занять, оскільки один і той самий текст діти мають прослухати кілька разів, здебільшого це перекази самих дітей). Одноманітність ходу заняття може навіяти на дошкільників нудьгу і буде малоефективним. Застосування різних способів переказу пожвавить заняття і сприятиме активізації мовлення дітей.

26. У молодшій групі вихователь і діти на початку заняття-бесіди пригадують основні події, головних героїв добре знайомої казки, яку вони неодноразово слухали на заняттях або бачили виставу за її моти­вами. Допоміжним матеріалом слугують ілюстрації, фігурки настільно­го театру і обов’язково запитання. Вони мають бути побудовані так, щоб допомогти дитині відтворити центральну сюжетну лінію, по­слідовність подій, окремі фрагменти тексту (пісеньки, діалоги, описові моменти тощо). Отже, потрібно ставити конкретні запитання, викорис­товуючи спонукальні слова: «Розкажіть…», «Пригадайте, якими сло­вами.

Замість того, щоб вказувати малятам на якість переказу, бажано по­давати конкретні поради-завдання. Наприклад: «Скажи таким голоском, як лисичка, щоб усім стало зрозуміло, яка вона хитрюща». У молодшому віці переказ — це, по суті, спільна розповідь казки (вихователь починає фразу, а діти її продовжують). Діти здебільшого, колективно переказу­ють твір. Чим вони молодші, то активнішим і дієвішим має бути процес відтворення тексту. Так, малюки можуть виконувати звуконаслідувальні вправи, певні дії, показувати окремі рухи, одягати елементи костюмів та використовувати атрибути до казки. Обов’язково потрібно схвалювати дії дітей, які виявили бажання переказувати.

У середній групі на занятті з переказу у вступній частині вихова­тель повідомляє про мету заняття, а також допомагає дітям пригадати твір. (Зміст тексту краще оновити в пам’яті дітей напередодні занят­тя). Бесіду за змістом проводять із використанням наочного матеріалу. Вимоги до запитань залишаються такими самими, як і в молодшій групі, ускладнюються тільки художні тексти. Педагог включає в бесіду запи­тання щодо характеру, настрою, стану персонажів, націлює дитину на вибір засобів виразного промовляння фраз: «Як потрібно сказати, щоб усі зрозуміли, що зайчик переляканий?» Якщо впродовж бесіди вихо­ватель виявляє, що усвідомлення та відтворення окремих висловів із тексту викликає в дітей труднощі, він вибірково читає складні епізоди. Обов’язковим моментом є вказівки щодо вимог до переказу, а саме: нічого не забувати та нічого не додавати від себе; переказувати голосно, щоб усім добре було чути; змінювати голос за героєм, щоб було цікаво слухати; довго не думати над кожним реченням, щоб було зрозуміло. Вихователь має повторювати ці вимоги перед кожним наступним пере­казом, поєднуючи зі схваленням: «Діти, ви звернули увагу, як добре розповідав Сашко. Він нічого не випустив і нічого не додав від себе», чи просто даючи вказівку: «Діти намагайтеся переказувати точно, нічо­го не забувайте та нічого не додавайте від себе».

Дітям середнього дошкільного віку можна запропонувати розгорну­тий словесний план (це може бути добірка ілюстрацій до тексту казки чи оповідання, яку діти з вихователем розміщують послідовно, або ж дитячі малюнки). План є перехідним пунктом до самостійного перека­зування дитиною твору. Вихователь визначає основні напрями та спря­мовує дитину, в разі якщо вона неспроможна самостійно переказувати, застосовує підказку, промовляє останню фразу або ставить навідні за­питання. Найдоцільнішим для дітей середньої групи є переказ за роля­ми чи за частинами (командами). Такі перекази спонукають дитину, яка ще не має достатнього досвіду розповіді, до самостійних мовленнєвих дій, привчають уважно слухати висловлювання інших. Починаючи з середньої групи, обов’язковим прийомом навчання є позитивна оцін­ка та аналіз вихователем дитячих переказів, який здійснюють після кожного висловлювання, щоб запобігти помилкам наступного промов­ця. У завершальній частині заняття можна запропонувати дітям погра­ти в казку. Таким чином, переказування може плавно перейти у гру-драматизацію.

У старшому дошкільному віці крім добре знайомих дітям казок та оповідань можна використовувати для переказу незнайомі тексти, які мають відповідати певним вимогам: бути невеликими за обсягом, з простим, легко відтворюваним сюжетом, яскравою, виразною мовою, по­збавлені незнайомих та важких для промовляння слів. Текстами для переказу можуть бути, наприклад, казки М. Коцюбинського «Про двох цапків» та «Про двох кізочок», короткі казки та оповідання В. Сухо-млинського, К. Ушинського. Структура заняття складається з таких етапів:

•    вихователь пропонує дітям послухати оповідання чи казку, націлю­ючи їх на уважне сприймання тексту та виконання вказівок щодо виділення в ньому специфічних дій, слів, образів тощо, потім вираз­но читає текст;

•    бесіда за змістом твору з використанням наочності для усвідомлен­ня дітьми теми, ідеї, головної сюжетної лінії;

•    повторне читання твору для кращого запам’ятовування та переказу­вання;

•    коротка бесіда з метою привернути увагу дітей до характерів персо­нажів, засобів інтонаційної виразності, що передають ці образи.

•    складання плану переказу разом із дітьми. Вихователь дає вказів­ки щодо вимог до переказу. Можливе застосування методу моделю­вання;

•    вихователь керує дитячими переказами, оцінює й аналізує їх. Якщо в молодших групах вихователь сам аналізує дитячі перекази,

то в старшій групі до аналізу залучаються діти. Вони відзначають пропус­ки, порівнюють переказ із текстом, враховуючи такі критерії: само­стійність, послідовність, повноту, плавність, виразність вихователь сам добирає, якими методичними прийомами відпо­відно до вікової групи вчити дітей переказувати художні тексти.