Екзаменаційний білет № 8

1. Державне соціальне страхування

Державне соціальне страхування відіграє важливу роль у розвитку суспільства. У Конституції України (ст. 46) зазначено: "Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених Законом". З метою забезпечення таких прав в Україні створена система загальнообов'язкового державного соціального страхування. Поряд розвиваються форми добровільного соціального страхування.

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування – це система гарантій, які надаються з метою впровадження соціального захисту громадян за рахунок державних страхових коштів. Такий захист, зокрема, передбачає організацію матеріального забезпечення громадян у разі хвороби, втрати працездатності (повної, часткової або тимчасової), втрати годувальника, безробіття, у старості, народження дитини, необхідності догляду за малолітньою дитиною, хворими членами сім'ї, У випадках смерті громадянина та ін. З метою фінансового забезпечення соціального захисту населення створено цільові державні страхові фонди, на які покладаються задачі надання матеріальної допомоги громадянам.

Залежно від страхового випадку розрізняють такі види загальнообов'язкового соціального страхування:

– пенсійне страхування;

– страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням;

– медичне страхування;

– страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності;

– страхування на випадок безробіття;

– інші види страхування.

Складові загальнообов'язкового державного соціального страхування в Україні наведено на рис. 8.1.

До суб'єктів загальнодержавного соціального страхування належать (рис. 8.2):

1) застраховані особи;

2) страхувальники;

3) страховики.

Застрахованою є фізична особа, на користь якої здійснюється державне соціальне страхування. В окремих випадках до застрахованих належать члени сімей громадян, а також інші особи. Загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), та громадяни, що забезпечують себе роботою самостійно. Громадяни України, які працюють за межами України, мають право на забезпечення державного соціального страхування за умови сплати передбачених страхових внесків. Представниками застрахованих осіб можуть бути профспілки або інші уповноважені працівниками органи.

Страхувальниками є роботодавці та інші особи, які сплачують страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. Це, зокрема, самозайняті (адвокати, підприємці тощо), громадяни, які проживають за межами України і сплачують внески та ін. Страхувальники зобов'язані сплачувати обов'язкові страхові внески. Страховики – це цільові державні фонди, створені з метою забезпечення мобілізації коштів та фінансування державних соціальних програм. Об'єктом загальнообов'язкового державного соціального страхування є страховий випадок, із настанням якого застрахована особа отримує право на одержання матеріального забезпечення та соціальні послуги.

2. Джерела, класифікація і характеристика вібрації

Джерелами вібрації в житлових і громадських будівлях є інженерне і санітарно-технічне обладнання, а також промислові установки, наприклад потужне ковальсько-пресове обладнання, поршневі компресори, будівельні машини (дизелі-молоти), а також транспортні засоби (метрополітен дрібного закладення, важкі вантажні автомобілі, залізничні поїзда, трамваї). Вони створюють під час роботи велику динамічну навантаження і приводять до поширення вібрації в грунті і конструкціях будівель. Ця вібрація часто є причиною появи шуму в будинках або супроводжують його.

Класифікація вібрацій

За способом передачі на людину вібрація поділяється на:

• Загальну - що передається через опорні поверхні на тіло людини, яка сидить або стоїть.

• Локальну - що передається через руки людини.

За напрямом дії вібрації поділяються:

• такі, що діють вздовж осей системи координат Х, У, Z для загальної вібрації, де Z вертикальна вісь;

• такі, що діють вздовж осей системи координат Хр, Ур, Zр - для локальної вібрації, де вісь Хр - збігається з віссю місць обхвату робочого інструменту, вісь Zр - лежить в площині, створеною віссю Хр і напрямом подачі або прикладання сили.

Загальна вібрація за джерелом її виникнення поділяється на:

• транспортну вібрацію (під час руху машин по місцевості);

• транспортно-технологічну (при роботі машин, що виконують технологічну операцію в стаціонарному режимі);

• технологічну - при роботі стаціонарних машин, або передається на робочі місця, що не мають джерел вібрації.

Умовно всі найскладніші вібрації або коливання можна подати як суму простих. Найпростішими з коливань є гармонійні коливання, що здійснюються за синусоїдальниму законом.

Основними параметрами вібрації, що здійснюються за синусоїдальним законом, є:

• Амплітуда вібропереміщення - Хm.

• Амплітуда коливальної швидкості – Vm.

• Амплітуда коливального прискорення – Am.

• Період коливань – Т.

• Частота - f, пов'язана з періодом співвідношенням f=1/T.

Вібропереміщення у разі синусоїдальних коливань визначається за формулою

Х = Хm·sin(ωt + φ),

де ω - кутова швидкість, ω = 2ωf;

φ - початкова фаза вібропереміщення.

У більшості випадків початкова фаза у завданнях охорони праці значення не має і може не враховуватися.

Через специфічні властивості органів чуття людини визначальними є не амплітудні, а діючі значення параметрів, що характеризують вібрацію.

3. Пожежні сигналізації та засоби пожежогасіння

Пожежна сигналізація є важливим заходом запобігання великих пожеж. При відсутності пожежної сигналізації від моменту виявлення пожежі до виклику пожежних підрозділів проходить великий проміжок часу, що в більшості випадків призводить до повного охоплення приміщення полум'ям. Основна задача автоматичної пожежної сигналізації - виявлення початкової стадії пожежі, передача повідомлення про місце і час його виникнення та при необхідності включення автоматичних систем пожежогасіння і димовидалення.

Функціонально автоматична пожежна сигналізація складається з приймально - контрольної станції, яка через сигнальні лінії з'єднана з пожежними сповіщувачами. Завданням сигнальних сповіщувачів є перетворення різних проявів пожежі в електричні сигнали. Приймально - контрольна станція після отримання сигналу від первинного сповіщувача включає світлову і звукову сигналізацію і при необхідності автоматичні установки пожежогасіння та димовидалення. Швидкість спрацьовування автоматичної пожежної сигналізації в основному визначається швидкістю спрацьовування первинних сповіщувачів. В даний час найбільш часто використовують теплові, димові, світлові і звукові пожежні сповіщувачі.

Теплові сповіщувачі за принципом дії поділяються на максимальні, диференціальні і максимально-діфференцільние.

Димові пожежні сповіщувачі мають меншу инерционностью в порівнянні з тепловими. Вони бувають точковими і лінійно-об'ємними.

Світлові ізвещеателі працюють на принципі реєстрації інфрачервоного або ультрафіолету випромінювання полум'я.

Звукові пожежні сповіщувачі являють собою приемопередатчик ультразвукових коливань, який налаштовують на форму стоячій хвилі в межах об'єму, що захищається.

Засоби гасіння пожеж

Для придушення процесу горіння можна знижувати вміст пального компонента, окислювача (кисню повітря), знижувати температуру процесу або збільшувати енергію активації реакції горіння.

Вогнегасні речовини. Найбільш простим, дешевим і доступним є вода, яка подається в зону горіння у вигляді компактних суцільних струменів або в розпиленому вигляді. Вода, володіючи високою теплоємністю і теплотою випаровування, надає на осередок горіння сильне охолоджуючу дію. Крім того, в процесі випаровування води утворюється велика кількість пари, який буде надавати ізолююча дія на вогнище пожежі.

Автоматичні стаціонарні установки пожежогасіння в залежності від використовуваних вогнегасних речовин поділяють на водяні, пінні, газові та порошкові. Найбільш широке поширення одержали установки водяного і пінного гасіння двох типів спринклерні і дренчерні.

Первинні засоби пожежогасіння. До них відносять вогнегасники, відра, ємності з водою, ящики з піском, ломи, сокири, лопати і т.д.