37. Стилізація

Стилізація (- творчий а не ремісничий акт. С. не обмежуеться мовною сферою, хоч яскраво виражаеться у звуках, лексиці тощо. Зеров) — це всеохоплююче, свідоме насичення тексту ознаками певного стилю і жанру для створення відповідного стильового враження у читача. Стосовно того, яку мету переслідує автор, стилізація може бути історичною, соціальною, фольклорною, етнографічно-діалектною, поетичною.

Утвердилася у 19 ст. (тоді с. – це свідоме пристосування стилю своєї розповіді або до ідеального. Або до функціонального стилю. )

Що стилізуеться:

• стиль

• творча манера автора

• мовлен. Особливості

• жанр.

• Істор. Епоха

• Літ. течія

Завдання стилізації

- досягнення певної худ. Мети

- Створення певного враження

Для стилізації необхідно знати

- внутрішні закони, норми організації, мовні інструменти

У стилізації обов’язково присутні 2 індивідуалізовані мовні свідомості: зображальна, зображаюча

38. Розрізнення стилізації від інших дотичних до неї термінів.

Епігон(ство) – назва письменника, що тільки копіює стиль.

Імітація – наслідування, копіювання

Версифікаторство – ірон. Назва іміт віршування

Графоманія – хворобле прагнення особи, позбавлене літ. Хисту, немає худ. Змісту

Літературна підробка (літописи 17-18 ст)

Літературне наслідування - коли автор свідомо наслідує стиль, жанр тощо

Взаємовплив — обопільна дія двох або декількох явищ, яка спричиняє в кожному з них певні зміни, ґрунтується на взаємодії (див.: Дія,Літературний вплив). У літературознавстві В. має два аспекти: 1) свідоме або мимовільне засвоєння інформації митцями-сучасниками один від одного в процесі спілкування. Такий процес, будучи контактним, діалогічним, обопільним, стає В.' якщо в духовному світі його учасників і в результатах їх діяльності (художніх творах, літературно-критичних статтях) з'являються елементи (факти, ідеї, стильові уподібнення), перейняті (свідомо запозичені або підсвідомо наслідувані) один від одного; 2) взаємозбагачення літературних напрямів, літературно-стильових течій у національній літературі певного періоду або в національних літературах протягом тривалого часу. Якщо В. письменників і літературних напрямів має синхронний характер, то В. національних літератур може здійснюватись і діахронно: одна література впливає на іншу в один час, друга — в інший, а в історико-літературному процесі протягом тривалого періоду чітко фіксується, чим літератури взаємозбагачувалися, був В. контактним чи опосередкованим тощо. В українському літературознавстві проблему В. літератур крізь призму української найґрунтовніше досі обговорював Д.Чижевський. У працях радянських літературознавців при визнанні В. по суті розкривався вплив тільки російської літератури на літератури інших народів, зокрема українську. 

Наслідування в літературному процесі — це свідоме використання автором творів попередників для вираження власних думок, емоцій, настроїв, почуттів. При наслідуванні ступінь використання твору іншого письменника є більш високим, ніж при запозиченні. І це виправдано, оскільки наслідування має набагато вищий рівень новаторства та розвитку певної літературної традиції. У світовій літературі багато випадків наслідування має послання Горація «До Мельпомени» (Г. Державін — О. Пушкін — В. Брюсов — Μ. Рильський). Зустрічається наслідування в І. Франка (цикл «На старі теми»), М. Старицького («На мотив з Гайне», «Як з тобою ми спізнались...»). Іноді наслідування, як це ми бачимо в Т. Шевченка, є цілком самостійним твором («Ісаія. Глава 35 (Подражаніє)», «Осії. Глава XIV (Подражаніє)»). Багатовікову традицію наслідування можна простежити в ряді літератур народів Сходу. Зокрема, знамениті «П'ятериці» Навої, Хосрова, Джамі є також наслідуванням п'яти поем («Скарбниці таємниць», «Хосров і Ширін», «Лейлі й Медж-нун», «Сім красунь», «Іскандернаме») азербайджанського поета XII — початку XIII століття Нізамі. До наслідування наближаються переспіви з творів інших авторів. Найчастіше це буває з віршами, написаними за мотивами якихось творів. Так, вірш «Рибалка» П. Гулака-Артемовського є переспівом відомої балади Ґете, а «Маруся» Л. Боровиковського — це переспів балади В. Жуковського «Світлана».  

