8. Структура свідомості. Самосвідомість

Свідомість – це усвідомлене знання, свідоме відображення дійсності. Свідомість сучасної людини є продуктом всесвітньої історії. Без знання свідомості не існує.

Свідомість поділяється на 3 блоки6

Емоційна сфера свідомості – складне, малодосліджене явище. Емоції – це відображення об’єкта у формі психічного переживання, хвилювання. Емоційну сферу становлять почуття (радість, горе, любов), афекти ( лють, жах, відчай), пристрасті та самопочуття. Самопочуття – це елементарне усвідомлення свого тіла та його гармонійне поєднання зі світом оточуючих людей та речей.

Мотиваційно-вольова сфера свідомості: мотиви, інтереси суб’єкта+здібності у досягненні цілі.

Нормативно-проективний – цілі, плани, програми

Самосвідомість – важлива складова свідомості. Самостійний аналіз людиною власних знань, думок, інтересів. Без самооцінки людина не змогла зрозуміти хто вона і знайти своє місце в житті.

Самосвідомість тісно пов’язана з рефлексією. Рефлексія – спрямувати свідомість на самого себе, розмірковувати над своїм психічним станом. Це принцип мислення.

9. Громадівці і «Молода Україна» та їх розвиток філософської думки в Україні.

 “Філософські та соціально-політичні погляди “громадівців” другої  половини ХІХ ст.” автор засвідчує, що ідеологія та практична діяльність українських народолюбців грунтува­лись на демократичних ідеалах свободи, рівності та братерства. Діячі українських “Громад” розгляда­ли демократизм як основу свого світогляду.

           Дисертант переконливо доводить, що свободолюбство українських “громадівців” засновувалося на глибоко гу­маністичних поглядах, які відбивали ліберальну настанову на по­вагу гідності, соціально-економічних та політичних прав людей, а також турботу про їх благополуччя й всебічний розвиток. Гуманістична ідея свободи передусім розглядалась у контексті морально-етичних і соціально-економічних відносин у суспільстві. Провідні українські громадські діячі тісно пов’язували здійснення ідеалу побудови справедливого суспільства з ураху­ванням національної специфіки українства. “Проблеми філософської антропології” дисертант аналізує антропологічні погляди “громадівців” С. Подолинського та І. Франка, в творчості яких найповніше знаходить своє відображення антропологічна проблематика. Автор доводить, що на їхні концепції мали великий вплив популярні на той час марсизм та дарвінізм. В основу своєї антропологічної теорії і Подолинський, і Франко поклали економічні чинники. Так, стародавню історію вони поділяють за характеристикою наявних знарядь праці, виділяючи три “віки”: кам’яний, вік бронзи та залізний. “Громадівці” зауважують, що саме у вік бронзи і тим більше у вік заліза поглиб­лювався поділ праці, склалися самостійні галузі вироб­ництва: скотарство, хліборобство і ремесло. На їхню думку, у первісні часи не було експлуатації і гноблення людини людиною, всі були рівні, працювали на себе.

Автор дисертаційного дослідження аналізує також аксеологічний бік антропологічних теорій “громадівців”, які пов’язували виникнення і розвиток людської громади за умов первіснообщинного ладу з певними зви­чаями, обрядами, церемоніями тощо. Поява цих звичаїв, обрядів, церемоній, на думку “громадівців”, була об’єднавчим чинником, сприяла спільній діяльності людей та їх боротьбі за існування. За твердженням “громадівців”, первісна общи­на являла собою самоуправну спілку рів­ноправних членів при суспільно-колективній формі.

На думку “громадівців”, посилення індивідуалізації виробництва неминуче призводить до появи приватної власності як на знаряддя, так і на продукти праці. На основі розвитку приватної власності відбувається складний процес соціальних змін, які характеризуються суспільною диференціацією, виникненням класів. Цей соціально-класовий поділ зумовлюється економічною нерівністю, яка має своє коріння у приватній власності.

Отже, як доводить автор, у трактуванні “громадівців”, феодально-кріпосницький лад закономірно виріс із рабовласниць­кого, являючи собою вищий ступінь у розвитку суспільства. Феодальний лад приніс із собою нові форми і способи експлуатації, породив нові класи, але водночас став історично прогресивнішим за поперед­ній, характеризуючись вищим рівнем поділу праці та зростанням її продуктивності. За тією самою схемою виник і капіталізм.

«МУ» О. Потебня відомий у філософії також дослідженням проблем "народ і мова", "нація і мова". На його думку, мова є обов'язковою ознакою поняття "народ"; немає "вищих" і "нижчих" мов народів; кожний народ і кожна нація роблять свій внесок у розвиток духовної культури людства, який виявляється у тому числі в специфіці національної мови, а через неї — у специфіці національного світогляду* Він підтримував розвиток міжнаціонального спілкування народів Європи.

Серед діячів громадських рухів значний внесок в історію філософської думки України належить Михайлові Петровичу Драгоманову (1841—1895) — талановитому публіцисту, історику, літературознавцю, фольклористу, економісту, філософу. Його філософська позиція — позитивістсько-натуралістична, своєрідне продовження ідей О. Конта, Г. Спенсера, П. Прудона; головною в ній є ідея прогресу. У статті "Чудацькі думки про українську національну справу" він доводив, що у світі немає нічого постійного, статичного; все змінюється, рухається; немає і не може бути постійних національних ознак, немає у людей вічних політико — адміністративних порядків, не може бути і національних святощів. Вся практична мудрість людська може бути в тому, щоб убачати напрям руху світового, його міру, закон і послужитись тим рухом. Прогрес історії є процесом за участю всіх народів, а його критерієм є вищий рівень духовної культури, соціальної справедливості і прав людини. (6 пит)