70 Матеріалізм і ідеалізм – два протилежних напрямки в філософії

Матеріалізм (від лат. Materialis - речовий) - одне з дух головних філософських напрямів, який дозволяє основне питання філософії на користь первинності матерії, природи, буття, фізичного, об'єктивного і розглядає свідомість, мислення як властивість матерії на противагу ідеалізму, що приймає за вихідне дух , ідею, свідомість, мислення психічне, суб'єктивне.  Визнання первинності матерії означає, що вона ніким не створена, а існує вічно, що простір і час суть об'єктивно існуючі форми буття матерії, що мислення невіддільне від матерії яка мислить, що єдність світу полягає в його матеріальності.  Матеріалістичне рішення другої сторони основного питання філософії - про пізнаваність світу - означає переконання в адекватності відображення дійсності у людській свідомості, в пізнаваності світу та його закономірностей.  Слово «матеріалізм» почали вживати в 17 столітті головним чином в сенсі фізичних уявлень про матерію (Р. Бойль), а пізніше в більш загальному філософському сенсі (Г. В.Лейбніц) для протиставлення ідеалізму. Відповідно трьом головним щаблях розвитку виділяються основні види матеріалізму:  · Наївний чи стихійний матеріалізм стародавніх греків і римлян, що поєднувалася в них з наївною діалектикою. Антична наука не розчленована на окремі галузі; вона носить єдиний філософський характер: всі галузі знання перебувають під егідою філософії та підпорядковані їй.  · Метафізичний, або механічний матеріалізм 17 -18 ст. Наука швидко диференціюється, розчленовуючись на відособлені галузі, які виходять з-під опіки філософії. Відбувається розрив між матеріалізмом і діалектикою: в матеріалізмі зустрічаються лише елементи діалектики при пануванні загального метафізичного погляду на світ.  · Діалектичний матеріалізм, в якому матеріалізм і діалектика органічно поєднуються, так що встановлюється повна єдність діалектики (вчення про розвиток), логіки (вчення про мислення), теорії пізнання. У науку проникає велика ідея загального зв'язку і розвитку природи. Роз'єднані до тих пір окремі науки наводяться у взаємну зв'язок не тільки між собою, але і з філософією. Подальша диференціація наук відбувається в єдності з їх інтеграцією. Ідеалізм (французьке idealisme від грец. Idea-ідея) - загальне позначення філософських вчень, які стверджують, що свідомість, мислення, психічне, духовне - первинне, основоположному, а матерія, природа, фізичне - вторинне, похідне, залежно, обумовлено. І, таким чином, протистоїть матеріалізму у вирішенні основного питання філософії - про відношення буття і мислення, духовного і матеріального як у сфері існування, такт і в сфері пізнання. Хоча ідеалізм виник більше двох з половиною тисячоліть тому, цей термін, як позначення одного з двох таборів, що борються в філософії, з'явився лише на початку 18 століття. У 1702 році німецький ідеаліст Лейбніц писав про гіпотези Епікура і Платона, як найбільшого матеріаліста і найбільшого ідеаліста. А в 1749 році французький матеріаліст Д. Дідро назвав ідеалізм «... самої абсурдною з усіх систем».  При всьому фундаментальному єдності ідеалістичного табору у вирішенні основного питання філософії всередині цього табору слід розрізняти дві його головні форми:  Ідеалізм об'єктивний; Ідеалізм суб'єктивний;  Для першого характерне визнання духовного першооснови поза і незалежно від нашої свідомості.  Для другого неприйнятно допущення, якою б-то не було реальності поза і незалежно від нашої свідомості.  Об'єктивний ідеалізм отримав перше закінчене вираження у філософії Платона.  Наявність двох головних форм ідеалізму не вичерпує розмаїття різних версій ідеалістичних філософських систем. У межах цих двох форм в історії філософії мали місце їх варіації, зумовлені тим, як розуміється духовне першооснова: як світовий розум (панлогізм) або світова воля (волюнтаризм), як єдина духовна субстанція (ідеалістичний монізм) або безліч духовних першоелементів (монадологія, плюралізм ), як розумне логічно осягається початок (ідеалістичний раціоналізм), як чуттєве розмаїття відчуттів (ідеалістичний емпіризм і сенсуалізм, феноменалізм), або як Незакономірні, алогічне «вільне» початок, що не може бути об'єктом наукового розуміння (ірраціоналізм).  Багатовікова історія ідеалізму досить складна. У самих різних видах на різних етапах історії він по-своєму виражав еволюцію форм суспільної свідомості відповідно дохарактеру змінюваних соціальних формацій і новим рівнем розвитку науки.