18.Фольклор і народна культура.

Фольклор — це створені народом і існуючі в народних

масах поезія (перекази, пісні, казки, епос), музика (пісні,

інструментальні наспіви і п'єси), театр (драми, сатиричні п'єси, театр

ляльок), танець.

Народна творчість, що зародилася в далекій давнині, — історична основа

усієї світової художньої культури, джерело національних художніх

традицій, виразник народної самосвідомості.

Народна культура та мистецтво українців справедливо вважаються одними з

найбагатших надбань культурної спадщини європейських націй. Обличчя

українського фольклору визначають багатогранність жанрів і досконалість

форм, поетичність і вишуканий ліризм, глибока філософічність і

невтримний запал. Одним із найдавніших пластів українського фольклору є замовляння -короткі міфологічні усні тексти, які використовувалися предками

українців у господарстві, для відвертання лиха чи хвороби, а також як

елемент приворотних чарів.Зимовий цикл українського фольклору найповніше представлений і найбільш вживаний у сучасності. Це насамперед пісні, приурочені до Різдва Христового – колядки - та пізнішого походження сценарії для вертепного

різдвяного дійства. До зимового циклу також входять так звані щедрівки,

структурно подібні до колядок, які співають на Щедрий вечір.Весняний фольклор представлений так званими веснянками або гаївками,масивом текстів для ігор, які грають на Великдень, вийшовши з церкви.На дні літнього сонцестояння в українців з прадавніх часів припадали купальські свята та ігрища.Епічні жанри українського фольклору - історичні пісні, думи, балади,співанки-хроніки - відзначаються унікальним багатством і красою форм.Наймолодшим родом пісенного фольклору є ліричні пісні та їх різновиди.

19.Українська народна пісня, її виконавці і популяризатори. Літературні пісні що стали народними.

Історичний шлях, що його пройшла українська народна пісня від свого народження до наших днів, не був простий і легкий.

Навесні пробуджується земля, оживає природа, а з нею – радісні надії та клопоти. Молодь виходила на залиті сонячним світлом левади, де дихалось на повні груди і співалось на повен голос. Весняні обрядові пісні українського народу мають назви веснянки – на Волині, Поділлі й Наддніпрянщині та – гаївки, гагілки, ягілки – в Західній Україні. Перші записи і публікації веснянок були здійснені фольклористами ще на початку XIX ст. Найповніша наукова подача матеріалу належить відомому фольклористу В. Гнатюку (1871 – 1926), який видав у 1909 р. том “Гаївок”, куди увійшли весняні пісні, зібрані по всій Україні. Кінець травня – початок червня – “русальний”, “нявський” чи “мавський Великдень”. В Україні виконувалися русальні пісні під час обрядів, пов’язаних із “зеленими святами”, або “клечальною неділею. В осінньому сезоні було два роди пісень: обжинкові та весільні. Обжинкові пісні виконувалися під час жнив, характеризували основні періоди й обряди, що з ними пов’язані. Весільні пісні співали протягом майже всього року Багатство української народної пісні стало широким полем для фольклористичних і етнографічних досліджень. Першими, хто науково почав досліджувати українські народні пісні, були В. Трухновський (1748-1810) та П. Сокальський (1832-1887). За ними йдуть О. Рубець (1837-1913), який видав у 1889 р. “Сто українських народних пісень”; П.Демуцький (1860-1917) – збірку “Українські народні пісні Київщини” (1905); О.Коципінський – “Пісні і танки українців” (1861-1867); О. Баліна – “Українські народні пісні” (1863); С. Гулак-Артемовський – “Українські народні пісні” (1868).

Геній української національної музики М. Лисенко (1842-1912) зібрав велику кількість народних пісень, дав їм зразкову інтерпретацію, установив спосіб їх аналізу й будови. “Збірник українських народних пісень”, який з’явився друком у Лейпцигу (1868), започаткував низку видань композитора.

Пісні літературного походження — це твори, що увійшли в народну словесність з професійної літератури. Шляхи запозичення можуть бути різними. Найчастіше — пісня, створена автором і композитором, ставала популярною серед народу, а оскільки сприйнятий текст передавався в усній формі, ім´я автора й композитора затиралось, втрачалось, і пісня починала побутувати як народна. Можливі й інші випадки. Наприклад, відомий авторський текст (вірш) клався на народну мелодію або мелодію композитора, ім´я якого залишалося невідомим. Бувало й таке, що на основі певного авторського тексту складався подібний мотивами та образами з тією ж ритмомелодикою, але інший народний текст, що побутував паралельно з літературним.До найдавніших пісень літературного походження відносять ряд текстів, авторство яких невідоме. Серед них «Ой біда, біда мені, чайці-небозі» (інший варіант «Ой горе тій чайці»), «Перепеличенька я не-величенька» та ін., літературне походження яких не викликає сумніву, оскільки вони стилістично істотно відрізняються від інших народних пісень; їх словесно-зображальні засоби вказують на те, що їхні оригінали були книжними текстами.