8. Визначте та охарактеризуйте етапи розвитку іконопису.

Становлення давньоруського іконопису припадає на II пол. XI— поч. XII ст. У Києво-Печерському патерику розповідається про перших руських іконописців — Григорія та Аліпія. Так, відомою в цей час була Печерська іконописна майстерня, у якій писав іконописець Аліпій, що пройшов школу візантійських майстрів.

У Києві сформувалася іконографія перших руських «святих» — Бориса і Гліба, уявлення про яку дає ікона «Борис і Гліб». Традиції Києва були поширені в іконописних школах Новгорода, Володимира, Суздаля, Галича та Володимира-Волинського.

У Київській Русі ікони спочатку привозили з Візантії; в середині XI ст. почали працювати руські художники як учні візантійських майстрів, а з кінця XI ст. - самостійно. Наприкінці XI ст. склалася Київська школа іконопису. Видатним іконописцем та засновником був чернець Києво-Печерського монастиря Алімпій Печерський. Майстром часів Київської Русі - Григорій, теж чернець Києво- Пече монастиря.

Особливості іконопису ХІV-ХVІ ст.У цей період ікона залишається найпоширенішим жанром живопиc.Видатними творами українського станкового живопису XIV ст. є ікона "Волинської Богоматері" та "Юрій Змієборець" . Доба середньовіччя представлена класичними зразками іконопису ХІV-ХVІ століття із західноукраїнських земель, зокрема такими унікальними пам’ятками, як “Богоматір Одигітрія Волинська” з Луцька, “Юрій-змієборець” та “Страсті Христові” з Галичини.

З XV ст. ікон залишилось більше. В них, на відміну від ікон монументальні фігурні зображення переважають над складними сюжетними сценами.

Характерним нововведенням для ікон II половини XVI ст. стає зображення фігур у просторі.

У ХV-ХVІІ вв. Львів стає своєрідною столицею українського монументального іконопису. В 1596 році Дмитро Соліковський організовує малярсько-монументальний цех, скликавши сюди кращих художників Галичини. Українські малярі С.Корунка, М.Петрохнович внесли значний внесок в загальноукраїнське малярське мистецтво. Дійшли до нас імена львівських митців ХVІІ віку - Амброзія, Якова, Федора, Романа Лавника, Яреми Фацика.

У II половині ХУІІ-ХУІІІ ст. основним видом живопису зали іконопис, який поступово змінює свій характер. В ньому виразно визначено вплив тодішніх мистецьких стилів — бароко і рококо, класицизм становленні бароко в Україні істотно вплинули братства з їх гуманіст позиціями.

