Екзаменаційний білет № 5

1. Міжнародне співробітництво в галузі охорони праці

Міжнародне співробітництво в галузі охорони праці охоплює наступні основні напрямки:

— вивчення, узагальнення та впровадження світового досвіду з організації' охорони праці, покращення умов та техніки безпеки;

— участь у міжнародних інституціях з соціально-трудових питань та у роботі їх органів;

— одержання консультацій зарубіжних експертів та технічної допомоги у питаннях вдосконалення законодавчої та нормативної бази охорони праці;

— проведення та участь у міжнародних наукових чи науково-практичних конференціях та семінарах;

— підготовка кадрів з охорони праці за кордоном.

Плідне співробітництво налагоджено між Україною та Міжнародною організацією праці — однією з найдавніших міжурядових організацій, яка була створена ще у 1919 році. З 1946 року МОП — спеціалізована установа Організації Об'єднаних Націй. Україна є членом МОП з 1954 року. Із 181 конвенції, що прийняті на цей час МОП, Україна ратифікувала 50, серед яких найважливіші нормативні акти, що стосуються основоположних прав людини. У МОП діє система контролю за застосуванням в країнах-членах Організації конвенцій і рекомендацій. Кожна держава, член МОП, зобов'язана подавати доповіді про застосування на своїй території ратифікованих нею конвенцій, а також інформації про стан законодавства і практики з питань, що порушуються в окремих, не ратифікованих нею конвенціях. За фінансової підтримки міжнародних інституцій з 1996 року в Україні реалізується проект МОП „Мобілізація підприємств і працівників на запобігання зловживанням шкідливими речовинами в країнах Центральної та Східної Європи".

Налагоджується співробітництво в галузі охорони праці України із Європейським Союзом. Так, в рамках програми Tads почалася робота над проектом „Сприяння у забезпеченні охорони праці в Україні (з метою підвищення рівня ефективності)". Основні напрямки цього проекту включають: удосконалення нормативної бази в галузі охорони праці; створення інформаційного центру агітації та пропаганди з питань охорони праці; відпрацювання механізму економічних розрахунків на підприємстві, спрямованих на створення безпечних і здорових умов праці працюючим.

В рамках Угоди про співробітництво в галузі охорони праці фахівці України разом із фахівцями інших держав СНД проводять спільну роботу щодо удосконалення Системи стандартів безпеки праці, узгодження та розробки нормативної бази в галузі охорони праці для країн СНД.

2. Освітлення виробничих приміщень та робочих місць працівників бухгалтерської сфери

Освітлення на робочих місцях справляє багатоплановий вплив на працівника, зокрема на його емоційний стан, працездатність, мотивацію, продуктивність і безпеку праці. Світло — це випромінювання електромагнітних хвиль, яке викликає зорові відчуття. Простір, який споглядає людина при нерухомому положенні очей і голови, називається полем зору. Його розміри від точки фіксації характеризуються кутами зору: вверх — біля 55°, вниз — біля 65°, вправо і вліво — приблизно 90°. Оптимальні умови бачення знаходяться в межах кута зору 30—40°. Яскраве бачення можливе лише в діапазоні 1° від точки фіксації. В периферійних зонах сітківки ока чутливість до світла зменшується, тому недостатнє освітлення робочого місця обмежує поле зору.

Особливістю людського ока є акомодація і адаптація.

Акомодація — це здатність зору пристосовуватися до віддалі розглядуваного предмета. З покращенням освітлення акомодація збільшується. Важливо наголосити, що розглядання предмета зблизька вимагає статичного м’язового напруження. Тому виконання багатьох робіт пов’язане з напруженням зору. Періодичне переведення зору з близької відстані на дальшу знижує втому або затримує її розвиток.

У перші 0,05 с чутливість сітківки зменшується до 20від порогової. Деколи при дуже яскравому світлі можливе осліплення.

Рівень освітлення на робочих місцях впливає на гостроту зору, тривалість ясного бачення, контрастну чутливість і здатність бачити на далекій і близькій відстані. Нормальна гострота зору, тобто здатність розрізняти дрібні предмети, у працівників, що не страждають на дефекти зору, досягається лише при освітленні 50—70 лк. Для максимальної здатності ока розрізняти такі предмети необхідна освітленість 600—1000 лк. Фізіологічними дослідженнями встановлено, що при освітленості 50 лк через три години роботи час ясного бачення у працівників зменшувався на 72порівняно з вихідною величиною, при освітленості в 75 лк — на , при 100 лк — на 26, при 200 лк — на 15[25].

