Екзаменаційний білет № 11

1. Особливості роботи користувачів комп’ютерів та бухгалтерських працівників

Під час роботи з персональним комп'ютером повинні бути дотримані Державні санітарні правила і норми роботи з візуальними дисплейними терміналами електронно-обчислювальних машин та Правила охорони праці під час експлуатації електронно-обчислювальних машин.

Пунктом 2.2,1 цих Правил визначено, що умови праці осіб, які працюють з ЕОМ, повинні відповідати І або ІІ класу (тобто бути нормальними або допустимими умовами праці).

За умови дотримання зазначених вище правил і норм робота з персональним комп'ютером не належить до категорії роботи у шкідливих умовах праці (ІІІ клас умов праці за Гігієнічною класифікацією).

Віднесення робіт до категорії із шкідливими умовами праці можливе за результатами атестації робочих місць за умовами праці, Порядок проведення якої затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.92 р. № 442, або на підставі спеціальних інструментальних замірів рівнів чинників виробничого середовища, які заносяться до Карти умов праці на робочому місці при проведенні атестації.

Проте всім працівникам, які працюють на електронно-обчислювальних та обчислювальних машинах (до них належить і персональний комп'ютер) і яким тривалість щорічної відпустки не визначено іншими актами законодавства, надається право на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці тривалістю до чотирьох календарних днів згідно з підрозділом "Інші види виробництв" розділу XXII "Загальні професії за всіма галузями господарства" (п.58) Списку виробництв, робіт, професій і посад працівників, робота яких пов'язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров'я, що дає право на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.11.97 р. № 1290 (у редакції постанови від 13.05.2003 р. №679 із змінами, внесеними постановою від 16.12.2004 р. №1674).

Тривалість перерви для відпочинку тим, хто працює за комп’ютером?

Тривалість перерв під час роботи за комп’ютером встановлено Державними санітарними правилами і нормами роботи з візуальними дисплейними терміналами електронно-обчислювальних машин ДСанПІН 3.3.2.007-98, що затверджені постановою Головного державного санітарного лікаря України від 10.12.98 р. №7.

Відповідно до вказаних Правил, люди, які працюють за комп'ютерами, поділяють на групи:

1) розробники програм (інженери-програмісти). Вони мають справу переважно з відеотерміналами. Їхня робота характеризується інтенсивною розумовою творчою працею з підвищеним напруженням зору, концентрацією уваги на фоні нервово-емоційного напруження, вимушеною робочою позою, загальною гіподинамією, періодичним навантаженням на кисті рук;

2) оператори електронно-обчислювальних машин. Вони виконують роботу, пов'язану з обліком інформації,одержаної з візуального дисплейного терміналу за попереднім запитом, або тієї, що самостійно надходить з нього, яка супроводжується перервами різної тривалості, пов'язана з виконанням іншої роботи і характеризується як робота з напруженням зору, невеликими фізичними зусиллями, нервовим напруженням середнього ступеня та виконується у довільному темпі;

3) оператори комп'ютерного набору займаються одноманітною за характером роботою з документацією та клавіатурою, під час якої нечасто та ненадовго переключають погляд на екран дисплея, вводять дані з високою швидкістю. Робота характеризується як фізична праця з підвищеним навантаженням на кисті рук на фоні загальної гіподинамії з напруженням зору (фіксація зору переважно на документи), нервово-емоційним напруженням.

Кожен з працівників (читачів) зможе самостійно визначити, до якої групи він потрапляє.

По підприємству видається наказ, в якому працівників, що сидять перед комп'ютерами, розбивають на відповідні групи. Адже від групи, до якої потрапив працівник, залежить тривалість перерви:

для розробників програм — 15 хвилин через кожну годину роботи за комп'ютером;

для операторів ЕОМ — 15 хвилин через кожні 2 години;

для операторів комп'ютерного набору — 10 хвилин після кожної години роботи.

Така тривалість передбачена для 8-годинного робочого дня. Якщо ж через специфіку виробництва неможливо встановити регламентовані перерви, потрібно подбати, щоб тривалість безперервної роботи з комп'ютером не перевищувала 4 годин.

2. Методи та засоби колективного та індивідуального захисту від шуму

Захист працюючих від шуму може здійснюватися як колективними засобами і методами, так і індивідуальними засобами. В першу чергу треба використовувати колективні засоби, які по відношенню до джерела шуму поділяються па засоби, що знижують шум у джерелі його виникнення, і засоби, що знижують шум на шляху його поширення від джерела до об'єкта, що захищається. Найбільш ефективні заходи, які ведуть до зниження шуму в джерелі його виникнення. Боротьба з шумом після його виникнення обходиться дорожче і часто є малоефективним .

Вибір засобів зниження шуму в джерелі його виникнення залежить від походження шуму.

Основними джерелами вібраційного (механічного) шуму машин і механізмів є зубчасті передачі, підшипники, соударяются металеві елементи і т. п. Понизити шум зубчастих передач можна підвищенням точності їх обробки і збірки, заміною металевих шестерень.

До зниження шуму підшипників призводить ретельність виготовлення, щільна посадка на цапфи вала і в гнізда щитів без перекосів і защемлень. Знижують шум підшипників і різні змащення й присадки. Менший шум створюють підшипники ковзання.

