14.Визначте роль монастирів у духовному житті слов’ян.

У Київській Русі розвинулася багата матеріальна і духовна культура, потужним центром якої був Київ. Вона формувалась на місцевій східнослов’янській основі, творчості широких народних мас, а також в результаті засвоєння досягнень інших народів. Високого рівня розвитку набули освіта, мистецтво, письменство. З прийняттям християнства православна релігія піднесла рівень духовного життя, стала його ідеологічним фундаментом, охопивши всю повсякденну діяльність особи і суспільства. Протягом століть вона проникала у найвіддаленіші куточки країни. Із введенням християнства була створена Київська митрополія, до якої належало 16 єпархій. У 1303 р. організовується, хоч і ненадовго, Галицька митрополія, що сприяло посиленню місцевого впливу на церкву, охопленню нею всіх населених пунктів країни. Віруючими були фактично всі члени суспільства, всі соціальні групи і класи. Релігійність проявлялася в різних формах: щоденному відвідуванні церкви, співставленні своєї поведінки і вимог релігійних заповідей, читанні і засвоєнні молитов, релігійної християнської літератури, що надходила в основному із Візантії і переписувалася в Київській державі, розповсюдженні ікон, хрестів та ін.Будувалася велика кількість церков, щоб ними було охоплено все населення. Князі мали свої двірцеві церкви і тримали при собі окремих «духовних отців». Обов'язком князя було відвідувати церкви, монастирі, дарувати їм землі, гроші, запрошувати до себе в гості ченців та ігуменів.

Церква здійснювала життєво необхідну, прогресивну справу, пропагуючи високі моральні загальнолюдські цінності та ведучи боротьбу з аморальними явищами, так званими «поганськими» пережитками — злочинністю, розпустою, незаконними шлюбами, жорстокістю, заздрістю. Безперервно зростала кількість монастирів. їх створювали як глибоко віруючі представники князівсько-боярських груп, так і ченці. Зокрема, серед засновників Печерського монастиря був син заможного курського чиновника Теодосій. У кінці XII ст. в Києві діяли 17 монастирів, в Галичі — 5, у Чернігові — 3, Переяславі — 2. Всього на Русі в кінці XII ст. їх налічувалося 70. Монастирі і церкви були важливими осередками освіти, науки, літератури та мистецтва. Однак під впливом візантійської ієрархії вони вели пропаганду аскетизму, глибокого і догматичного сприймання православної віри, запроваджували нетерпимість до інших конфесій.

15. Охарактеризуйте причини виникнення та роль братств у піднесенні національної культури (XV – XVII ст.).

Братства — це всестанові, загальнонаціональні організації, що створювались навколо церкви, сприяючи культурно-національному відродженню. Це світські організації, які відстоювали релігійні, політичні, національні, культурні, станові права українців. їм належали великі заслуги у справі збереження української православної традиції, у становленні громадянського суспільства, його етнонаціональної консолідації, у підвищенні рівня освіти та культури. Саме при братствах почали свою діяльність найвизначніші представники української культури кінця XVI — початку XVII ст. Стефан і Лаврентій Зизанії, Кирило ТранквіліонСтавровецький, Іов Борецький та ін. Найстарішим і найвпливовішим було Львівське Успенське братство, розквіт діяльності якого припадає на 80-і роки XVI ст. Від 1585 р. його покровителем став князь К. Острозький, а згодом — князі Вишенські, Ружинські, Потоцькі, а також заможні купці та ремісники, зокрема Костянтин Корн, який заповідав львівському братству 4 тис. золотих. Усього в братській скарбниці в той час була досить значна сума — близько 50 тис. золотих.Організаційне оформлення Львівського Успенського братства в 1585 р. збіглося із заснуванням школи та викупом друкарні в Івана Федорова з метою забезпечення її навчальними підручниками. Львівська братська школа — це був перший в Україні утримуваний на громадські кошти всестановий навчальний заклад, у якому початкове навчання поєднувалося зі школою вищого типу. Успенське братство підняло свою школу на такий щабель, що в перший період свого існування вона зайняла провідне місце серед українських навчальних закладів. Навчальна програма передбачала викладання предметів класичного тривіуму і квадривіуму, значна увага надавалася вивченню слов´янської граматики, грецької мови та латини. Слідом за Львівською братською школою почали з´являтися навчальні заклади і в інших містах західноукраїнських земель та Правобережжя. Луцьке братство також створило школу вищого типу, що стала культурним осередком усієї Волині. За зразками Львівської та Луцької шкіл діяли братські школи в Галичі, Рогатині, Комарному, Перемишлі, Ярославі, Межибожі, Холмі. Київська братська школа, заснована близько 1615—1616 pp., була створена одночасно з організацією Київського Богоявленського братства; це говорить про те, що для фундаторів братства і школи головним було саме створення школи. Школа перебувала під постійною опікою видатних політичних і культурних діячів України — Петра Сагайдачного, Петра Могили, Івана Борецького, Мелетія Смотрицького, КасіянаСаковича та інших просвітителів, які взяли активну участь у її реформуванні в Києво-Могилянській колегіум (1632), що за своєю навчальною програмо був близьким до західноєвропейських університетів. Київський колегіум у першій половині XVII ст. став центром згуртування найкращих національних сил у науці, літературі, філософії.

Братські школи відіграли важливу роль у національному відродженні. Вони виховували своїх учнів в дусі патріотизму, любові і поваги до рідної мови, до культури свого народу. Своєю подвижницькою діяльністю братства спричинилися до національно-культурного відродження України наприкінці XVI ст. Вони зміцнили українське суспільство, яке тепер могло спертися на мережу шкіл, друкарень.