42.Т.Шевченко – художник.

Тарас Григорович Шевченко народився 9 березня 1814 р. у селі Моринцях Звенигородського повіту Київської губернії у родині Григорія Шевченка та Катерини Бойко. Батьки Шевченка були кріпаками магната Василя Енгельгардта.

Т.Г.Шевченко — центральна постать українського літературного процесу XIX ст. Його творчість мала вирішальне значення в становленні й розвитку нової української літератури, утвердивши в ній загальнолюдські демократичні цінності та піднісши її до рівня передових літератур світу. У своїй поезії Шевченко звернувся до тем, проблем та ідей (соціальних, політичних, філософських, історичних, художніх), які до нього ще не порушувалися в українській літературі або порушувалися надто несміливо й соціальне обмежено.

Т. Шевченко (1814-1861) був не лише видатним митцем, філософом, але й обдарованим художником. Малювати почав у дитинстві. Сам шукав собі учителів – сільських дяків, іконописців. Помітив цей дар свого кріпака пан Енгельгадт. Приїхавши у Вільно (нині – Вільнюс) віддає навчатися до художника Яна Рустемаса. Саме з цього часу дійшли до нас 2 роботи молодого Шевченка «Жіноча голівка (Погруддя жінки)», «Портрет Енгельгардта». У Петербурзі Шевченка наймають в артіль до Ширяєва, котра виконувала реставраційні роботи. У цей час Т.Шевченко знайомиться зі своїм земляком, учнем Академії мистецтв І.Сошенком, котрий приводить його до Академії. Але кріпак не мав права навчатись, тому Карл Брюллов малює портрет В.Жуковського, який розігрують у лотатею, і за ці гроші викупляють Шевченка. Під час навчання в Академії Кобзар отримує 3 срібні медалі за свої твори малюнок з натури, «Хлопчик-жебрак ділиться хлібом з собакою», «Циганка-ворожка».

На Україні Т.Шевченко створює цикл «Мальовнича Україна», де змальовує пам’ятки історії та культури (Почаївську лавру, будинок І. Котляревського, козацькі хрести, церкву у Суботові), картини «Селянська родина», звертається до історичної тематики «Дари в Чигирині 1649 року», «Смерть Б.Хмельницького», «Судна рада».

З 2000 художніх робіт Т.Шевченка близько 300 – портрети. Він один з кращих портретистів у світі. Вершиною реалізму можна назвати портрет княгині Кейкуатової. Відомо близько 20 автопортретів. Створив чимало пейзажів, творів на біблійну тематику (цикл офортів про блудного сина – «Програвся в карти», «Кара колодкою»), використовував міфологічні мотиви («Русалки», «Казка»), створив ряд ілюстрацій до класичних творів («Марія», «Знахар», «Робінзон Крузо»), повністю ілюструє книгу Б.Полєвого.

У 1860 р. російська Академія мистецтв присуджує Т.Шевченку звання академіка гравюри.

43.Катерина Білокур і її доля.

Катерина Білокур (7 грудня 1900 року, с. Богданівка на Київщині – 9 червня 1961, там же) – відома українська художниця. Писати і читати навчилася самотужки. Двічі пробувала вступити до технікумів (у Миргороді та Києві), але не прийняли документи через відсутність атестату за семирічки.

Про мистецтво дізналася вже дівчиною від сільського вчителя Івана Калити та з книжок. Перші спроби малювати робила вуглиною на домашньому полотні. Всі матеріали для малювання виготовляла сама: пензлі – із шерсті кота, фарби – із бузини, буряка, калини, цибулі. Малювала здебільшого квіти, інколи натюрморти, портрети і пейзажі.

Художня манера К. Білокур сформувалася у 1930-і роки. У цей час вона створює вишукані композиції “Берізка” (1934), “Квіти за тином” (1935). Допомогла їй випадок. Катерина Василівна почула по радіо пісню “Чи я в лузі не калина була?” у виконанні Оксани Петрусенко і надіслала їй лист-подяку, ще й додала малюнок – пучечок калини. Це дуже зворушило співачку, котра розповіла про Катерину Василю Касіяну і Павлу Тичині. Тоді її творчістю зацікавились, організували виставки у Полтаві, Києві, Москві. Де б вона не була, відвідує музеї образотворчого мистецтва, картинні галереї.

У 1942–1943 роках створює одну з кращих картин – “Квіти на блакитному тлі”. Наступний твір – “Буйна” (1944–47). Твір створює враження невгамовного, щедрого, буйного цвітіння. У повоєнні роки було створено “Півонії”, “Цар-колос”, “Квіти та горіхи”, “Колгоспне поле”, “Снідання”, “Квіти, яблука і помідори”, “Натюрморт з хлібом”, “Натюрморт з колосками і глечиком”. В останні роки життя Катерина Василівна захопилася акварельною технікою: “Багрянець осені”, “Гай”, “Осінь”, “Вересень”, “Напровесні”.

У 1954 році картини “Цар-колос”, “Берізка”, “Колгоспне поле” мали великий успіх на виставці в Парижі. ПаблоПікассо був зачарований її творами: “Якби в нас була такого рівня художниця, ми змусили б весь світ заговорити про неї”.