36. Філософія Сковороди.

Г. С. Сковорода був вихованцем Києво-Могилянської академії. Роздуми Сковороди ають релігійно-філософський характер. Філософ шукає відповідь на питання ким є людина, який зміст ї життя, які основні грані людської діяльності.

Сковорода закликав почати філософське освоєння світу з простого: пізнати віру та любов у всій її повноті, бо це і є пізнання людини.

Поділяє світ на істинне і тлінне, віддаючи перевагу вічності, Богу. Роль віри. Без віри людина може досягнути будь-яких вершин, але здобуваши віру (прозрівши0 ці вершини стануть для неї мізерними і непотрібними. Людина не може існувати у світі поза єдністю віри і любові. Людина пізнає себе через любов і віру. Антиподи любові і віри – поняття суму, туги, нудьги, страху. Запорука здоров’я душі – кураж.

Щастя = любов + віра.Щастя знаходиться в нас самих, осягаючи себе, ми знаходимо духовний мир і спокій. Бути чи не бути щасливими залежить лише від нас самих.

Сковорода вказує що всіма здібностями людину наділяє Бог, що царство боже всередині людини. Прислухаючись до його внутрішнього голосу, людина повинна обрати собі заняття не лише шкідливе для суспільства, а й таке, яке приносить їй задоволення і душевний спокій (сродна праця). Всі заняття добрі лише тоді коли виконуються у відповідності з внутрішньою схильністю.

Філософ наполягає на тому, що життя людини повинне бути радісним, і зробити його таким може лише вона сама. Вдоволення людина отримує від спілкування з природою.

Людина як мікрокосм містить у собі 2 начала: тлінне і нетлінне – вони поєднуються. У тлінному відображається нетлінне. Над тлінним стоїть дух. Плоть не має істинного значення для людини. Сковорода вважає, що наше зовнішнє тіло саме по собі не працює, воно перебуває у рабстві нашої думки. Мисль, думка – головна точка, Сковорода називає її серцем. Доки плоть пануватиме над серцем – шлях до істини закритий.

37. Особистість як єдність суспільного і індивідуального.

Особистість – це продукт і суб’єкт суспільно-історичного розвитку. Це явище конкретно-історичне. Все, що має людина і що відрізняє її від тварин – набуте у суспільстві. Без нього вона існувати не може. Приклади дітей що були поза суспільством. Можливо, така умова виникла ще за первісної людини, яка не могла існувати окремо від інших. Розвиток людини через задоволення власних потреб.

Особистість може бути вільно лише в демократичному суспільстві. Одним із проявів взаємовідносин суспільства та людини є свобода особистості. Людина залежить від суспільства, і свобода особи тісно пов’язана із свободою суспільства, з пануванням зі своїми власними відносинами.

«Людина-людина». Взаємо існування…..

38 Поняття культури. Культура як об’єкт філософського аналізу.

«Культура» - одне із найпопулярніших в роздумах про вічні філософські проблеми. Набільш загальне визначення культури:

Культура – це все те, що створила людина, сукупність результатів матеріальної і духовної людської діяльності.

Моделі культури.

«Натуралістична» модель (Вольтер, Руссо, Гольбах) Культура – одна із сходинок природної еволюції. Завдяки культурі людина стає вищою ланкою в ланцюгу розвитку природи.

«Класична» модель культури (ХІХ ст). Культура – суто духовне утворення. Класична модель культури – ідеалістична.

В марксистській філософії класична модель культури отримала матеріалістичне тлумачення. Культура розуміється не лише як духовна проблема виховання та освічення індивіда, а також як проблема створення необхідних матеріальних умов для всебічного розвитку людини. При цьому стверджується, що культура є не лише сукупністю результатів трудової діяльності суспільства, а й самим процесом людської діяльності. У ХХ ст виникає криза.

«Неокласична» (модерністська) модель. Спрямовує увагу на повсякденне життя людини. Культурну реальність розглядають як культуру окремої особистості, етносу, соціуму, які взаємодіють між собою. Ця культурна реальність сприймається людиною в процесі переживання, а не раціонального осмислення.

Постмодерністська модель. Світ не тільки не піддається людським зусиллям, а й не вміщається ні в які теоретичні схеми. Поняття «культура» не можна виразити лише шляхом виділення сукупності її ознак, необхідно враховувати її тлумачення залежно від конкретного підходу до осмислення культури.

Ціннісний (аксіологічний) підхід: культура є сукупністю матеріальних і духовних цінностей.

Діяльний підхід: Культура – технологія людської діяльності. Вона виступає способом регуляції, збереження і розвитку суспільства.

Структуралістський підхід. Культура – сукупність соціальних елементів: сім’ї, шлюб, звичаї, символи. Не враховується особистісний фактор.

«Соціологічний» підхід. Культура – соціальний інститут, що дає змогу розглядати суспільство як стійку цілісність, відмінну від природи.

Гуманітарний підхід. Культура – процес, що поєднує всі види людської творчості і який регулюється людиною як членом колективу. Охоплює всі сторони життя людини.

Для філософії культура – це весь світ, в якому людина знаходить себе.