60.Скит Манявський як духовна памятка.

Скит Манявський – естетичний чоловічий монастир східного обряду, український Атос (Афон), визначна пам'ятка духовності, культури й мистецтв, осередок розвитку народних промислів України, зразок нині дещо забутого східного чернецтва.

Розташований він, як і деякі інші монастирі, на місцях енергетично активних зон планети, сприятливих для очищення і накопичення психічної енергії під час молитов.

Заснував монастир 1606 року в Карпатських Горганах поблизу села Маняви теперішнього Богородчанського району, що на Івано – Франківщинні, Йов (Іван) Княгинський (1550 – 1621), “шляхтич східного обряду”, родом з містечка Тисмениці. Він належав до плеяди видатних представників Церкви, які вели богослужбову і культурно – просвітницьку діяльність.

Місце розташування монастиря вважається святим: тут двічі з'являлася Пресвята Діва Марія. Святістю славились також некрополь та зовнішній цвинтар Скиту, де спочиває прах тисяч вірних християн.

Між схилами гір, вкритих вічнозеленими смереками, з цілющою джерельною водою та мікрокліматом, розташоване це унікальне диво зодчих природи.

Архітектурний монастирський комплекс будівель – це ансамбль цегляних, кам'яних і дерев'яних споруд, обведений високим кам'яним муром з вежами й бійницями. Уся споруда є вдалим синтезом гірського рельєфу і фортифікаційних пристроїв, які з трьох боків омиваються водами потоку Батерса (Скитця).

Упродовж століть тут було місце для молитви, богослужіння, прощ і відпустів, місце для сповіді й очищення. Окрім цього, це було й надійне сховище від татар, турків та інших нападників. Майдан Скиту має багато склепінчастих кам'яних льохів, переходів під землею, що нагадує лабіринт із потаємними виходами в гори.

Скит Манявський – відомий мистецький осередок. За свідченням І. Вагилевича, тут були велика бібліотека, яку заснував ще Йов, малярська школа іконопису. Першу церковцю Скиту розмалював сам засновник Скиту і школи. Найбільшого розвитку школа досягла на стику 17 –18 століття, коли її очолив Йов Кондзелевич, славетний український митець. Він розмалював церкви в Лубнах, Києві. У 1698 – 1705 роках створив іконостас для Воздвиженської церкви Скиту.

Ще одну школу – хорового партерного співу – розвинув наступник засновника монастиря ігумен Теодозій, братанич Йова.Про цю професійну хорову школу з розвинутим п'ятилінійним нотописанням подає широкі відомості академік ЕленаТончева з Софії у книзі “Монастырь Великий Скит – школа “Болгарскогораспева”.

61.Софія Київська. Мозаїки і фрески Софії Київської.

Собор святої Софії — Премудрості Божої, Софія Київська або Софійський Собор — християнський собор в центрі Києва, пам'ятка української архітектури і монументального живопису 11 — 18 століть, одна з небагатьох уцілілих споруд часів Київської Русі. Одна з найголовніших християнських святинь Східної Європи, історичний центр Київської митрополії. Знаходиться на території Софійського монастиря i є складовою Національнoгo заповідника «Софія Київська». Окрім цього собору до Національного заповідника належать такі пам'ятки історії, як Золоті ворота, Андріївська церква, Кирилівська церква і Судацька фортеця.

Собор, як головний храм держави, відігравав роль не тільки духовного, а й політичного та культурного центру. Під склепінням Cв. Софії відбувалися урочисті «посадження» на великокняжий престол, церковні собори, прийоми послів, затвердження політичних угод. При соборі велося літописання і були створені перші відомі на Русі бібліотека та школа.

Мозаїка

Особливу цінність становлять мозаїки ХІ ст., які прикрашають головні частини храму — центральну баню і головний вівтар. Тут зображені основні персонажі християнського віровчення. Вони розташовані в строгому порядку згідно з «небесною ієрархією».Усі мозаїки собору виконані на сяючому золотому фоні. Їм притаманні багатство барв, яскравість і насиченість тонів. При всій кольоровій різноманітності мозаїк переважними тонами є синій і сіро-білий у поєднанні з пурпуровим.Кожний колір має багато відтінків: синій-21, зелений-34, червоно-рожевий-19, золотий-25 та ін. Це свідчить про високий розвиток у Стародавній Русі скловарної справи і техніки виготовлення смальти. Всього палітра мозаїк собору налічує 177 відтінків кольорів. Наразі сучасні майстри, використовуючи методи 11 сторіччя, не в змозі виготовити таку різноманітність кольорів мозаїки.На північній і південній підпружних арках розташовано п'ятнадцять мозаїчних медальйонів із зображенням мучеників. На стовпах передвівтарної арки — мозаїчна сцена «Благовіщення»

Фрески

Фреска — це розпис мінеральною фарбою на вологому тиньку.

Частина фресок, що збереглися в Софійському соборі, датується ХІ століттям — вони були виконані під час будівництва собору. В XIX столітті, під час реконструкції собору, на стіни були нанесені нові малюнки, виконані олійними фарбами, які, як правило, повторювали контури старих зображень. В ХХ столітті, під час чергової реставрації вченими було виявлено, що велика частина фресок ХІ століття збереглася під шаром тиньку та олійних фарбКолірна гама древніх фресок створювалася на поєднанні темно-червоних, жовтих, оливкових, білих тонів та блакитного тла. Для розпису Софії характерна чіткість композиції, виразність образів, барвистість, органічний зв'язок з архітектурою. Весь ансамбль стінопису Софії Київської за своїм змістом був підпорядкований єдиному задуму — християнського віровчення й утвердженню феодальної влади.