31. Сутність і загальна характеристика закону кількісно-якісних змін.

Закон взаємного переходу кількісних змін в якісні розкриває механізм розвитку, пояснює, як він відбувається.

Якість – це внутрішня визначеність предметів та явищ, сукупність їх суттєвих рис, сторін, що робить їх певними предметами і явищами. Якісні відмінності властиві не лише різним предметам та явищам. Вони існують і між різними стадіями розвитку цього явища чи предмета.

Пізнання якості починається з пізнання властивостей.

Властивість =- це ознака, за якою один предмет відрізняється від іншого або подібний до них. Пізнати предмет ми можемо лише за властивістю, яку проявляє ця якість.

Якість характеризує річ в цілому. Її зміна означає зміну сутності речі. Якість відображає відносну стійкість, постійність предмета. Завдяки якості предмет є тим, що він є. Якісні зміни – припинення існування певного предмета і перетворення його в інший.

Кількість – це зовнішня характеристика предметів і явищ, що характеризує їх з боку ступеня розвитку властивостей: об’єму, числа…

Кількість має свої особливості.

1. Зміна кількості в певних межах не викликає суттєвих змін речей.

2. Для характеристики предмета з кількісного боку зміст предмета немає жодного значення.

Якість – момент сталості в речах, кількість – мінливість речей. Кількість і якість характеризують предмет з різних сторін. Але між ними існує тісний зв’язок.

Ця взаємообумовленість проявляється в тому, що кількісна характеристика тієї чи іншої речі уточнює її якісну характеристику. По друге, будь яка якість завжди має свої чітко визначені кількісні межі.

Взаємозв’язок кількості і якості виражається в понятті «міра».

Міра – це та межа зміни кількості, всередині якої предмет зберігає свою якісну визначеність. Єдність кількості і якості зберігається лише в межах міри.

Висновок: взаємний перехід кількісних змін в якісні – це всезагальний закон розвитку.

32. Вплив нтр на умови існування людини.

НТР – це докорінне перетворення продуктивних сил на базі перетворення науки в безпосередню продуктивну силу, зміна місця і ролі людини у виробництві.

Науково-технічний прогрес створює можливість для розвитку суспільства, а як використовуються наукові і технічні досягнення – залежить від суспільства.

Соціальні наслідки НТР можна звести до таких основних груп:

загострення екологічної обстановки, виникнення проблеми виживання людства через забруднення навколишнього середовища.

зміна взаємовідносин у системі «людина-техніка»

зміна змісту і характеру праці (зникнення суттєвих відмінностей між людьми розумової і фізичної праці)

підвищення вимог до культурно-технічної підготовки кадрів

інтернаціоналізація суспільних відносин – співробітництво з іншими країнами)

виникнення проблем біологічної і психологічної адаптації людей

ГОЛОВНА ПРОБЛЕМА: вдосконалення системи освіти.

33. Виникнення, специфіка і основні риси античної філософії і її роль в розвитку світової культури.

Філософія як самостійна галузь виникла в стародавньому грецькому суспільстві в VI-V ст. до н.е. Засновником античної філософії вважається Фалес із Мілета. Він першим поставив завдання виявити єдине, основоположне начало розмаїтого світу, що дається людині в її відчуттях. Таким началом він вважав воду. Вслід за Фалесом, Анаксімен за першооснову брав повітря, Геракліт – вогонь, Демокріт – атоми… Було відсутнє розчленування наукового знання, в поняття «філософія» входили всі галузі знання, тобто її предметом була природа в цілому.

Античні філософи прагнули вирішити проблему збагнення мінливості, плинності буття.

Геракліт стверджував, що всі предмети, а також душа людини походять з одного начала – вогню, тому що той рухливий, мінливий, плинний. Геракліт вважається засновником античної діалектики. Його діалектика – СПОГЛЯДАЛЬНА. Його заслуга – утвердження діалектичного погляду на природний світ.

Демокріт і його атомістичне вчення. Обґрунтовуючи первоначала, твердить, що існують атоми і пустота. Атоми наповнюють пустоту, вони є непроникними (повними). Атоми незмінні, постійні, вічні, вони відрізняються один від одного своє формою, величиною, порядком тощо. Оточуючий нас світ – це народження і смерть безкінечних світів, що складаються з атомів. Рух – невід’ємна властивість атомів, в результаті якого розвиваються і гинуть світи. Душа також складається з атомів. Вони – вогненні, гладенькі.

Розвиток світу здійснюється закономірно, обумовлено.

Демокріт побудував своєрідне вчення про пізнання. Він вважав, що від предметів, речей витікають найтонші ейдоси, образи. Ці ейдоси – своєрідні копії речей. Вони проникають в людини через органи чуттів, але вони дають лише матеріал, «темне знання».

Антропологічний поворот в античній філософії зробив Сократ. «Пізнай самого себе». Призначення філософії віднині – не вивчення природи, а пізнання людини. Ототожнював знання і доброчесність.

З метою знаходження сутності загальних понять Сократ розробляє особливий метод -майєвтику. Це процедура підведення співрозмовника до правильної відповіді шляхом питань, які б наводили, допомагали шляхом знаходження протиріч в судженнях опонента.

Платон. Вважав, що ідеї – це ідеальні зразки або моделі існування всього реального світу. Реальний чуттєвий світ є блідою копією світу ідей. Концепція Платона – класичний варіант об’єктивно ідеалізму. Платон розробив філософську систему про взаємини людини і світу. Світ – це всезагальний космос, він – завершений, цілісний, гармонійний. Існує певна аналогія, подібність основних структур світу: космосу, держави, людської душі.

Цікавими є думки Платона стосовно походження та устрою держави. Держава з’являється від вроджених потреб людини. Суспільство складається з трьох станів: філософів, які управляють державою; воїнів, що охороняють державу від ворогів; робітників (землеробів і ремісників). Які підтримують державу матеріально. Може існувати 3 основних форми правління: монархія, аристократія і демократія. Але кожну з них піддає жорсткій критиці. Створений ним утопічний план державного і суспільного устрою в філософії отримав назву «ідеальної дердави Платона». «Ідеальна держава» - рабовласницька аристократична республіка або монархія.

Один із найвидатніших античних філософів є Арістотель – учень Платона, вчитель Александра Македонського. Критикує теорію ідей Платона («Платон мені друг, але істина дорожча»). Аристотель вважає, що сутність речі невід’ємна від самої речі. Аристотель виділяє 4 види причин, що спричиняють існування речей:

матерія (з чого виникають речі)

форма (перетворює пасивну матерію і робить річ саме такою, конкретною річчю)

рухаючи причина (те, звідки йде початок руху, що оформлює матерію. Аристотель: рухаючою причиною дитини є батько)

цільова причина (те, заради чого відбувається переміна. Здоров’я – мета прогулянки)

Історичною заслугою Аристотеля є створення логіки як методу пізнаня дійсності. Логіка – органон, тобто власне людський винахід.

АЛЕ: раб – знаряддя, що говорить – вплив рабовласницького суспільства. Явище рабства, як і держави, виводить з природи.