12. Специфіка філософії Середньовіччя і її основні проблеми.

У середньовічному світогляді, який ґрунтується на християнській релігії (теоцентризм), світ вперше набуває часового спрямування – час втрачає циклічність, світ рухається від створення його Богом до майбутнього «страшного суду». Центральне місце людини в світі обумовлене тим, що вона є вищим творінням Бога, створена за його образом і подобою.

Суттєва відмінність людини від усього тваринного світу в середньовічному світогляді вбачалася в духовності. Визнання природної і духовної рівності людини стало величезним кроком вперед у самопізнанні людини.

Зміна основних тем, що підлягають усвідомленню. Центральною темою стає внутрішній світ людини – людська плоть розуміється як носій гріховності (краса). Інша важлива тема – відношення Бога та створеного ним світу. Особливо активно ця тема розроблялася схоластикою, яка прагнула дати раціональне обґрунтування віри. Знання – абсолютне, «божественне одкровення». Джерелом всіх знань являлася Біблія.

Вирішення проблеми «Бог-світ» привело до нового розуміння причинності порівняно з античним. Причинність в середньовічній філософії розуміється як спосіб породження світу Богом. А в Аристотеля причинність лише надає форму речі, а не породжує її.

На грунті середньовічної схоластики розробляється платонівська проблема взаємозв’язку вічних і незмінних ідей та чуттєвих речей.

У спробі вирішити проблему з’явилося два напрямки.

Ансельм Кентерберійський – реалізм. Прагнув довести реальність універсалій, розглядав їх як думки Бога перед актом творення, оскільки творення не могло бути без певного плану, зразку.

Вільям Оккам – номіналізм. Загальні поняття – продукти людського мислення, вони є лише іменами, назвами предметів. Існують одиничні предмети – вони є справжніми, а універсалії (загальні поняття) – це фікції.

Одним із найавторитетніших філософів Середньовіччя був Августин Блаженний. Головні теми його роздумів – проблеми буття і часу, руху історії, а також особистості людини, її волі і розуму. Вважає, що Бог створив світ із нічого, тобто він створив не лише порядок і влаштування в світі, а й саму субстанцію (першоматерію). Бог створив і час, який не існував до нього і нерозривно пов’язав з ним людину. Сам же Бог перебуває поза часом. З ідеєю часу в Августина пов’язана ідея історії. Рух історії – це рух від «земного града2 до «града божого».

Важливе значення у філософії Августина має проблема особистості людини, ї волі, розуму та свободи вибору. Людина є розумна душа, яка користується земним тілом. Людина прагне до Бога, тому що в ньому знаходить любов і благодать. До Бога людина іде через розум. Інший шлях – через віру. Воля і віра набагато вищі за розум, який часто є відірваним від життя. Августин стверджує, що людина – не просто раба Божа, вона – особистість, пов’язана з Богом. Людини – подоба Бога, значить може володіти волею, спрямовувати її до добра або зла. Людська особистість вільна вибирати між добром і злом. Зло – це недостача добра.

Визнання Августином будь-якої людини особистістю є прогресивним досягненням його філософії.

Іншим видатним мислителем Середніх віків є Фома Аквінський. У центрі проблем, які він прагнув вирішити, були проблеми співвідношення релігії і філософії, віри та знання. Згодом Папським престолом Фома був проголошений «святим», а його система стає офіційною доктриною римсько-католицької церкви.

Центральною в філософії Фоми є категорія буття – все що є і що може бути. За Аквінським речі мають змінюватися, але суще не змінюється, а всього лише набирає нових форм. Тому під повнотою буття слід розуміти також і те, чим річ може стати, тобто її можливість. Речі постійно змінюються, а отже вони не повні. Однак всі речі – це частина чогось повного, і ця повнота буття – це БОГ. Бог – кінечна реальність, його сили знаходяться в постійній дії. Бог створив світ, проте Фома допускає думку, що світ без початку і кінця. При цьому Бог може створити безпочаткове, і безкінечне в часі і просторі. Бог – поза часом.

Фома Аквінський прагнув поставити філософію на службу релігії. Розум і віра не виключають, а допомагають одне одному в прагненні душі людини до пізнання істини – Христа і його вчення. Істина одна, але до неї існує 2 шляхи: 1. шлях віри – короткий і безпосередній. 2. шлях розуму, науки. ФІЛОСОФІЯ – ПРЕАМБУЛА ВІРИ.

Для соціально-політичних поглядів Фоми: необхідність монархічного правління. Мета державної влади – всезагальне благо. Основні риси філософії Середньовіччя.

Слід відзначити, що по рівню розвитку філософії, культури в цілому середньовікова філософія була кроком назад у порівнянні з античністю. Хоча падіння Римської імперії, перехід від рабовладіння до феодальних суспільних відносин, було прогресивним явищем в історії розвитку суспільства. феодальний лад відкривав простір для подальшого прогресу у розвитку виробництва, науки, техніки, ремесел, культури, політичних та соціальних відносин. На межі двох епох – античної і середньовікової – сформувався новий світогляд – виникло християнство, яке мало домінуючий вплив на духовне життя усіх європейських країн. Середньовічна філософія існувала переважно як теоцентричний світогляд, тобто теоретична проблематика цього періоду концентрувалась навколо поняття Бога, а любов до мудрості реалізувалась як течія богословської .думки. Звідси її функціональне визначення Фомою Аквінськнм; "Філософія - наймичка богослов'я". Середньовічна філософія включає три етапи : - апологетика/ Оріген, Тертулліан та ін-, / 2-4 ст. н-е./.

- патристика/ Августін, Амвросій, Ієронім та ін. / 5-8 ст. н.е./.

- схоластика / 9-15 ст. н.е./. Починається середньовічна філософія з періоду так званої апологетики - захисту права християнства на існування в умовах панування античної філософії. Які ж риси притаманні філософії Середньовіччя, чим вона відрізняється від античної філософії? Коротко, ці риси можна звести до наступних: 1. Засилля в усіх сферах життя релігії;( Вперше в історії людства середньовіччя відкриває людину як особистість, як насамперед духовну, а не природну і тілесну істоту.На перший план релігійного світогляду виходять протиріччя в морально-етичній сфері. Людина сприймається як зосередження протиріч, що існують в світі — між земним і небесним, між тілом і душею, між гріхом і святістю. З однієї сторони, людина — вінець божого творіння, з іншої, зло в світі йде від людини, людина — створіння, в якому “сидить” диявол.Одним з найбільших надбань релігійного світогляду була ідея індивідуального безсмертя, одноразовості і тому самоцінності людської особистості. Вперше в людській історії з небувалою досі гостротою ставилося питання про сенс життя). 2. Схоластика як спосіб філософствування; 3. Теоцентризм;(Це означає, що активне творче начало як би щезає з природи і передається Богу, який стоїть над природою. Істинним буттям володіє тільки Бог: він — вічний, незмінний, ні від кого не залежить і є джерелом всього існуючого. Ключем до пізнання істинного буття є віра. Віра не може бути готовим знанням, яке можна передати іншому, як певну інформацію, вона потребує власних духовних зусиль). 4. Геоцентризм; 5. Переважання ідеалістичних напрямків у філософії; 6. Слабкі паростки матеріалізму.