52. «Розстріляне Відродження»

Це були роки розквіту української культури, пов’язано це було в першу чергу із політикою українізації М. Скрипника, коли в усіх закладах та установах запроваджувалася українська мова (в школах, вузах, пресі). В українській літературі в цей час з’являються численні напрямки та угрупування:

неокласики (відновлювали і популяризували класичне мистецтво, займалися перекладами, це були високоосвічені люди, часто викладачі вузів) – М. Зеров, П. Филипович, М. Драй-Хмара, М. Рильський;

символісти (особливої уваги у своїх творах надавали символам) – Я. Савченко, Є. Плужник, буковинці Д. Загул та В. Кобилянський;

футуристи (від. лат. “майбутнє”, нехтують досвід попередників і “ходять догори ногами”) М.Семенко, Ю.Шкурупій;

• неоромантики М.Бажан, Ю.Яновський;

• пролетарська поезія В. Еллана;

• імпресіонізм В. Чумака;

• імажинізм В. Сосюри;

• експресіонізм (від англ.. вираження) – Лесь Курбас, О. Довженко;

Українські письменники цікавляться тим, що відбувається у світі. Підмогильний перекладає французьких філософів.

У 1926 р. був заснований Інститут літератури ім. Т.Шевченка у Харкові.

Діє відома організація ВАПЛІТЕ.

З’являються такі жанри в українській літературі: історична тетралогія Б. Лепкого “Мазепа” (1927), фантастичний роман В. Винниченка “Сонячна машина” (1928), інтелектуальний роман В. Підмогильного “Місто” (1928).

У цей час були створені перші стаціонарні театри – Український національний театр у Києві (1917), Державний народний театр (Режисер П. Саксаганський, 1918), Державний драматичний театр (1918), Чернівецький музично-драматичний театр (1919), Чернігівський український радянський драматичний театр (1919), Вінницький театр ім. І. Франка (1920) та багато інших. У театральному мистецтві видатним явищем стає театр Леся Курбаса “Березіль” (спочатку у Києві – 1922 р., а потім у Харкові). Українське кіномистецтво (див. попереднє пит.). Образотворче мистецтво розвивається у подібних напрямках, як література:

• авангард – О. Богомазов (1880–1930), О. Екстер (1882–1949), В. Єрмилов (1894 –1967);

• символізм – К. Піскорський (1892–1922);

• імпресіоніст, неовізантіїст – М. Бойчук (1882–1937);

• експресіоніст – О. Новаківський (1872–1936); модерніст – П. Холодний (1876–1930).

53.»Відлига « і поява шістдесятників .

Позитивним моментом для розвитку літературного процесу в Україні була політична “хрущовська” відлига (1956-61 рр.). У цей час відбувається відносна лібералізація політики КПРС щодо національних культур, зокрема – української. Під впливом громадської думки, яка створювалась зусиллями провідних діячів української культури, серед яких були М. Рильський, А. Хижняк, М. Шумило, П. Плющ, П. Тимошенко, відбувається поліпшення мовної ситуації, зокрема, перевидається “Словник української мови” Б. Грінченка, робляться деякі кроки в напрямі українізації системи вищої та середньої спеціальної освіти, насамперед в західних областях України.

Головним наслідком “відлиги” було формування генерації молодих українських письменників, поетів, публіцистів, митців, т. зв. “шістдесятників”, котрі прагнули відновити втрачену національну традицію, боролися усіма доступними засобами проти тоталітарної системи. Період 60-80-х років для України приніс пожвавлення літературного, мистецького, наукового життя не лише у зв’язку з “хрущовською відлигою”, але й “завдяки глобальним зрушенням у політичному, соціальному, культурно-мистецькому прогресі людства”[1]. Це позначилось боротьбою за соціальну справедливість і права людини в різних країнах, крахом колоніальної системи, виникненням опору в “соціалістичному таборі”, студентськими заворушеннями, появою нових мистецьких форм, що заперечували традиційну культуру”[2].

Поява такого суспільно-культурного явища, як шістдесятництво, яке називають також українським національним відродженням. В цей час був створений “генетичний код нової України”, це був справді “інтелектуальний бунт”. За визначенням О. Пахльовської, основними рисами української літератури стають відомі ще з 1920-х рр. інтелектуалізм, елітарність, європеїзм: “Завдяки цим своїм трьом основним ідейним і психологічним векторам шістдесятництво народжувалось як новітнє відображення культурного синтезу 20-х років і як вияв іманентної енергії оновлення”. Шістдесятництво не тільки відродило мистецькі здобутки Розстріляного Відродження, але й відновило таке безсумнівно позитивне явище, як експеримент. Творча та громадська діяльність І. Світличного, Є. Сверстюка, В. Стуса, В. Марченка, Л. Костенко, В. Симоненка, І. Драча, М. Вінграновського, М. Руденка, Є.Гуцала, В. Мороза, В. Чорновола, М. Осадчого, О. Заливахи, І. Марчука та багатьох інших, яка була спрямована на відродження національної самосвідомості та гідності, становить одну з героїчних сторінок в історії української культури. “Відлига” скінчилась трагічно для покоління “шістдесятників”. Більшість з них були репресовані, а В. Стус, В. Марченко, О. Тихий, Ю. Литвин загинули в ув’язненні.