33.Г.Сковорода-філософ,письменник,музикант.

Григорій Савич Сковорода — найвидатніша постать у культурному й літературному житті України XVIII ст. Великий народний мислитель, просвітитель і письменник, він у своїх творах розвивав цілий комплекс ідей, актуальних для свого часу, виражав передові погляди українського громадянства. Його багатогранна філософська й літературна творчість — це остання ланка в перехідному періоді від давньої української літератури до нової.

Г. Сковорода був всебічно обдарованою людиною — філософом-мислителем, письменником, педагогом, музикан-том, знавцем античності й середньовіччя, володів кількома мовами—латинською, старогрецькою, староєврейською, поль-ською, німецькою, російською. Він постійно вчився, поглиб-лював свої знання, передаючи їх одночасно іншим — учням, близьким знайомим, випадковим слухачам. Мандруючи Україною і світами, він цікавився життям, звичаями, мистец-твом, віруваннями інших народів, вкраплював у своїВелика роль Г. Сковороди у становленні нової української літератури, він був її ідейним предтечею. Його поетична і прозова творчість стала органічним складником нового пись-менства, яке розвивало гуманістичні, демократичні ідеї, запе-речувало існуючий суспільно-політичний лад, вводило в літературу самобутні образи простих українців, обстоюючи їхні соціальні і національні права. твори враження від спостереженого й почутого.

Загальна криза українських державних і політичних ідеалів, криза всієї української культури XVIII ст. не обминула й Г. Сковороди. Він творив у замкнутому колі, не мав широкого читача, не бачив свої твори надрукованими. Проте він був живим сучасником і активним учасником того жвавого інте-лектуального руху, що охопив Лівобережну Україну і Слобо-жанщину у другій половині XVIII ст., вчився і працював у провідних культурно-освітніх центрах — Києві, Переяславі і Харкові, тому його погляди значною мірою віддзеркалюють погляди світської і духовної інтелектуальної еліти.

Син свого часу, Г. Сковорода акумулював у своїй творчості погляди тієї України, яка не зберегла державної незалежності, та її захисників — козацтва, позбулася значної частини своєї еліти, втратила навіть свою національну освіту, ставши повністю колонією сильнішого північного сусіда. Заперечуючи існую-чий "світ", письменник-філософ шукав нових шляхів до щастя людини, обґрунтовував свою програму досягнення такого щастя, та вона, на жаль, залишилася тільки однією із чергових утопій у загальному поступі людства.

Син свого часу, Г. Сковорода акумулював у своїй творчості погляди тієї України, яка не зберегла державної незалежності, та її захисників — козацтва, позбулася значної частини своєї еліти, втратила навіть свою національну освіту, ставши повністю колонією сильнішого північного сусіда. Заперечуючи існую-чий "світ", письменник-філософ шукав нових шляхів до щастя людини, обґрунтовував свою програму досягнення такого щастя, та вона, на жаль, залишилася тільки однією із чергових утопій у загальному поступі людства.

34. Визначні діячі української музики XVII - XVIII ст.. (м.Дилецький, м.Березовський, а.Ведель, д.Бортнянський).

Микола Павлович Дилецький (близько 1630—1690) — український музичний теоретик, композитор. Автор праці «Мусикійская граматика» (1675), що викладає основи партесного співу. Здобув освіту у Віленьскій єзуїтській академії, його музичними вчителями, ймовірно були українські музиканти Микола Замаревич та Мартин Мєльчевський. Як регент і вчитель церковного співу Дилецький працював у Вільні, Смоленську і, з 1670-х років — у Москві. Найвизначнішим музикознавчим твором Миколи Дилецького вважається «Грамматика пінія мусикийского» 1677 року переписана для Смоленську і переписана у Москві 1679 р. Українські вчені вважають, що початково робота написана книжною українською мовою (факсимільне видання т.зв. «львівського» рукопису під назвою «граматика музикальна» було видано 1970 року О.Цалай-Якименко у Львові), проте пізніше задля поширення цієї роботи автор зробив ряд перекладів на російську мову (факсимільне видання одного з рукописів було видано 1979 року у Москві В Протопоповим). Перше друковане вадання "Грамматики" було здійснено лише у 1910 році. «Грамматика пінія мусикийского» вважається першим із збережених наукових творів, в яких описано Квінтове коло. Березовський Максим Созонтович – видатний український композитор, співак. Народився 16 жовтня 1745р. у місті Глухів на Чернігівщині. Загальну й початкову музичну освіту здобув у Київській академії. Завдяки гарному голосу його було взято до Петербурзької придворної капели. Вчився співу у М. Полторацького та Ф. Цопписа. З 1758р. співав у придворній капелі в Оранієнбаумі (нині м. Ломоносов Ленігнградської області). З наступного року бере участь у виставах італійської оперної трупи як співак-соліст. Музичні знання вдосконалював в Італії, вчився у теоретика Дж.Мартіні по класу композиції М.Березовський запровадив у російсько-українській музиці перші згадки оперного та хорового жанрів. Ним створено сонату для скрипки і чембало, Літургію (у 8 частинах). Особливою популярністю користувались його хорові концерти «Хваліть Господа з небес», «Бог став в сонм Богів», «Доколи Господи, забудеш ім’я моє» та інші тексти псалмів. Ведель навчався в Києво-Могилянській Академії до 1787, пройшов курс до класу філософії включно, де здобув ґрунтовну гуманітарну й музичну освіту. В Києво-Могилянській Академії Ведель почав компонувати свої перші музичні твори, диригував студентським хором та оркестром, виступав як соліст і скрипаль1788 відряджений митрополитом Київським і Галицьким, протектором Києво-Могилянської Академії. 1794 Ведель очолив капелу. Водночас керував хором солдатських дітей. Музична спадщина Бортнянського досить велика. Як і більшість композиторів свого часу, він писав для придворного середовища: духовну музику — для Придворної співацької капели, світську — для «малого» двору в Павловську і Гатчині. Духовна музика Бортнянського охоплює 35 чотириголосних хорових концертів для різних складів, які називалися в його час псалмами, 10 двохорових концертів, 14 чотириголосних концертів «Тебе Бога хвалимо», 29 окремих літургійних співів, триголосну літургію, духовні твори для жіночого хору з рефреном мішаного хору, обробки давніх церковних київських та болгарських наспівів та багато інших.

