13. Специфіка, загальні риси і напрями філософії 20ст.

Основні особливості сучасної філософії

1. Основні особливості сучасної філософії

Основна риса розвитку філософії XX століття - плюралізм шкіл, напрямків; поява нових, нестандартних (некласичних) ідей і концепцій. Причина цьому, можливо, демократизація громадського життя, ріст ступеня свободи особи. Воля є каталізатором творчості, а творчість - це завжди розмаїтість. І все-таки серед самих різних по типу філософствування і методології теорій можна виділити два основних напрямки, які протилежним чином реагують на нашу епоху - епоху науково-технічної революції (НТР), епоху технічної цивілізації (дивись схему 14).

Основні напрямки філософії XX століття

Сцієнтизм

(Від лат. Sciens - наука) - світогляд, який позитивно оцінює соціальні наслідки НТР, вважає головним завданням філософії - обслуговування бурхливого розвитку науки. Найбільш відомі в цьому напрямку різні школи позитивізму неопозитивізму

Ірраціоналізм

Негативна світоглядна реакція на НТР, усвідомлення нерівномірності технічного і духовного прогресу; констатація духовної кризи, песимістичні прогнози майбутнього.

В центрі філософії - людина - загублена і "занедбана" в сучасному технічному світі.

 Позитивізм

Філософія як теорія світогляду постійно взаємодіє з наукою, допомагає науці з методикою та методологією пізнання, але ця взаємодія не однобока. Конкретні науки активно впливають на філософію, а в певні періоди розвитку наукового пізнання змушують філософію формувати філософські концепції, що знаходяться під значним впливом окремих галузей знання. Поява механіцизму в епоху просвітництва була викликана ейфорією від усвідомлення величі відкриттів Ньютона. Так відбувалось і відбувається постійно в історії пізнавальної культури людства. У середині XIX ст., після розпаду гегелівської філософії, в Європі виникає безліч філософських напрямів, але вони довго не існували. У цей час набирає популярності вчення французького математика Огюста Конто (1798-1857 pp.), який, вивчаючи філософію, доходить до висновку, що вона не може бути наукою, тому що її положення розмиті, спекулятивні. Справжня наука, писав Конт, повинна спиратись на реальні факти, а її положення тоді достовірні, коли доведені і підтверджені досвідом. Називаючи свою філософію «позитивною», О. Конт хотів тим самим підкреслити, що її завданням є:

а) вивчати зміст реальних предметів та явищ, ігнорувати проблеми, які мають вигаданий, нечіткий характер;

б) розробляти ті теми, які мають практичну цінність, а не працювати заради пустої цікавості;

в) не обмежуватись критикою поглядів того чи іншого мислителя,

критика повинна стати засобом для формування позитивних рекомендацій у вирішенні актуальних проблем.

Представником позитивної філософії, писав Конт, може бути той філософ, який зрозумів, що справжніми науками є науки про природу, тобто ті, що дають позитивний результат, але аж ніяк не філософія.

Прагматизм

Філософський напрям прагматизму виник у кінці XIX ст., був надзвичайно популярним у першій чверті XX ст. Його популярність знов зросла в кінці XX і на початку XXI ст. Прагматизм теоретично оформив світогляд американської нації, що зорієнтована на цінності ринкової економіки. Ключовими поняттями цієї філософії є користь, вигода, ефективність. Людина з прагматично зорієнтованим світоглядом - це, перш за все, активна, ініціативна особистість, що зорієнтована на досягнення отримання максимального ефекту при розв'язанні будь-яких життєвих ситуацій.

Засновником цього напряму був американець Чарльз Пірс (1839-1914). Його філософська концепція сформувалась як гносеологічна, і в роботах послідовників гносеологічний аспект постійно був на першому місці. Проблема пізнання зводиться прагматиками не до отримання об'єктивної істини, а до отримання ідеї, яка дає необхідний результат. Пізнання виробляє здатність пристосовуватись до ситуації конкретного середовища і формує звички, що ґрунтуються на вірі, як довірі до здобутого знання. Віра у Пірса - це переконання, які базуються на довірі до певних ідей. Якщо віра не дає відповідного результату, то людина повинна «включити механізм сумніву», який буде початком нової віри.

Перехід від сумніву до віри відбувається завдяки впертості, авторитету, апріорному осягненню та науковому пізнанню. З усіх цих чотирьох засобів отримання віри Пірс наддає перевагу науковому пізнанню. Суть філософії пізнання Пірса полягає в тому, що він поняття предмета ототожнює з його практичним значенням, а істина в нього ототожнюється з практичною ефективністю знання.