1.2. Глобальні і регіональні зміни міжнародних відносин

Дослідження цього наукового напрямку ведуться вже декілька років. Тут є певний науковий доробок. Але нинішня ситуація не дозволяє обмежитись старим багажем. Потрібні нові підходи, нові погляди і нові результати. Виходячи з конструктивного, позитивного, об'єктивного підходу, дослідники нашого відділу вивчають шляхи і можливості уникнення «холодного миру». На жаль, загроза такого глобального розвитку є реальною. Незважаючи на згубність політики «холодної війни», двом наддержавам, СРСР і США, вдалося запобігти смертельно страшного кроку – глобального і ядерного конфлікту.

Драматичні події в СРСР, в Центральній і Східній Європі періоду 1985 – 1995 років знаменують собою закінчення повоєнної епохи та початок нової епохи з новим співвідношенням світових політичних та економічних сил. Більшість дослідників роблять висновок про крах двополярної світової системи і про її заміну багатополярною, як уже зазначалось. Складовими частинами багатополярної системи можуть об'єктивно стати США, Росія, об'єднана Німеччина, Японія, Китай, Індія. Альтернативою багатополярності є однополярність, де єдиною світовою силою постає єдина наддержава – США. Тут виникає багато запитань. Одне з них – а чи здатні США сьогодні і в майбутньому реально забезпечити глобальну стабільність? І чи візьмуть вони на себе таку відповідальність? Чи може бути винайдена якась третя, змішана система (наприклад, багатополярна система з центром сили в США)? Відповідь на ці запитання залежатиме від головного напрямку розвитку загальної геополітичної ситуації і від сили впливу нових тенденцій і факторів. Серед цих факторів все зростаюче значення має такий фактор як Росія. Дослідники проблем Росії солідарно відмічають низку нових тенденцій в її політичній еволюції. Серед них:

• жорсткіший курс російської політики у відношенні до Заходу; відмова від демократії та прояв тенденції до автократизму і диктатури, що стають реальною дійсністю;

• прийняття нової військової доктрини, яка має відверто агресивний характер, торує шлях новій гонці озброєнь, тотальній мілітаризації економіки та політичного життя країни;

• відмова Росії від оборонної стратегії і перехід до стратегії експансії та диктату;

• необґрунтовані претензії Росії на право превентивного використання ядерної зброї;

• різке загострення агресивних, шовіністичних та мілітаристських акцентів у російському суспільстві у напрямку силової інтеграції країн колишнього СРСР.

Збройні конфлікти 1991 – 1998 pp. за участю військ Росії на величезному обширі, яке починається у Придністров'ї, проходить через Кавказький хребет і закінчується в Таджикистані, за своїми масштабами, а також за глобальними наслідками все більше скидається на трансконтинентальну війну. Підписання Єльциним «Стратегического курса России в отношении стран-участниц СНГ» усім посткомуністичним державам, політика яких не відповідає російським вимогам, практично ставить ультиматум. Радикальні політичні сили Росії як зліва, так і праворуч вже роблять відкриті заяви про необхідність відновлення Росії як великої держави в рамках СРСР.

Нова хвиля російського тоталітаризму, мілітаризму та експансіонізму викликає закономірну реакцію країн Заходу, Центральної та Східної Європи, держав НАТО. У більшості цих країн нову «східну загрозу» вже вважають реальною. Відбувається перегляд військових доктрин і реформування збройних сил, а також їх передислокація від західних до східних кордонів. У США знову розпочали розробляти сценарії протидії широкомасштабному ядерному нападу. Існує загроза реального повернення часів «холодної війни» через смугу «холодного миру» з сумішшю залишків «ейфорії розрядки». Характер протистояння, яке от-от настане, його глобальні масштаби несуть з собою раніш небачені загрози. Найбільш реальні ці загрози для групи нейтральних країн Європи, в тому числі і для України. Ставиться під загрозу саме виживання, трансформація і розвиток України як незалежної держави. Відповідно на ці нові загрози повинна бути збалансована, активна зовнішньополітична стратегія, спрямована на розвиток взаємовигідних відносин, співробітництва з країнами як Заходу, так і Сходу, Півночі, Азії, Африки.

Зростає роль і значення фактора міжнародної економічної безпеки нових країн, в тому числі й України. В нашому дослідженні робиться спроба знайти відповідь на ці і багато інших глобальних питань. Потреба в цьому велика, бо наша вітчизняна політологія та історія міжнародних відносин вочевидь забарилися з глибоким і суттєвим аналізом міжнародного сьогодення і з прогнозом на майбутнє. Не вистачає саме широкого глобального підходу. Відчувається надмірна концентрація наукових зусиль на відірваному від міжнародної метаструктури аналізу української проблематики як такої, без справжнього проникнення в сучасну глобалістику, а через призму її нового бачення національних перспектив.

Таким чином, головною загрозою є можливість повернення «холодної війни» і «холодного миру», що в свою чергу, призведе до блокування процесів трансформації, розвитку і співробітництва для великої групи нових країн Європи і Азії. Реально це може надовго унеможливити їх соціально-економічний прогрес.

Як уникнути повернення до нової «холодної війни»? Як зробити глобальні співробітництво і інтеграцію безальтернативними напрямами розвитку? Чи реальним напрямом є економізація міжнародних відносин замість їх мілітаризації? Чи має тут принципове значення роль і склад великих держав? Які критичні сили формуватимуть світову політику?

Аналіз показує, що аргумент про позитивний вплив продуктивних міжнародних економічних відносин на перспективи миру і безпеки, висунутий ще в XIX столітті, не втратив своєї сили, хоч його не можна абсолютизувати, бо в історії є дуже багато прикладів воєн між економічно взаємозалежними країнами. Так, наприклад, велика економічна взаємозалежність не змогла перешкодити Німеччині, Франції, Англії та Австро-Угорщині опинитись у вирі великої світової війни.

Той факт, що США були найбільшим торговельним партнером Японії, не перешкодив Японії напасти на Пірл Харбор в 1941 році. Разом із тим економічна незалежність позитивно вплинула на розвиток відносин СРСР – США. Очевидно, роль фактора економічного співробітництва і взаємозалежності залежатиме від еволюції загальної структури світової політики, складу та інтересів її найбільших дійових осіб і виконавців. Якщо Японія або Китай доженуть США щодо масштабів економічного розвитку, відносини між цими країнами стануть напружено конкурентними і можливість економічної і гегемоністичної війни стане реальною. Разом із тим протиборство, протистояння країн, конфлікти і війни стають сьогодні вкрай економічно невигідними. За гонку озброєнь і мілітаризацію економіки заплатили країни непосильну ціну. Нова гонка озброєнь не під силу навіть США.

У XXI столітті за прогнозами багатьох дослідників зникнуть ідеологічні причини конфліктів і воєн. Наступні можливі війни, очевидно, можуть бути «війнами цивілізацій» – Західної, Китайської, Японської, Ісламської, Слов'янської. Зростання чи спад впливу кожної з цих цивілізацій залежатимуть від комбінації і еволюції іманентних їм критичних сил – економічних (глобалізація, інтеграція, транснаціоналізація), етнічних, державних, соціальних, гуманітарних. Очевидно, слід шукати завершеного комплексу передумов, факторів і механізмів уникнення конфронтацій і розвитку співробітництва. Економічне співробітництво – дуже важливий, але не єдиний напрям. Тому наукові дослідження цих проблем повинні носити комплексний міждисциплінарний характер.