Гострота зору підвищується зі збільшенням яскравості і контрасту. Недостатнє освітлення може призводити до неадекватного сприйняття об’єктів. Разом з тим перевищення певних меж освітлення може викликати осліплення і зниження працездатності. Погане освітлення не тільки негативно впливає на зорову працездатність, яка виявляється болями очей та голови, а й викликає загальну втому. Втома зорового аналізатора пов’язана з центрами мозку, які гальмують його діяльність, що виявляється в погіршенні уваги, порушенні координації рухів, роздратуванні працівника.

Нерв сітківки ока зв’язаний з гіпофізом, який управляє вегетативною нервовою системою. Тому освітлення може як гальмувати, так і стимулювати діяльність організму.

Доведено, що при сприятливому освітленні посилюються діяльність органів дихання і обмін речовин, прискорюються нервові процеси, поліпшується емоційний стан працівника.

Дослідженнями встановлено, що на ручних операціях виробіток зростає в міру підвищення освітлення. Найбільшу втому працівник відчуває при освітлення 30 лк, найменшу — при 800—1000 лк.

Зв’язок між освітленням і продуктивністю праці підтверджується багатьма дослідженнями. Так, при виконанні робіт малої точності продуктивність праці за рахунок кращого освітлення підвищується на 5—6при виконанні точних робіт — на 15а при виконанні особливо точних робіт — на 40.

3. Пожежна сигналізація та засоби пожежогасіння

Пожежна сигналізація є важливим заходом запобігання великих пожеж. При відсутності пожежної сигналізації від моменту виявлення пожежі до виклику пожежних підрозділів проходить великий проміжок часу, що в більшості випадків призводить до повного охоплення приміщення полум'ям. Основна задача автоматичної пожежної сигналізації - виявлення початкової стадії пожежі, передача повідомлення про місце і час його виникнення та при необхідності включення автоматичних систем пожежогасіння і димовидалення.

Функціонально автоматична пожежна сигналізація складається з приймально - контрольної станції, яка через сигнальні лінії з'єднана з пожежними сповіщувачами. Завданням сигнальних сповіщувачів є перетворення різних проявів пожежі в електричні сигнали. Приймально - контрольна станція після отримання сигналу від первинного сповіщувача включає світлову і звукову сигналізацію і при необхідності автоматичні установки пожежогасіння та димовидалення. Швидкість спрацьовування автоматичної пожежної сигналізації в основному визначається швидкістю спрацьовування первинних сповіщувачів. В даний час найбільш часто використовують теплові, димові, світлові і звукові пожежні сповіщувачі.

Теплові сповіщувачі за принципом дії поділяються на максимальні, диференціальні і максимально-діфференцільние.

Димові пожежні сповіщувачі мають меншу инерционностью в порівнянні з тепловими. Вони бувають точковими і лінійно-об'ємними.

Світлові ізвещеателі працюють на принципі реєстрації інфрачервоного або ультрафіолету випромінювання полум'я.

Звукові пожежні сповіщувачі являють собою приемопередатчик ультразвукових коливань, який налаштовують на форму стоячій хвилі в межах об'єму, що захищається.

Засоби гасіння пожеж

Для придушення процесу горіння можна знижувати вміст пального компонента, окислювача (кисню повітря), знижувати температуру процесу або збільшувати енергію активації реакції горіння.

Вогнегасні речовини. Найбільш простим, дешевим і доступним є вода, яка подається в зону горіння у вигляді компактних суцільних струменів або в розпиленому вигляді. Вода, володіючи високою теплоємністю і теплотою випаровування, надає на осередок горіння сильне охолоджуючу дію. Крім того, в процесі випаровування води утворюється велика кількість пари, який буде надавати ізолююча дія на вогнище пожежі.

Автоматичні стаціонарні установки пожежогасіння в залежності від використовуваних вогнегасних речовин поділяють на водяні, пінні, газові та порошкові. Найбільш широке поширення одержали установки водяного і пінного гасіння двох типів спринклерні і дренчерні.

Первинні засоби пожежогасіння. До них відносять вогнегасники, відра, ємності з водою, ящики з піском, ломи, сокири, лопати і т.д.