Шум при обробці різанням (70 ... 100 дБ) залежить від матеріалу різця, його форми, заточування, розміру стружки і т. п. Тому знизити шум верстатів можна застосуванням швидкорізальної сталі для різця і мастильно-охолоджуючих рідин, заміною металевих частин верстатів пластмасовими або покриттям їх вибродемпфирующих матеріалами.

Шум аеродинамічного походження на виробництві виникає внаслідок стаціонарних або нестаціонарних процесів у газах .Таким шумом супроводжується робота вентиляційних систем, систем повітряного опалення та пневмотранспорту, повітродувок, компресорів, газотурбінних установок і ін Особливо неприємний шум, що виникає при скиданні (стравлювання) з установок стислих газів. Для зниження аеродинамічного шуму використовують спеціальні шумоглушащіе елементи з криволінійними каналами. Знизити аеродинамічний шум можна поліпшенням аеродинамічних характеристик машин. Однак цим зазвичай не досягається необхідний ефект, тому доводиться додатково застосовувати засоби звукоізоляції і встановлювати глушники.

Глушники аеродинамічного шуму бувають абсорбційними, реактивні (рефлексним) і комбінованими. У абсорбційних глушниках затухання шуму відбувається в порах звукопоглинального матеріалу. Принцип роботи реактивних глушників заснований на ефекті відбиття звуку в результаті утворення «хвильової пробки» в елементах глушника. Вони зазвичай не містять звукопоглинального матеріалу. Реактивні глушники мають з'єднані між собою камери, розширення та звуження, резонансні поглиблення, екрани і т. п. У комбінованих глушниках відбувається як поглинання, так і відображення звуку.

Зниження шуму машин та установок за допомогою засобів демпфування домагаються покриттям їх випромінюючої поверхні демпфуючими матеріалами, що мають велике внутрішнє тертя. Існує багато різних видів демпфуючих покриттів. Найбільш поширені жорсткі покриття з пружно-в'язких матеріалів (мастики, спеціальні види повсті, лінолеуму), які наносяться на поверхню наклеюванням, напиленням і ін

Звукоізоляція є одним з найбільш ефективних і поширених методів зниження виробничого шуму на шляху його поширення.

За допомогою звукоізолюючих перешкод легко знизити рівень шуму на 30 ... 40 дБ. Метод заснований на відображенні звукової хвилі, що падає на огорожу. Однак звукова енергія не тільки відбивається від огорожі, але і проникає через нього, що викликає коливання огорожі, яка сама стає джерелом шуму. Чим більше поверхнева щільність огорожі, тим важче привести його в коливальний стан, отже, тим вище його звукоізолююча спосіб-кістку. Тому ефективними звукоізолюючими матеріалами є метали, бетон, дерево, щільні пластмаси і т. п.

Зниження шуму методом звукопоглинання засновано на переході енергії звукових коливань частинок повітря в теплоту внаслідок втрат на тертя в порах звукопоглинального матеріалу. Чим більше звукової енергії поглинається, тим менше її відбивається назад в приміщення. Тому для зниження шуму в приміщенні проводять його акустичну обробку, завдаючи звукопоглинальні матеріали на внутрішні поверхні, а також розміщаючи в приміщенні штучні звукопоглотители.

Застосування засобів індивідуального захисту від шуму доцільно в тих випадках, коли засоби колективного захисту та інші засоби не забезпечують зниження шуму до допустимих рівнів. Засоби індивідуального захисту дозволяють знизити рівень сприйманого звуку на 10 ... 45 дБ, причому найбільш значне глушіння шуму спостерігається в області високих частот, які найбільш небезпечні для людини.

Засоби індивідуального захисту від шуму поділяються на протишумні навушники, що закривають вушну раковину зовні; протишумні вкладиші, що перекривають зовнішній слуховий прохід або прилеглі до нього; протишумні шоломи і каски; протишумні костюми.

Протишумові вкладиші роблять з твердих, еластичних і волокнистих матеріалів. Вони бувають одноразового та багаторазового користування.

Протишумні шоломи закривають всю голову, вони застосовуються при дуже високих рівнях шуму в поєднанні з навушниками, а також протишумні костюмами.

3. Профілактичні заходи щодо забезпечення здоров’я працівників бухгалтерської сфери

Власник або уповноважений ним орган розробляє за участю професійних спілок і реалізує комплексні заходи щодо охорони праці відповідно до Закону України «Про охорону праці». План заходів щодо охорони праці включається до колективного договору.

1. Ст. 161 КЗпП і ст. 22 Закону "Про охорону праці" передбачають необхідність розробки комплексних заходів щодо охорони праці, які включають заходи щодо забезпечення працівникам соціальних гарантій у сфері охорони праці на рівні, не нижчому за передбачений законодавством, щодо досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці, виробничого середовища, підвищення існуючого рівня охорони праці, запобігання випадкам виробничого травматизму, професійним захворюванням і аваріям.

2. Конкретні заходи, які слід вносити до плану заходів щодо охорони праці, який є додатком до колективного договору, зазначені в Спільних рекомендаціях державних і профспілкових органів.