30. Виникнення і основні напрями розвитку філософії рабовласницького Китаю.

Значний внесок у розвиток філософської думки зробили мислителі Стародавнього Китаю. Стародавні пам’ятки китайської культури «Книга перемін», «Книга про гармонію тьми» та ін. свідчать, що в цей період відбувалась боротьба між наївно-матеріалістичним, ідеалістичним та містичним розумінням природи. Світ предметів – не що іншеЮ як як сполучення п’яти першоелементів світу: заліза, дерева, вогню, води і землі. Але ці думки були непослідовними, що знайшло своє відображення в розвиткові течій, як конфуціанство, даосизм, моцзя та ін.

Засновником конфуціанства був видатний мислитель Стародавнього Китаю Конфуцій. Конфуціанська філософія має чітко виражений етико-гуманістичний характер.

Основним поняттям цього вчення є «жень» (гуманність). Це моральний принцип, який визначає стосунки між людьми в суспільстві та сім’ї. Він пропагує любов і повагу до старших за віком і соціальним станом. Кожна людина повинна діяти відповідно до свого стану в суспільстві. Люди мають бути взаємо великодушними, а також свято дотримуватися культу предків.

Принцип «жень» вимагав від правителів держави мудрості, високоморальної поведінки. Люди діляться на «шляхетних» і «низьких». Конфуцій вважає, що управляти означає ставити кожного на своє місце в суспільстві відповідно до положення, яке він займає. Це головна функція правителя. Конфуцій також вважав, що кожна людина по можливості повинна вчитися і вдосконалюватися морально. Правителі повинні виховувати і навчати народ.

Протилежну конфуціанству позицію замала школа Фа-Цзя. Представники цієї школи заперечували існування надприродного світу і святенність неба. Вони твердили, що в природі все відбувається без втручання потойбічних сил, а доля людей залежить не від неба, а від них самих. Теоретик цієї школи – Сюнь-цзи. Виступав, щоб мірилом соціальної значимості виступала особиста гідність людини, її моральні якості а не багатство.

У VI-III ст. значного поширення набуло вчення даосизму.

Даосисти критикували релігійні погляди, зокрема твердження про створення світу богом. Основна ідея даосизму зводиться до того, що життя природи і людей підкоряється не волі неба, богам, а закону «ДАО». «ДАО» - це закон самих речей і явищ. «Дао» існує незалежно від свідомості і волі людини.

Основою світу є матеріальні частки «ці» (повітря, ефір). У процесі руху і розвитку «ці» виникають жива матерія, тварини та людина. Накопичення «ці2 – народження людини, а їх розсіяння – смерть.

«Ці» даосисти поділяють на дві групи – «тонкі» та «грубі». Людина народжується в результаті з’єднання цих двох видів. Душа – з найтонших «ці», а тіло – з грубих.

У даосизмі спостерігаються елементи стихійної діалектики. Визнавалося, що в світі немає нічого постійного, все знаходиться в безперервному русі і розвитку. Досягаючи певного ступеня розвитку, перетворюється на протилежність.

По суті, даосисти пропагували пасивне ставлення людини до оточуючої дійсності. Даосисти не були послідовним матеріалістами. Вони відривали «дао» від його основи – світу речей і тлумачили його як незаперечну волю богів.