21. Стилістика як вчення про культуру мови та мовні прикраси.

Я думаю тут кожен зможе щось наплести, виходячи з вивченого за рік. На мою думку, тут варто буде сказати, що стилістика вивчає всі компоненти мови – лексику, фонетику і т.д., що вона розглядає особливості нашої мови, саме за допомогою цих досліджень можна зрозуміти наскільки прекрасна наша мова, які непересічні мовні одиниці у нас. І потім сказати, що всі ці класні одиниці, залежно від стилю, використовуються авторами, науковцями і т.д., для урізноманітнення власного мовлення, прикрашання його засобами, притаманними відповідному стилю. Шось таке =)

22. Загальнолітературна (загальнонаціональна) та літературна мови. Позалітературні компоненти.

Загальнонаціональна мова – сукупність усіх мовних засобів, якими користується певний народ, нація. До її складу входить, по-перше, літературна мова, по-друге, позалітературні компоненти.

Літературна мова – це основна частина національної мови, частина її засобів, яка відшліфована, опрацьована майстрами художнього слова, а також науковцями різних галузей, особливо мовознавцями та літературознавцями. Літературна мова – вища форма спілкування у суспільстві. Для літературної мови характерна наявність стилів, які мають певний спільний сегмент лексики, який використовується у всіх стилях.

Позалітературні засоби – це територіальні діалекти, просторіччя, фольклорні засоби, застарілі слова, індивідуально-авторські новотвори.

Літературна мова постійно поповнює свої запаси внаслідок переходу в її стан певних позалітературних засобів, які в міру певних обставин стають засобами літературної мови.

23. Визначення поняття «суржик». Механізми творення. Функціонування в різних стилях. Стилістичні функції

Суржик (букв. — суміш жита з пшеницею, ячменю з вівсом і т. ін., а також борошно з такого зерна) — мова, в якій штучно об’єднані без дотримання літературних норм елементи різних мов. Ужив. переважно щодо укр. просторіччя, засміченого невмотивовано запозиченими (внаслідок укр.-рос. інтерференції) рос. елементами: самольот, січас, тормозити, строїти, кидатися в очі, займатися в школі, гостра біль. Суржик — це збіднена мова, позбавлена нац. колориту, краси й виразності. Найпоширеніший у побут. мовленні, звідки проникає на сторінки газет і журналів, книжок і брошур. Боротьба з суржиком — одне з головних завдань у галузі підвищення культури укр. мови. У художній мові суржик — стиліст. засіб типізації та індивідуалізації персонажів, створення коміч., іроніч. ефекту (напр., мадам Карапєт у творі «Аристократ з Вапнярки»).

24. Стилістичні можливості фонетики

Фонетична стилістика — вчення про функції окремої фонеми і найрізноманітнішого поєднання фонем в межах мови, в словах. Вивчає засоби звукової організації мовлення, виділяє найдоцільніші способи використання звуків.

Засоби фонетики — це зображувально-виражальні засоби, які створюють зримі картини, ефекти, експресивне вираження.

Звукопис — система звукового інструментування, спрямована на створення звукового образу. Приголосні в кінці, а також всередині слів перед або після глухих не оглушуються. Винятки: легко, вогко.

Основний принцип фоніки — звуковий повтор.

Алітерація — повтор однорідних приголосних.

Асонанс — концентрований повтор головних.

Дисонанс — збіг приголосних.

Евфонія — вияв фоніки, який означає гармонійне поєднання позитивно-естетичних явищ твору.

Евритмія — гармонійна плавність, ритмічність мовлення.

Епаналепсис — інтонаційно-звукова та лексико-композиційна структура. Повторюються не лише слова, а й склади, уривки тексту.

Заум — стилістичний прийом, який полягає у розчленуванні мовлення на склади з наступним їх вільним сполученням.

Гіатус (зяяння) — неблагозвучний збіг приголосних і голосних на межі морфем (зеленоокий, аура)

Іллітерат — запис певних звуків, для яких не існує графічних знаків (хропіння – хрхрхр, мичання - гммм)

Какафонія — безладне, хаотичне нагромадження звуків.

Логохриф — слово має набути іншого значення при додаванні чи відтинанні звуків.

Ономатопея — імітація засобами мови різних позамовних звукових явищ.