9.Охарактеризуйте розвиток архітектури в добу Київської Русі.Запровадження християнства на Русі мало великий вплив на розвиток кам'яної архітектури. Першою кам'яною церквою на Русі вважається Десятинна, побудована у Києві 989 — 996 pp. На утримання церкви князь Володимир виділив десяту частину своїх доходів, тому й назвали її Десятинною. Майстрів для будівництва було запрошено з Візантії, оскільки досвіду роботи з каменем вітчизняні зодчі не мали. Відповідно запрошені іноземці не знали місцевих умов, особливостей місцевих ґрунтів, адже завжди будували в горах, де не існувало потреби в міцному фундаменті. За тими самими принципами у 996 р. було завершено будівництво першого оплоту християнства на Русі, на потреби якого князь Володимир виділяв десяту частину своїх доходів. Однак ґрунт не витримав тиску велетенської кам'яної споруди. Подальші реставрації та ремонтні роботи не врятували цього храму, який порівняно швидко перетворився на купу будівельного брухту. Церкви, побудовані пізніше, були пристосовані до місцевих умов і переносили випробування часу зі значно меншими втратами.З-поміж світських кам'яних будівель Києва найзнаменитішою пам'яткою є збудовані Ярославом Мудрим Золоті ворота, які, однак, теж завершувалися так званою домовою церквою. Ці ворота, реконструйовані 1982 p., досі становлять окрасу української столиці. Першою світською спорудою з каменю в Києві є палац князя Володимира, зведений наприкінці X —початку XI ст.Риси самобутнього давньоруського мистецтва яскраво виявилися у Софійському соборі в Києві — найвизначнішій архітектурній споруді Київської Русі, що збереглася до нашого часу. За величчю художнього образу, досконалістю архітектурних форм, внутрішнім оздобленням "руська митрополія", закладена у 1037 p., належить до видатних мистецьких пам'яток стародавності. За розмірами собор перевищував візантійські храми, його мозаїка мала 177 відтінків, що сгворювало багатий колоритний ансамбль. Стіни Софійського собору мали багато фресок зі сценами мирського життя: полювання на диких звірів, народні гуляння, ігри скоморохів та ін. У різні часи споруда храму зазнавала часткової руйнації, а тому перебудовувалась і оздоблювалась. Востаннє Софію архітектурно модернізовано за гетьмана Івана Мазепи, коли собор набув рис поширеного в українській культурі XVII ст. стилю козацького бароко. Дивом уціліле від руйнацій мозаїчне зображення Оранти отримало назву "Нерушимої стіни", стало національним символом вічності народу і його культури.З кінця XI ст. в архітектурі розпочався новий етап, характерний відмовою від грандіозних форм. Храми стають меншими за розмірами, але строкатішими в оздобленні, що надало їм своєрідної довершеності й краси. Найпоширеніший кубічний однокупольний храм. Такого виду споруди будували в усій державі, але найбільше їх вціліло на землях північних князівств: Володимирського на Клязьмі, Суздальського, Новгородського. Перлиною таких церков є храм Покрови на Нерлі, закладений 1165 р. З-поміж багатьох українських однокупольних одні з найцікавіших — собор у Володимирі-Волинському, а також П'ятницька церква у Чернігові.

10. Визначте досягнення малярства та декоративно – прикладне мистецтво Київської РусіУ мистецтві Київської Русі значного розквіту набуває монументально-декоративний живопис.З культовою архітектурою Київської Русі пов'язані такі види мистецтва, як живопис, художня мозаїка, майоліка. З середини XII ст. в самостійних князівствах — Київському, Чернігівському, Переяславському, Галицькому та Волинському — створюються місцеві самобутні художні школи. Фресковий розпис повністю замінює настінну мозаїку. Усі вони були об'єднані єдиним стильовим напрямом, але мали і свої особливості. Характерними пам'ятками цього періоду є храми Богородиці Пирогощі (1132 р.), Кирилівський (1146 р.), Василівський (1183 р.), Борисо-Глібський (1128 р.) і Успенський в Чернігові (40-і роки XII ст.).

Серед усіх видів образотворчого мистецтва чи не найбільше вражають мозаїки Софії Київської, Михайлівського Золотоверхого монастиря та ін. Настінні мозаїки використовувались у спорудах Київської Русі з кінця X до початку XII століття: ними прикрашали інтер'єри князівських палаців і майже усіх храмів за часів Володимира Великого і Ярослава Мудрого. Це мистецтво вимагало великої майстерності. На основу наносили шар тиньку, швидко покривали зображення фарбами і втискували кубики різноколірної смальти. З найменших кубиків (4x7 мм) викладали обличчя, руки, з більших - одяг, фон, предмети.

Вражає виняткова насиченість кольору софіївських мозаїк, що досягалася використанням величезної кількості відтінків смальт (усього 177 відтінків). Найбільш вживаними кольорами були золотий, зелений, коричневий, синій, жовтий, червоний, пурпуровий, срібний та ін. Кубики втискувалися під різними кутами, завдяки чому зображення переливалося у світлі сонця і лампад. До X ст. у візантійському мистецтві склалися певні правила і порядок викладання мозаїк, але на Русі вони мали свою специфіку. І сьогодні, як і багато віків тому, милують око справжні шедеври мистецтва: образи "Пантократора", "Оранти", "Деісуса", "Благовіщення" Київської Софії та інших соборів. Проте основним видом давньоруського образотворчого мистецтва був фресковий живопис. Специфіка його полягає в тому, що він робиться на вологому тиньку, а завершується і підправляється згодом. Художній ефект від фрескового живопису надзвичайний, тому не дивно, що у XII ст. він витіснив мозаїку. У Київській Русі впродовж X-XI ст. поширювалася техніка живопису візантійських художніх шкіл.