35. М.Лисенко та розвиток української музичної культури ХІХ – початку ХХ ст.

Микола Віталійович Лисенко народився 10 березня 1842 р. в селі Гриньки Кременчуцького повіту на Полтавщині (нині Семенівський р-н Полтавської обл.). Після закінчення гімназії Н. Лисенко вступив до Харківського університету, а через рік перевівся в Київський. Студентство припало на бурхливі 60-ті роки XIX ст. З 1869 р. М. Лисенко жив у Києві. Єдиним засобом для існування було навчання музиці, і він йде працювати в музичну школу, дає і приватні уроки. Останніх досить багато: ім'я Лисенко вже досить відомо, його запрошують у багато заможні родини. Але він не женеться за такою славою. У 90-ті роки М. Лисенко, організувавши хор, не раз їздив з ним по Україні. Хотілося показати українцям все багатство і красу їх рідної пісні і навчити цю пісню співати. Саме Лисенко заклав основи професійної художньої освіти в Україні, відкривши в Києві в 1904 р. свою Музично-драматичну школу. Крім музичного, там були відділення української та російської драми і перший в Російській імперії клас гри на народних інструментах - клас бандури, який, всупереч усім складнощам його організації, здійснив перший випуск в квітні 1911 р Як музичний етнограф Н. Лисенко почав працювати ще в шкільні роки, а трохи пізніше, перебуваючи на посаді мирового посередника в Таращанському повіті, збирав українські народні пісні і вивчав їх. Як композитор М. Лисенко гармонизировал ряд народних пісень, що склали 7 випусків «Збірника українських пісень для голосу і фортепіано» і 12 так званих «десяток» для чоловічого та змішаного хорів: «Веснянки», «Купальська справа», «Колядки-щедрівки», «Весілля», збірник танців і пр. Особливо важливе місце в його композиторської роботі займають твори на тексти Т. Шевченка: «Заповіт», «Музика до« Кобзаря », вокально-інструментальні кантати (« Радуйся, ниво неполитая »,« Б'ють пороги »), хорові твори« Гайдамак »,« Іван Гус »і т. л. Багато творів М. Лисенка створив на тексти І. Франка, М. Старицького, С. Руданського, Лесі Українки, О. Маковея, М. Вороного та ін Найбільшим серед них є гімн «Вічний революціонер» (на слова І. Франка), який став безпосереднім відгуком на події першої російської революції 1905-1907 рр.. Широко поширившись, цей гімн став народної революційної піснею. Оперна творчість Н. Лисенко також дуже різноманітно: народні водевілі «Чорноморці» і «Наталка Полтавка», оперета «Енеїда», опери «Різдвяна ніч», «Утоплена», «Тарас Бульба», опера-мініатюра «Ноктюрн» та дитячі опери « Коза-Дереза ​​»,« Пан Коцький »,« Зима і весна ». Окремим рядком у спадщині композитора значиться перший в українській музиці вокальний цикл (13 арій і два дуети) на вірші Г. Гейне в перекладі Лесі Українки, М. Славинського, Л. старинкою-Черняхівської і самого М. Лисенка. Саме до цього циклу належить одне з найвідоміших його творів - дует «Коли розлучаються двоє». М. Лисенка досяг неперевершених для його часу вершин у створенні хорових творів та хоровому диригуванні. Досить згадати таку перлину хорового поліфонізму як «Туман хвилями лягає» з опери «Утоплена». Хоровими диригентами та композиторами стали і його талановиті учні - Олександр Кошиць, Кирило Стеценко, Яків Яциневич.