25. Писанкарство.Різьба по дереву.

Чисте, фарбоване або ж розписане яйце стало міфопоетичним та релігійно-обрядовим символом вже у найдавніших цивілізаціях Землі (світове чи космічне яйце). У міфах різних народів воно є образом первопочатку, з якого виникає Всесвіт, певне божество, людський рід, а також символізує сонце, тепло, життя, творця-деміурга. У багатьох народів з яйцем пов'язують створення чи виникнення не лише земного світу, але й часової структури цілого . За технікою виконання писанки поділяються на "крапанки" - яйця, вкриті кольоровими плямами на тлі іншого кольору; власне писанки - розписані за допомогою воску різними декоративними орнаментами; "мальованки" - розмальовані пензлем; "крашанки" - забарвлені лише одним тоном і "скробанки" - або ж "дряпанки". Найпоширенішим є "восковий" метод декорування яйця, який полягає в тому, що спеціальним писачком("кисточкою") - маленькою бляшаною конусоподібною трубочкою, закріпленою на дерев'яному держачку, виконують рисунок бджолиним воском на поверхні яйця. Він повинен залишитись білим. Далі яйце забарвлюють жовтою фарбою і наносять на нього ті елементи розпису, що повинні бути жовтого кольору. Опісля настає черга червоної барви (за кожним разом інтенсивність фарби наростає аж до найтемнішої). Потім на цьому тлі виписуються ті деталі орнаменту, що повинні бути червоними і т.д. Це техніка нанесення "теплих" (однієї гами) барв. Для нанесення додаткових "холодних" (синіх чи зелених) усувають зайву фарбу із місць, призначених під розпис "холодними", і протравлюють шкаралупу у воді з оцтом чи капустяною кислотою.На східному Поліссі зберігся один із найдавніших методів писанкарства наших предків - виготовлення "дряпанок" чи "скробанок". Яйце фарбують в якийсь темний колір, а потім металевим вістрям чи голкою зішкрябують пофарбований шар шкаралупи, утворюючи бажаний орнамент.

Різьба на дереві сягає глибини віків. Перші культові символи – ідоли, стилізовані зображення звірів, небесних світил. Багато таких виробів слугували свого роду талісманами, у них вірили та поклонялися. Відгомін тих часів зберігся й досі.

Результатами ручної роботи різьбяра є ні з чим незрівнянні вироби, аналогів яким немає ні за стилем, ні за манерою виконання.

Наприкінці ХІХ–початку ХХ століття домінуючим напрямком різьбярства став такий її різновид, як прорізна різьба. Саме вона робить зовнішнє оформлення виразним і в якійсь мірі „повітряним”. Вона дозволяє досягнути того ступеня витонченості, який характерний для мереживних виробів.

Різьба на дереві вивільняє форми, віртуально існуючі в дереві чи народжені фантазією різьб’яра.

Елементи художньої різьби в інтер’єрі перетворюють буденність на свято, наповнюючи кожну мить існування красою і гармонією. Вони повертають в дім відчуття впевненості і надійності.

26.Кераміка. Вироби зі скла.

Кераміка (грец. Κεραμεικος — Керамікос, назва кварталу гончарів в Стародавніх Афінах) — вироби і матеріали, що одержуються спіканням глин й їхніх сумішей з мінеральними добавками, а також оксидів і їхніх сполук. Кераміка з'явилася в епоху неоліту.

Із VII століття по Різдві Христовому починається слов'янська доба у розвитку української кераміки. У темно-сірій кераміці цієї доби спостерігаємо багато рис римської із тисненим (ритим) орнаментом (паралельні і хвилясті лінії, насічки, зірки).Вже у княжу добу (Х - ХІІІ століття) керамічне виробництво стає мистецьки довершеним і перетворюється на справжній промисел. Саме з того часу починає вживатися гончарське коло (круг), вдосконалюється розчин, випалювання, а на межі Х-ХІ століть відкрито спосіб обробітку каолінової глини, що стоїть дуже близько до порцеляни XVII-XVIII століть. Окрім посуду з витончено простою орнаментикою, виготовляють також ліплені фіґурки людей і тварин, предмети релігійного вжитку. Небувало досконалою стає технічна кераміка для будівельних потреб: цегла, плитки, кахлі, архітектурні деталі та орнаментика, нерідко полив'яні. Плиткою й орнаментованими кахлями викладались чудові килимові узори.XVII - XVIII століття в історії українського гончарства мають свої характерні особливості. Центри і осередки гончарства розміщені по території України досить непропорційно у зв'язку із нерівномірністю покладів доброї гончарської глини. Серед найважливіших гончарських реґіонів, визначальний для цього часу - Сокальщина, західне Поділля, східне Поділля, Полтавщина, Полісся, Підляшшя, Чернігівщина, Київщина, Слобожанщина, Буковина й Закарпаття. Основними різновидами виробів гончарів з цих місцевостей є різноманітні типи посуду (горщики, гладущики, глечики, миски, дзбанки, куманці, баклаги, барильця), декоративний посуд скульптурного характеру (баранці, леви, коники, півники), різні іграшки (півники, коники, баранчики, свищики та ін.) тощо.Технологія виготовлення кераміки з прадавніх часів практично не змінилася і передбачає: а) добування і приготування глини; б) виготовлення посуду та кахлів; в) випалювання. Технологічне називництво залишається спільним для усієї території України. Розмальовують вироби пензлем, орнамент рисують рильцем на поверхні підсушеної, ще не випаленої посудини.

Гутництво – виготовлення виробів із скла – було відоме в Україні понад тисячу років. Точний час його виникнення не встановлено, але в сфіських похованнях уже знаходять намиста із скла із вкраплюванням різнокольорових барвників. Назва промислу походить від слова “гута”, що означає скловарну піч. В “Слові о полку Ігоревім” згадується виріб із скла – стекляниця. Вироби із скла були не буденними речами, вони використовувалися як святкові мистецькі прикраси. Це був не тільки посуд, а й декоративні іграшки: півники, зайчики, баранці, а також різні свічники, намисто. Ремісники володіли різними прийомами: видування, орнаментування, кольорового забарвлення скла. Нині гутницькі промисли – рідкісне явище в Україні. Відомі три осередки: один в Івано-Франківській області і два на Львівщині.