71. Поняття суспільства, його структура і основні чинники розвитку

Суспільство – це форма життєдіяльності людей, спосіб їх соціальної організації. Це система, що розвивається на основі об’єктивних соціальних законів.

Як тотожне використовується поняття «соціум».

Соціум – система суспільного співжиття людей.

Суспільство – це система, що постійно розвивається. У своєму розвитку проходило певні етапи. Кожен етап – прогрес порівняно з попереднім.

Головні показники розвитку суспільства:

характер суспільних відносин

рівень духовності людського фактора

рівень демократичності соціальних структур

Соціальну структуру суспільства становить сукупність соціальних спільностей і груп, що певним чином взаємодіють між собою. Соціальна структура суспільства – поняття історичне. Кожний тип суспільства залежно від характеру і способу виробництва має певну соціальну структуру.

Соціальна структура суспільства поєднує насамперед соціально-класові елементи (класи і суспільні прошарки). До неї також належать такі структури як соціально-етнічна (рід, плем’я…), соціально-демографічна (розподіл людей за віком, статтю) Важливий елемент соц. Структури – трудові колективи, населення міста і населення села, сім’я.

72 Основні школи античної філософії

Софісти — це старогрецькі філософи середини V— IV ст. до н. е. Протагор, Горгій. Слово «софіст» означає мудрий, а з середини V ст. так називають учителів красномовства Характерною рисою вчення софістів є релятивізм, який заперечує наявність будь-якого об'єктивного, а значить, й істинного змісту в людських знаннях.

Основна проблема, що її вирішують софісти, — - це реальність сущого. Вирішення цієї проблеми, за Протагором, зводиться до такого твердження: «Є. тільки світ думки, світу сущого не існує».

Софісти повинні були навчити людину захищати будь-яку точку зору, якою б абсурдною вона не була. Основою такого навчання було уявлення про відсутність абсолютної істини і об'єктивних цінностей. Відносність понять добра і зла приводило до таких тверджень: «Хвороба — зло для хворого і благо — для лікаря»; «Смерть — зло для померлого, а для могильників — благо».

Софістами була започаткована тенденція «повороту до людини. Протагор був звинувачений в нечестивості, оскільки його твір починався словами: «Про богів я не можу знати ні того, що вони є, ні того, що їх немає, ні того, який вони мають вигляд». Філософ Трасимах вважав, що боги не звертають уваги на людей. Феодор Кірейський заперечував існування богів.

У період розквіту грецької демократії важливу соціальну функцію виконували риторика та софістика; зміст та призначення останньої розкривається Протагором у міфі про створення людини. Людина була створена безпорадною і вела дикий спосіб життя подібно до тварин. Потім, завдяки Прометею, вона придбала вогонь та ряд корисних умінь. Однак ці надбання хоча і полегшили життя людини, але не дали змоги для її порятунку. Люди вороже ставилися один до одного, що не давало їм змоги об'єднатись. І тоді бог Зевс відкрив людям Сором і Правду, котрі започаткували основи порядку серед людей, але щоб підтримувати цей порядок, потрібно оволодіти політичним мистецтвом, якому може навчити софістика.

Стоїцизм - філософська школа, що виникла за часів раннього еллінізму і зберегла вплив аж до кінця античного світу. Своє ім'я школа отримала за назвою портика СТОА Пойкіле ( греч. στοά ποικίλη , Букв. "Розписної портик"), де засновник стоїцизму, Зенон Кітійскій, вперше самостійно виступив в якості вчителя. чення стоїків прийнято розділяти на три частини: логіку, фізику і етику. Відомо їх порівняння філософії з фруктовим садом: логіка відповідає огорожі, яка його захищає, фізика є зростаючим деревом, а етика - плодами. Також свою систему класифікації стоїки порівнювали з твариною і з яйцем. У першому випадку кістки - логіка, м'ясо - фізика, душа тварини - етика, у другому - шкаралупа - логіка, білок - фізика, а жовток яйця - етика.

Зенон ділив філософію на фізику, етику і логіку (останній термін, можливо, саме Зенон ввів у філософський обіг). Клеанф ж розрізняв у філософії діалектику, риторику, етику, політику, фізику і теологію. Хрісіпп повернувся до поділу Зенона, ставлячи, як і той, на перше місце логіку. Але якщо Зенон ставив після логіки фізику, то Хрісіпп - етику

Фалес (640-546) - засновник мілетської, або іонійської школи - перший філософської школи. Він був одним з родоначальників філософії і математики, першим сформулював геометричні теореми, вивчав астрономію і геометрію у єгипетських жерців. Фалес став засновником натурфілософії і сформулював два її основні проблеми: початку і загального. Початком він вважав воду, в якій спочиває земля, а світ вважав наповненим богами, одухотворинними. Також Фалес поділив рік на 365 днів.

Досократські філософи

Досократські філософи - це умовне поняття, введене в ХХ столітті. Воно охоплює філософів і філософські школи, що передували Сократом. До них відносять філософів іонійської школи, піфагорійців, еліатів, Емпедокла, Анаксагора, атомістів і софістів.

іонійська (або Мілетська, за місцем виникнення) школа - найдавніша натурфілософські школа. Вона була заснована Фалесом, до неї входили Анаксимандр, Анаксимен і Геракліт.

Основним питанням школи стало визначення першооснови, з якої виник світ. Кожен з філософів як цього почала визначав одну зі стихій. Геракліт казав, що все народжується з вогню шляхом розрідження та згущення і через певні періоди згоряє. Вогонь символізує боротьбу протилежностей в космосі і його постійний рух. Також Геракліт ввів поняття Логосу (Слова) - принципу розумного єдності, який впорядковує світ з протилежних почав. Логос керує світом, і пізнати світ можна тільки через нього. Анаксагор, учень Анаксимена, ввів поняття Нуса (Ума), що організує космос із суміші безладних стихій. Анаксимандр (610 - бл. 540) вважав початком всього нескінченну природу - щось середнє між чотирма елементами. Він говорив, що виникнення і знищення світів представляє вічний циклічний процес.

Анаксимен († 525 до н.е.), учень Анаксимандра, вважав першоосновою повітря. Розріджене, повітря стає вогнем, Згущаючи - вітром, водою і землею.

натурфілософи також розробили поняття Загального (Космосу), керованого фізичними законами і зазнавав циклічний розвиток. З іонійської школою пов'язують зародження основ астрономії, математики, географії, фізики, біології та ін наук.

Епікур заснував в Афінах у 306 р. до н.е. школу, де і викладав свою філософію насолоди. Але Епікур говорив не про чуттєвому насолоді, яке неможливо наситити. Він мав на увазі задоволення спокою, як відсутність страждання. Чи говорить Епікур про богів, про всесвіт, про дружбу і т.д., він завжди підкреслює необхідність навчитися насолоджуватися всім цим. Всі основні філософські поняття він розглядає через призму духовної насолоди.