2. Початок української національно-демократичної революції

Демонстрації і мітинги

Національні хвилювання і протести проти погіршення соціально-економічного становища та війни вилились в демонстрації, мітинги. Найбільшою стала демонстрація в Києві , а потім мітинг на Софіївській площі 19 березня 1917 року. Демонстранти несли жовто-блакитні і червоні прапори, висували гасла : «Автономію-Україні!», «Хай живе федеративна республіка!», «Вільна Україна у вільній Росії !», «Самостійна Україна з гетьманом на чолі», «Геть війну!», «Хліба!», «Уся влада – Радам!» тощо. Подібні маніфестації відбулися в Катеринославі, Полтаві, Одесі, Харкові, Чернігові.

Всеукраїнський національний конгрес і причини національної революції

Найважливішою подією початкового етапу Української революції було скликання першого представницького форуму українського руху – Всеукраїнського національного конгресу. Він працював 5 по 7 квітня 1917 року в Києві. Підготовка його проходила досить спішно. Прикладом для його діяльності було швидке вирішення територіально - національних проблем Фінляндії, Польщі і народів Кавказу.

На конгрес прибули представники політичних, культурних, професійних селянських, військових та релігійних організацій. Делегати Конгресу ухвалили домагатися національно-територіальної автономії і перебудови Росії на федеративну демократичну республіку. Констатували повалення царизму, а тому - звільнення від зобов’язань, узятих за Березневими статтями 1654 року. Тепер Україна мала обрати свій, власний шлях розвитку. Конгрес обрав новий склад ЦР- близько 115 членів. Резиденцією ЦР став Педагогічний музей в Києві.

Усі ці події стали початком своєрідної української національно-демократичної революції. ЇЇ причини викладені нижче (див.таблицю).

Причини	Довголітнє гноблення України з боку царського самодержавства Російської імперії, ігнорування своєрідної української культури та мови, національних традицій, прагнення України мати власну державність, надмірна експлуатація трудового населення з боку буржуазії та поміщиків (усім українським партіям були властиві соціалістичні тенденції, співчуття народним масам), намагання вивести український народ з війни, що точилася в Європі, на якій марно гинуло багато людей.
Мета	Добитися автономії України в складі Росії, мати свій уряд, закони, можливість самостійно вести внутрішню та зовнішню політику, національно-культурне життя; у разі можливості - перейти до створення самостійної держави.
Рушійні сили	Українська інтелігенція, середня і дрібна буржуазія, селянство( в основному куркульство і середняки), невелика кількість робітників та солдат.

Всеукраїнські з’їзди і формування українських військових частин

Спочатку Центральна Рада не мала широкої підтримки народних мас. Задля розширення свого впливу, роз’яснення національно-культурних задач ЦР розпочала скликання всеукраїнських з’їздів.

У травні - червні 1917 року відбулися військовий, селянський та робітничий всеукраїнські з’їзди. Загалом на них було схвалене нове керівництво, як компетентний орган, що повинен вирішити найболючіші питання. Підтримано рішення домагатися автономії України.

Микола Міхновський Симон Петлюра Сергій Єфремов

Національне піднесення охопило і солдатські маси. Користуючись дозволом Тимчасового уряду полякам формувати національні легіони, частина учасників революції виступила за українізацію військових частин, створення власних збройних формувань. В квітні 1917 року починається стихійне утворення українського полку на Київському призивному пункті. Так, за ініціативою УНП, був утворений полк ім. Б.Хмельницького. Керівник УНП і ідеолог самостійницького руху Микола Міхновський створює військовий клуб ім. Полуботка. Формуються загони «вільного козацтва», «гайдамаків» з солдат-дезертирів, невдоволених ситуацією в країні, добровольців з різних верств населення.

5-8 травня, після І військового з’їзду, було утворено Генеральний військовий комітет, на чолі з Симоном Петлюрою. Міхновський став одним з його членів. Так зароджувалася українська армія.

Історична особа. Симон Васильович Петлюра

Голова військового комітету Симон(Семен) Васильович Петлюра (1879-1926) походив з сім’ї візника з Полтави. Вчився в Полтавській духовній семінарії, цікавився нелегальною революційною літературою. Пізніше примкнув до партії РУП, вів пропагандистську роботу, працював журналістом. Головний отаман військ УНР (з листопада 1918 р.), голова Директорії УНР (13 лютого 1919 р. — 10 листопада 1920 р.).