50.Визнчте розвиток літератури в україні у 2 пол. 20ст.

У кінці 80-х — на початку 90-х pоків XX ст. процес оновлення українськоїлітератури набув значної сили.Зміни в суспільному житті країни, зокрема розпадСРСР, відбились і в розвитку літератури. Нове покоління письменників і поетівпрагнуло подивитись на навколишню дійсність по-новому, а не під кутом методу«соцреалізму». У літературі почали з’являтись нові теми, змінився й підхід дотворчості. Отже,говорячи про українську літературу кінця XX ст., традиційнонаголошують на світоглядно-мистецькому напрямі, що в останні десятиліттяприйшов на зміну модернізмові,— постмодернізму як основному художньомунапряму літератури 90-х років XX ст. Більшість дослідників вважає, що український постмо-дернізм зародився у 1980-х і пов’язаний з іменами Ю. Андруховича, О. Ірванця,В. Неборака (літературне угруповання Бу-Ба-Бу), а пізніше і з представникамитаких груп, як «Пропала грамота»: Ю. Позаяк, В. Недоступ; «ЛуГоСад»: І. Лу-чук, Н. Гончар; «Нова дегенерація»: І. Андрусяк, І. Ципердюк та ін. У кінці XX століття процес оновлення української літератури набув значної сили. Зміни в суспільному житті країни відбилися й на розвитку літе-ратури. Нове покоління письменників прагнуло вивести мистецтво слова за межі політики, ідеологічних й адміністративних втручань у художню творчість, зробити його естетично самодостатнім. Нова генерація письменни-ків зажадала повнокровного буття української нації, насамперед подолання комплексу меншовартості, підрядної ролі в історії, що протягом багатьох сто-літь нав'язувалися імперською ідеологією. Почали друкуватися праці відомих етнографів, культурологів, політологів, зокрема істориків Миколи Аркаса, Михайла Грушевського, Івана Крип'якевича, Ореста Субтельного, Дмитра Яворницького, їхні дослідження допомогли читачеві сформувати нові погляди на історію України і її місце в європейському контексті. Вийшли раніше заборонені твори Миколи Косто-марова, Володимира Винниченка, Павла Тичини, Володимира Сосюри, митців «розстріляного відродження». 1991 р. в.Києві було проведено Міжнародний фестиваль української поезії, на якому виступали українські поети всіх материків світу. Вийшло 2 анто-логії української поезії «Золотий гомін» (1991, 1997), які репрезентують надзвичайно багату картину нашої лірики XX ст., цілу галерею талантів різ-них художніх систем, уподобань і напрямів. Словом, було знищено штучну «ідеологічну завісу» щодо розвитку української літератури на материковій Україні і в діаспорі, літературний процес почав розвиватися повнокровно, єдиним річищем, творячи національне самобутнє мистецтво. Отже, відродження літератури виявилося в поверненні літературно-мистецьких надбань минулих епох, що були заборонені тоталітарним режимом з ідеологічних міркувань, у створенні національного самобутнього мис-тецтва. У сучасній українській літературі функціонують такі типи дискурсів: модерний, неомодерний, заповідально-селянський, достмодерний. Зокрема, заповідально-селянський базується на реалістичній традиції із певними вкрапленнями романтизму та модернізму, будується на селян-ському ґатунку мислення й ментальності..