Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
kultorologiya_tsila.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
184.06 Кб
Скачать

44.Творчість Марії Приймаченко.

М. Приймаченко Приймаченко Марія Оксентіївна (12 січня 1909, Болотня – †18 серпня 1997, Болотня) – українська народна художниця, представниця «народного примітиву» («наївного мистецтва»); лауреат Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка.

Дитинство Марії Авксентіївни було затьмарене страшною недугою – поліомієлітом. Це зробило її не по-дитячому серйозною й спостережливою, загострило слух і зір..

Талант Примаченко відкрила киянка Тетяна Флору (у 1960–1970-х роках широку популяризацію творчості Приймаченко організував журналіст Г.Мєстечкін). 1936 року Марію Авксентіївну запрошують до експериментальних майстерень при Київському музеї українського мистецтва. Її творчість стає різноманітнішою – Марія малює, вишиває, захоплюється керамікою. У Державному музеї українського народного та декоративно-ужиткового мистецтва зберігаються її чудові керамічні глечики й тарелі цього періоду. Яким Герасименко, визнаний майстер української кераміки, охоче передавав Примаченко виготовлені ним різних форм вироби, а Примаченко розписувала їх рудими лисичками, страшними звірами, крокуючими по стеблах полуниць блакитними мавпами і неповторними зеленими крокодилами, вкритими квіточками.

Творчість Марії Примаченко – явище самобутнє, неповторне, як мистецтво кожного з великих майстрів.

Марія Примаченко дивовижно об'єднала у своїй творчості малюнок і живопис. Особливий розквіт її сюжетної творчості припадає на початок 1970-х років: «Весілля», «Катерина співає пісню», «Роман і Оксана», «Галя на весілля запрошує», «Сватання», «Після весілля хрещеного батька та матку хрещену везуть до магазина» та інші.

Примаченківська «звірина серія» – явище унікальне і не має аналогів ні у вітчизняному, ні у світовому мистецтві. Примаченківські фантастичні звірі – це і пересторога («Будь проклята війна!»), і заклик до дружби, до миру. Разом з незаперечним тяжінням до декоративності у творчості Примаченко набуває подальшого розвитку її прагнення до втілення виразного словесного образу. Виконала Примаченко й ілюстрації до українських народних дитячих пісень «Ой коники-сиваші». Є у М.Примаченко композиції, що безпосередньо походять від народного лубочного моралізування: «Лежень ліг під яблунею, щоб яблуко само упало у рот, а воно його у лоб».

Органічна взаємодія зображень, взаємодія тваринного і рослинного світу в їхніх правічних, таємничо-глибинних стосунках стає провідною у творчості художниці.

У її арсеналі не було «професійних хитрощів»: малювала на звичайному ватмані пензлями фабричного виготовлення, використовує гуаш, акварель. Перевагу віддавала гуаші, бо саме вона дає соковиту, щільну декоративно виразну пляму з чітким силуетом. Художниця спочатку вела лінію олівцем, якось недбало, «по-дитячому» окреслює контури зображення, а вже потім упевнено, вправно кладе колір.

Найвідоміша картина – «Гороховий звір» (1977). Це фантастична істота з добрими довірливими очима і кігтиками-серпиками.

45.Скульптор і художник Олександр Архипенко.

Олекса́ндрПорфи́ровичАрхи́пенко– український та американський скульптор і художник, один із основоположників кубізму в скульптурі.

Роботи Архипенка визначаються динамізмом, лаконічністю композиції й форми; він запровадив у скульптуру поліхромію, увігнутість і отвір, як виражальні елементи скульптури, синтетичні об'ємні рухомі конструкції. Одним з перших Архипенко використовувати експресивні можливості «нульової», наскрізної форми – такою є пустота між піднятою рукою в скульптурі «Жінка, що вкладає волосся», 1915 року.

Народився в Києві. Молодший син професора Київського університету Порфирія Антоновича Архипенка і Парасковії Василівни Мохової-Архипенко. Старший брат – Євген Архипенко.

В 1906 разом з Олександром Богомазовим організував першу виставку своїх творів у Києві. В цьому ж році переїхав до Москви, де в 1906–08 продовжив освіту в Московському училищі живопису, архітектури і скульптури.

Родоначальник кубізму в скульптурі («Боксери», 1914; «Солдат іде», 1917), працював у манері конструктивізму, абстракціонізму та інших новітніх мистецьких течій («Жінка», 1918; «Жозефіна Бонапарте», 1935; «Заратустра», 1948; «Балерина», 1957). Створив новий різновид рельєфної різьби – т.зв. скульптомалярство («Купальниця», 1915; «Жінка, що стоїть», 1919), відкрив і обґрунтував принципи рухомого малярства, сконструював особливий механізм – «архипентуру».

Більшості його композицій властива манера кубізму, конструктивізму та абстракціонізму.

Творчість Архипенка мала великий вплив на розвиток модерністського мистецтва, у тому числі архітектури та дизайну в країнах Європи та Америки. Твори О.Архипенка перевернули світові уявлення початку XX ст. про скульптуру. Саме Архипенко вперше «склав» єдину форму з різних нееквівалентних форм, вводячи у композиції скло, дерево, метал, целлулоїд. Пластика, рух, проявлена конструкція і конструктивність, ліричність – основні якості його творів, які були високо оцінені сучасниками – Г.Аполлінером, П.Пікассо, Ф.Леже, М.Дюшаном, Р. и С.Делоне, А.Родченко, П.Ковжуном, послідовниками і дослідниками.

Його твори визначаються динамізмом, лаконічністю композиції й форми; запровадив у скульптуру поліхромію, увігнутість і отвір, як виражальні елементи скульптури, синтетичні об'ємні рухомі конструкції (Медрано); Танок, Анжеліка, бюсти Т.Шевченка, І.Франка.

У 1920–1930-х рр. брав участь у художніх виставках в Україні, працював над пам'ятниками Т.Шевченку, І.Франку, кн. Володимиру Святославичу для парку в Чикаго. За життя Архипенка відбулося 130 його персональних виставок. Твори Архипенка зберігаються в багатьох музеях світу, а також у Національному художньому музеї України, Національному музеї у Львові.

Помер і похований у м. Нью-Йорк (США).

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]