17. Сутність і загальна характеристика закону єдності і боротьби протилежностей.

Єдність і боротьба протилежностей – один із основних законів діалектики. Це – «ядро» діалектики. Він характеризує джерело саморуху й розвитку явищ природи і соціально-історичної реальності.

Кожний предмет – це єдність протилежних сторін, властивостей, тенденцій. У кожному предметі є позитивні і негативні сторнои. Лише шляхом розкриття внутрішніх суперечностей можна пізнати предмети, їх сутність, закони їх розвитку.

Єдність протилежностей означає:

Взаємообумовленість протилежностей: існування однієї протилежності передбачає наявність іншої: добро-зло, лід-вогонь, низ-верх тощо.

Перехід однієї протилежності в іншу шляхом заперечення одна одної – перебувають в боротьбі.

Єдність протилежностей має відносний характер – сталість предмета тимчасова, оскілье\ки він має свій початок і кінець.

Боротьба протилежностей має абсолютний характер, тому що рух і розвиток не припиняється ні на хвилину.

Боротьба протилежностей – це складний процес виникнення, розвитку та вирішення суперечностей. Зміст цього закону виражається через взаємодію категорій тотожності, відмінності, протилежності, суперечності.

Спочатку спостерігається тотожність предмета чи явища.

Тотожність виражає рівність, однаковість, єдність взаємовиключних сторін існування предмета.

Потім з’являється відмінність як початковий ступінь суперечності.

Відмінність – це початок роздвоєння єдиного предмета чи явища на протилежні сторони і тенденції.

У процесі розвитку відмінність перетворюється на протилежність.

Протилежності – це такі сторони і тенденції, внутрішньо властиві предметам і явищам, які, перебуваючи в єдності, взаємно виключають і обумовлюють одна одну.

А відносини між протилежностями називаються суперечностями.

Кожна конкретна суперечність виникає і проходить конкретний шлях. Суперечності не примиряються, а лише долаються. Подолання суперечностей означає усунення старого і виникнення нового.

СУТНІСТЬ:

ВСІМ ПРЕДМЕТАМ І ЯВИЩАМ ВНУТРІШНЬО ВЛАСТИВІ ПРОТИЛЕЖНІ СТОРОНИ, ТЕНДЕНЦІЇ, ЩО ЗНАХОДЯТЬСЯ В СТАНІ ЄДНОСТІ І БОРОТЬБИ. БОРОТЬБА МІЖ ПРОТИЛЕЖНОСТЯМИ ОБУМОВЛЮЄ ВНУТРІШНЄ ДЖЕРЕЛО РОЗВИТКУ, ЯКЕ ВЕДЕ ДО ЗРОСТАННЯ СУПЕРЕЧНОСТЕЙ, ЯКІ ВИРІШУЮТЬСЯ ШЛЯХОМ ПОДОЛАННЯ СТАРОГО І УТВЕРДЖЕННЯ НОВОГО, ЯКОМУ ТАКОЖ ВЛАСТИВІ СВОЇ СУПЕРЕЧНОСТІ.

18. Основні напрями розвитку філософії і культури епохи Відродження.

Філософія Відродження датується періодом кінця ХIV-XVI ст. Видатними представниками були Мішель Монтень, Нікколо Макіавеллі, Микола Копернік, Джордано Бруно, Томас Мор, Томазо Кампанелла.

Філософське мислення цього періоду – антропоцентричне (у центрі уваги – людина). Характерна риса світогляду Відродження – орієнтація на мистецтво. За допомогою мистецтва змальовується різноманіття світу, людське буття та його величезна цінність. У епоху відродження людина змальовується такою, яка вона є – а не носій гріховності. Тобто, однією з характерних рис є гуманізм.

Піко делла Мірандола. Бог дав людині свободу волі, вона сама має вирішити свою долю, визначити своє місце у світі.

Значну роль в утвердженні нового погляду на людину відіграли гуманісти. Основним смислом свого життя вони вважали заняття філософією, літературою,… Прагнули утвердити нову систему цінностей. Вперше судять за особисті достоїнства, а не належність до суспільного стану. Культура витупає головним критерієм особистого благородства та достоїнства. Звідси -проповідування гуманістами індивідуального вдосконалення шляхом прилучення до культури.

Філософія Відродження переглядає також середньовічне ставлення до природи. Природа трактується пантеїстично (всебожжя, бог зливається з природою). Парацельс – природа живе ціле. В кожній частинці природи міститься живе начало – архей.

Справжній світоглядний переворот здійснили Микола Копернік і Джордано Бруно.

М. Копернік створив геліоцентричну теорію, яка повністю заперечувала всі середньовічні уявлення про Всесвіт.

Дж. Бруно, розвиваючи геліоцентричну теорію, висунув ідею безкінечності Всесвіту та множинності світів в ньому. Вважав, що природа і є Бог в речах. Всесвіт єдиний, безкінечний, він не продовжується і не знищується, не може зменшуватися або збільшуватися. В цілому Всесвіт нерухомий, але в його просторі рухаються лише тіла, які є складовими Всесвіту.

Мислителі Відродження переглядають також середньовічні погляди на суспільство. Робляться перші спроби теоретичного обґрунтування ідеї громадянського суспільства, незалежного від релігійних настанов. Виділялися два основних напрямки:

Відмова вівд абсолютизму (Ла Боесі) – королі узурпували права, які належать народу по праву. Ідеал держави – міські вольності + ідеї народного суверенітету.

Необхідність сильної монархічної влади, абсолютизму (Нікколо Макіавеллі). Ідеальний устрій – республіка.

З’являються перші ідеї утопічного соціалізму. Томас Мор «Утопія» та Томазо Кампанелла «Місто сонця». Приватна власність спричиняє негаразди та злиденність абсолютної більшості народу. Проте в утопіях зберігається багато пережитків феодально-церковної ідеології: проповідується надмірно сувора мораль, релігійний культ, ідеалізація середньовічного ремесла тощо.