48. Сутність, особливості і основні течії філософії Стародавньої Індії

Зародки філософського мислення в Індії сягають глибокої давнини. Зміст цього мислення відображають Веди, Брахмани і Упанішади.

Веди – стародавні пам’ятки індійської літератури, написані віршами та прозою.

Брахмани – своєрідні коментарі до текстів Вед, у яких особлива увага приділяється тлумаченню одвічного смислу ритуалів.

Упанішади – завершальний етап розвитку Вед. Це загальна назва різних за своїм обсягом трактатів релігійно-філософського плану.

Характерною особливістю стародавньоіндійського світогляду є те, що в ньому простежується органічний процес переходу від міфологічно-релігійного світогляду до філософії.

Даршан – найбільш поширений термін староіндійської філософії, адекватний старогрецькому терміну «філософія». Ті дар шани, які визнають авторитет Вед називаються астіка. Ті, що не визнають – настіка.

У VIII-VII ст. до н.е. в Індії значного поширення набув матеріалістичний напрямок локаята. (Лока – цей світ). Прибічники цього напрямку заперечували існування потойбічного світу, і вважли своїм завданням вивчення земного, реально існуючого світу, що оточує людину. Локаятики критикували релігійні положення Вед, прагнули довести відсутність божественного світу, заперечували існування пекла та раю, стверджували, щ душа людини існує разом із тілом людини. Закликали до повнокровного щасливого життя на землі, а не в якомусь божественному захмар’ї. Свідомість вони розуміли як властивість, як належить тілу.

У VI-V ст. до н.е. поширюється вчення вайшешика. Вайшешики, відомі насамперед як просвітителі вважали, що причиною страждань людей є незнання ними сутності навколишнього буття. Тому метою свої філософії вони вважали позбавлення людей від страждань через поширення істинних знань про світ.

Згідно із вченням вайшешиків світ складається з якісно різнорідних, найдрібніших часточок – ану. Всі об’єкти фізичного світу виникають з цих атомів. Самі ану вічні, не створювані і незнищувані, але об’єкти, що виникли з них – минущі, мінливі і непостійні.

На цей же період припадає виникнення релігійно-філософського вчення буддизму. Світ – потік, що складається з елементів – дарм, які перебувають у процесі постійних змін. У пізньому буддизмі розкривається таємниця нірвани – самоспоглядання і самозаглиблення. Знищення страждань у думках.

Йога – приборкання думки, тобто відверненя думок і зосередження «очищеної» думки на самому собі. У стані глибокого трансу людина усвідомлює відмінність свого «я» від світу, звільняється від нього. Тут допомагають пози і положення тіла, контроль за диханням тощо.

49. Поняття філософії, її предмет і основне питання

Філософія (філео і софія) – любов до мудрості. Говорячи про філософію, необхідно зазначити, що тут людина прагне осягнути сутність світобудови, власну сутність, піднятися до усвідомлення сенсу свого життя. На протязі існування філософії, людина неодноразово прагнула дати відповіді на важливі питання: Чи є людина творцем власної долі? Чи може вона пізнати себе, проникнути в таємниці своєї душі? Чи можна досягнути щастя і в чому воно полягає? Отже, предметом філософії є відношення «людина-світ». Проте це відношення не вперше відображається. Воно існувало ще й у перших формах світогляду.

Що лежить в основі світу? З одного боку – матеріальне начало (світ ніким не створено, він існує поза і незалежно від волі та бажань людей – людина постійно повинна узгоджувати свої дії з природними явищами та процесами). З іншого боку – духовне начало (Трудовий процес людини розпочинається з постановки мети і формування ідеального образу предмета, який прагне створити людина) Ці два протилежні висновки визначили суть основного питання філософії: що є первинним – матерія чи свідомість?

В залежності від відповіді на це запитання, виникає два основних напрями філософії: матеріалізм та ідеалізм.

Матеріалізм стверджує, що світ матеріальний, вічний, несотворимий, безкінечний у часі та просторі. Матерія – первинна, а свідомість – вторинна, вона є властивістю високоорганізованої матерії.

Ідеалізм виходить із визначення первинності духу, свідомості, мислення та вторинності матерії. Виокремлюють два види ідеалізму: об’єктивний та суб’єктивний.

Об’єктивний виходить з того, що над світом панує світовий розум (логос, дух, ідея), який з самого початку дається як самостійна сутність, а потім перевтілюючись у матеріальні предмети, обумовлює їх реальне існування.

Суб’єктивний ідеалізм розглядає реальний світ лише як суб’єктивний світ людини. Речі не існують поза і незалежно від нас. Вони – продукти нашої свідомості.

Крім цих способів вирішення основного питання філософії існує ще дуалізм. Дуалізм визнає матерію і свідомість, дух і природу, мислення і буття як дві самостійні основи.

До сфери основного питання філософії належить і питання про здатність і можливість людини пізнати навколишній світ, межі пізнання.

Матеріалізм стверджує, що людина здатна пізнати світ, що наші знання відповідають матеріальним об’єктам, можуть бути і є істинними знаннями.

Об’єктивний ідеалізм також ствердно відповідає на запитання про пізнання світу, але вирішує його, виходячи з абсолютної тотожності розуму і дійсності.

Агностицизм – філософський напрямок, що заперечує пізнаванність світу. Людина не може мати вірогідних знань, адже реальний світ для неї – всього лише світ її почуттів.

З питання структури світу – метафізика та діалектика.