Традиція в літературі – певні теми, мотиви, ідеї, образи, які під час літ традиції передають від покоління до покоління

Алюзія — використання в мові широко вживаного вислову, що натякає на який-небудь загальновідомий історичний, міфологічний, літературний або побутовий факт.

Напр.: «Прокрустове ложе», «Рубікон перейдено»; «Для нас у ріднім краю навіть дим солодкий та коханий» (Леся Українка).

Ремінісценція — елемент художньої системи, що відсилає до раніше прочитаного, почутого або побаченого твору мистецтва.

Ремінісценція — це неявна цитата, цитування без лапок. Треба розмежовувати ремінісценцію і цитату.

Ремінісценції можуть бути присутніми як у самому тексті, зображенні або музиці, так і у назві, підзаголовку або назвах розділів даного твору.

Ремінісцентну природу мають художні образи, прізвища деяких літературних персонажів, окремі мотиви і стилістичні прийоми

Пародія — комічне або сатиричне наслідування іншого художнього твору.

39. Види стилізації (див. 37)

Види стилізації

1. за повнотою стилізації:

- повна (весь текст)

- часткова (елемент)

2. за худож.-ідейною метою:

- епігонська (свідоме/несвідоме наслідування)

- зумисна(з худ. метою)

3. за стилізованим об’єктом

- під Біблію

- Під народнопісенну творчість

- Під давню літературу

- Під творчі манери певного письменника

- Під мову

- Під конкретний твір

Історичну стилізацію як художній прийом майстерно використав І. Кочерга у драмі «Ярослав Мудрий»:Сильвестр: Благослови, господь, державний Київ, Що па горі над голубим Дніпром

Пильнує мир і всі труди людськії, Що їх живить земля своїм добром. Благослови, господь, твоїх людей, Не забувай їх в радості і в горі, Оратая, що в полі ниви оре, Строїтеля, що камені кладе І розчином скріпляє найміцнішим, Списателя, що праведним пером Скарби словесні в книгу перепише… Потщитесь, браття, треба поспішати, Щоб книги всі переписати нам, Бо скоро князь повернеться із Чюді, Де воював і города воздвиг, А повернувшись, зараз лее розсудить, Чи много ми переписали книг. Прилежен-бо і часто книги чтяше. Мов виноград у золотую чашу Вино словес він проливає в світ. Прикладом народнорозмовної стилізації може бути мова твору Г. Квітки-Основ’яненка «Маруся»: Та що ж то за дівка була! Висока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, очиці, як тернові ягідки, брівоньки, як на шнурочку, личком червона, як панська рожа, що у саду цвіте, носочок так собі прямесенький з горбочком, а губоньки як квіточки розцвітають і меле ними зубоньки, неначе жарнівки, як одна, на ниточці нанизані… усі груди так і обнизані добрим намистом з червінцями, так що разків двадцять буде, коли й не більше, а на шиї… та шия ж білесенька-білесенька, от якби з крейди чепурненько вистругана; поверх такої-то шиї на чорній бархатці, широкій, так що пальця, мабуть, у два, золотий єднус і у кольці зверху камінець червоненький… та так і сяє!

Зразок фольклорної стилізації може мати такий вигляд: …Покрова Пресвятої Богородиці. Весілля в Німчишипі, татовому селі. Брама, заквітчана весільним розмаєм. Свахи ладкають, дружечки оісалібно співають. Про те, що пізнати птицю по літаннячку, зозулю — по куваннячку, а молоду — по зітханнячку. Перед вінкоплетінням старостів у хаті приймали та й зрушниками випроводжали (Р. Кобальчинська).

40. Стилістичні функції стилізації. (+ 37, 38, 39)

• функціяя літературних узагальнень

• зіставно-порівняльна

• ретроспективна

• характеристична

• реалістична

• умовно-фантастична

• колористична

• ф. умовної маски

• ф. комічного

• розважальна

• ігрова

• орнаментальна (алюзії)