26. Стилістичні можливості дієслівних категорій (часу, способу, особи). Транспозиція категорій

В українській мові є три часи дієслова: теперішній, минулий і майбутній.

Теперішній час означає дію, яка відбувається постійно або в момент мовлення. Дієслова у теперішньому часі завжди недоконаного виду і змінюються за особами й числами.

Минулий час означає дію, яка відбувалася або відбувалася до моменту мовлення про неї. Дієслова минулого часу можуть бути і недоконаного і доконаного виду. Минулий час змінюється за родами і числами.

Майбутній час означає дію, яка відбувається після мовлення про неї. Майбутній час має три форми: просту доконаного виду (посаджу, зберу), просту недоконаного виду (садитиму, збиратиму) та складену недоконаного виду (буду садити, буду збирати). Дієслова майбутнього часу змінюються за особами і числами.

Категорія особи виражає відношення дії та її суб'єкта до мовця. Розрізняють три особові форми в однині і три у множині. Форма першої особи передає значення суб'єкта повідомлення (мовець є виконавцем дії), друга особа - адресата повідомлення (виконавцем є слухач), третя особа - об'єкта повідомлення (і не мовець, і не слухач): я розповідаю, ми розповідаємо, ти розповідаєш, ви розповідаєте; він розповідає, вони розповідають.

Особові форми властиві дієсловам теперішнього і майбутнього часу, а також дієсловам наказового способу. Виразниками особових значень виступають особові закінчення.

У дієслів минулого часу та умовного способу особове значення виражається синтаксично: я розповідав, ти розповідав, вона розповідала, воно розповідало; я розповів би, ти розповів би, вона розповіла б, вони розповіли б.

Безособові дієслова називають дію поза відношенням її до особи: сутеніє, морозить, не віриться. Вони ніколи не поєднуються з підметом. Безособові дієслова не виражають особових протиставлень, здебільшого вживаються в третій особі однини теперішнього чи майбутнього часу (дощить, смеркає, розвидняється) або у формі середнього роду минулого часу (вигоріло, замело).

В українській мові вирізняють кілька семантичних груп безособових дієслів, які виражають:

• явища природи (розвидняється, підмерзає, світає);

• стихійні явища (замело, занесло, висушило, залило);

• фізичний стан людини або її відчуття (нудить, трусить);

• психічний стан людини (гнітить, хочеться, не віриться);

• буття, існування, стан або нестачу їх (минулося, не стало);

• випадковість явища, незалежність його від особи (щастить, таланить).

В українській мові розрізняють три способи дієслів: дійсний, умовний і наказовий.

Дійсний спосіб означає реальну дію, тобто таку, яка відбулася чи відбувалася, відбувається чи відбудеться: пожовтіла картопля. Жовте листя так легко летить повз вікно.

Умовний спосіб означає дію бажану або можливу за певних умов: Хотіла б я піснею стати у свою хвилину ясну. Дієслова умовного способу утворюються від дієслів минулого часу за допомогою частки б і би.

Наказовий спосіб дієслова через наказ, прохання, побажання, заклик, пораду виражає спонукання до дії. Дія реально ще не існує і не існувала, але той, хто говорить, сподівається що вона повинна відбутися: Грай же, море, мовчіть, гори, Гуляй, буйний, полем! Плачте, діти козацькії, — Така ваша доля!

Транспозиція — це перенесення з однієї категорії в іншу.

Часу. Наприклад, час може замінюватись іншим, і маючи форму одного часу, означати інший. Наприклад «Я завтра їду до Києва» — говориться в теперішньому часі про майбутнє.

Петренко! Поклав на стіл щоденник і вийшов із класу! (хоча в реченні дієслова мають минулий час, вчитель наказує учневі вийти негайно.)

Способу. Вони над нами знущаються, а ми їх і пальцем не зачепи (не зачепи – наказовий спосіб, хоча перші частина речення в дійсному)

Послухайте, молодий чоловіче, я просив би вас поводитися пристойніше (хоча просив би – доконаний спосіб, з контексту зрозуміло, що мовець просить молодого чоловіка, тобто це наказовий спосіб).

Директор візьми та в небо й глянь (цілком зрозуміло, що смисл речення в тому, що директор взяв і глянув у небо, але зі стилістичною метою тут використаний наказовий спосіб).