69.Культура та політичні здобутки Галичини хіХст

У національно-культурному відродженні Галичини можна хронологічно виділити три періоди: перший — присвячений збиранню народної спадщини (1816—1847 pp.); другий — організаційний (1848-1860 pp.); третій — політичний (1861-1918 pp.).Важливу культурно-просвітницьку місію в Галичині виконували духовні навчальні заклади: Греко-католицька духовна семінарія у Львові та Дяко-вчительський інститут у Перемишлі.

Помітний внесок у національно-культурне відродження Галичини зробили М.Герасевич — автор твору з історії української церкви, В.Компаневич — дослідник історії монастирів, І.Лаврів-ський, який підготував популярну історію Русі та переклав польською мовою "Повість временних літ".

Наприкінці 20-х років XIX ст. центр національного відродження галицьких українців перемістився з Перемишля до Львова.В цей час у середовищі прогресивно налаштованих українських студентів духовної семінарії та Львівського університету склалося літературне угруповання "Руська трійця". До нього увійшли Мар-кіян Шашкевич Іван Вагилевич та Яків Головацький (1814— 1888 pp.)

Важливими джерелами культурно-просвітницької діяльності "Руської трійці" були не лише національно-визвольні прагнення українського народу, а й твори відродженої над Дніпром літератури, мовознавчі, історичні та етнографічні праці діячів українського відродження.Великий інтерес діячі "Руської трійці" виявляли до народної творчості. Вони збирали і записували українські народні пісні та перекази. Знаменною подією у національно-культурному відродженні Галичини був вихід у світ 1837 р. у Будимі (Будапешт) літературного альманаху "Русалка Дністровая", підготовленого діячами "Руської трійці".

Другий етап українського національного відродження в Галичині розпочався після революційних подій 1848 р. З метою захисту національних і політичних прав українського населення при активному сприянні Греко-католицької церкви у Львові 1848 р. була створена перша політична організація — Головна Руська Рада (ГРР).

Визвольний рух народних мас Східної Галичини в середині XIX ст. багато в чому пов'язаний з діяльністю "народовців". У 1868 р. вони заснували у Львові Товариство "Просвіта".

Отже, упродовж третього, політичного етапу національно-культурного відродження Галичини, що тривав до кінця Першої світової війни, були створені українські політичні організації, школи, культурні установи, театри, нові наукові центри, які поширювали ідеї національної свідомості не лише серед інтелігенції, студентів, а й серед усього населення.

70.Стильове розмаїття в художній культурі хіх.Імпресіонізм та постімпресіонізм

Імпресіонізм (фр. «імпресіон» – враження) – художній напрям, що базується на принципі безпосередньої фіксації вражень, спостережень, співпереживань ця мистецька течія виникла в1860-х роках та остаточно сформувалася у другій половині ХІХ століття у Франції. Його засновники діяли на противагу реалізму. Імпресіоністи намагаються у своїх творах відтворити шляхетні, витончені особисті враження та спостереження мінливих миттєвих відчуттів та переживань, природу, схопити мінливі ефекти світла... Точкою відліку послужила творчість Едварда Мане(1832–1883). Його картини «Сніданок на траві» й «Олімпія» стали подією і вплинули на становлення майбутніх імпресіоністів, але сам художник офіційно до руху не прилучився. 

Як ансамбль художників, які захищають спільні цілі в мистецтві, імпресіонізм заявив про себе у 1874 р., коли група молодих живописців влаштувала виставку своїх картин в одному з паризьких фотоательє. Група включала в себе Клода Моне, Оґюста Ренуара, Каміля Піссаро, Альфреда Сіслея, Едґара Деґа, Берту Морізо. Назва представленого на виставці пейзажу Клода Моне «Враження. Схід сонця» і дало назву творчості цих художників. Імпресіонізм зайняв в історії мистецтва місце, яке дорівнює цілим живописним епохам, хоча сам рух охопив лише 12 років і був представлений лише на 8 виставках.

В українському малярстві імпресіоністичний напрям започатковує Марія Башкирцева (1858–1884), яка навчалася живопису в паризькій Студії Жульєна. Відомі картини: «За книгою», «Молода жінка з букетом бузку», «У студії Жульєна», «Мітинг».

На Україні ці ідеї прориваються у творах художників-реалістів Архипа Куїнджі, Фотія Красицького, а особливо Олександра  Мурашка.

Живописне завоювання імпресіоністів стало основою творчості і було підняте на нову висоту постімпресіоністами (фр. postimpressionisme) – так умовно називають художників, розквіт творчості яких настав після і на основі досягнень імпресіонізму. Цей напрям виникає у 1880-х роках. Художники, що належали до нього не дотримувалися тільки зорових вражень, а прагнули вільно та узагальнено передавати матеріальність світу, вдавалися до декоративної стилізації. До видатних представників постімпресіонізму в живописі відносять Вінсента Ван Гога, Поля Гогена, Поля Сезанна, Тулуза-Лотрека. Для постімпресіонізму характерні різні творчі системи і технічні засоби, що вплинули на подальший розвиток образотворчого мистецтва.