3.«Холодноярська республіка» у боротьбі проти радянської влади

Загін самооборони

Холодний Яр — це урочище, реліктовий лісовий масив, розташований на території України у Черкаській області. Люди тут селилися з давніх-давен, тому в цьому регіоні багато історичних пам’яток.

Саме тут, у 1919-1922 роках, існувала відома Холодно́ярська Республіка — невелике самопроголошене державне утворення.

Історія цієї короткочасної держави примхлива і незвична.

У 1918 році в селі Мельники на Черкащині місцеві жителі, на прохання ігумені, створили загін самооборони, з метою вберегти Мотрин (Мотронинський) Монастир від пограбування. До складу загону входили 22 чоловіки з числа дезертирів російської царської армії на чолі з місцевим жителем Олексою Чучупаком. Вони захищали територію від реквізицій зерна та інших харчів, які здійснювали німецькі окупанти, що окупували Україну на прохання Центральної Ради.. Зерно повернули селянам, але німецькі окупанти зуміли таки роззброїти загін. Але він не щез.

Через деякий час бідність, незгоди, зневіра в революцію, часта зміна влад, нерозуміння різноманітних політичних ідей і гасел, розчарування у навколишньому житті приведуть в загін багатьох чигиринців, селян з 10 навколишніх невеличких черкаських сел. У 1919 році селяни, офіцери і прапорщики колишньої царської і нинішньої білої армії, ( а серед них і окремі гетьманці, петлюрівці, люмпени) створили повстанський полк.

Його командиром (отаманом) став колишній прапорщик царської армії, а нині вчитель Василь Степанович Чучупак (Чучупака), старший брат Олекси. Ще один його брат - Петро Чучупак став начальником штабу полку.

Бійці цього полку часто називали себе «гайдамаками», на честь знаменитих повстанців ХVІІІ століття, а також «вільними козаками». Полк успішно протистояв білогвардійцям генерала Антона Денікіна. Зброю здобували в бою.

«Гайдамаки» визволили від білогвардійців Черкаси. Задля кращої ефективності дій, вони об’єдналися з загоном отамана Херсонщини і Катеринославщини Андрієм Гулиєм-Гуленком, певний час визнаючи його керівництво. Також до повстанців приєдналися дрібні загони місцевих отаманів Незбієнка, Герасима Несторенка-Орла, Трифона Гладченка, Михайла Мелашка, Семена Вовка, Мефодія Голика –Залізняка, Ока, Сірка, Бабенка- Голого, а також інших. Підтримував їх і отаман Микита Григор’єв, який залишив співпрацю з Червоною Армією. Один з підлеглих йому отаманів Федір Уваров (колишній ротмістр царської армії) приєднався до холодноярців, ставши у них воєнним радником.

Холодноярці Василь Чучупак А. Гулий-Гуленко Герасим Нестеренко

Утворення Холодноярської республіки

В тому ж 1919 році утворилось маленьке державне утворення - Холодноярська республіка, яка ввібрала в себе понад 25 навколишніх сіл та мала значні військові формування, що складалася, як правило, з заможного селянства (куркулів та середняків), дезертирів з Білої, Червоної Армій та петлюрівської армії УНР. «Диктатором» Холодного Яру став Василь Чучупак.

Чітких планів і ідей повстанці не мали. Вони просто оберігали свої оселі від усіх влад і режимів. Вони захоплювалися Революцією, яка дала їм свободу від монархії, здирств поміщиків. Але цю свободу вони розуміли дуже своєрідно. Вони бажали вільного життя. Політичні погляди їхні час від часу змінювались. Інколи, вони виступали то з ідеями «соціалізму без більшовиків», (тому що не визнавали політику «воєнного комунізму» радянського уряду УСРР), то підтримували анархо - комунізм Нестора Махна. Навіть якийсь час іменували себе «червоними козаками», але пристати до офіційного Червоного козацтва В.Примакова і Ю.Коцюбинського не захотіли.

Врешті решт холодноярці визначилися. Вони виступили за підтримку режиму Директорії УНР, орієнтуючись на гасло незалежності України, хоча, час від часу розчаровувалися в своєму виборові.

Боротьба повстанців

Перемоги Червоної Армії над Білими арміями Колчака, а згодом і Денікіна утворили для холодноярців нову небезпеку – встановлення на їх території радянської влади, яку вони не бажали визнавати, не погоджуючись з політикою «воєнного комунізму» і з Воєнно-політичним союзом українських, російських, білоруських та інших більшовиків. Тому, бійці Холодного Яру у 1919-1920 роках активно допомагали армії Директорії УНР. Перший Зимовий похід 1919-1920 рр. по тилам денікінської і Червоної армій, проходив при підтримці холодноярців. Але похід не мав значних результатів. Постійні хвороби, брак боєприпасів, відсутність чітких планів військових операцій врешті призвели до поразок. Крім того в рядах холодноярців не вистачало елементарної дисципліни, інколи відбувалися конфлікти за владу і вплив (наприклад, між В.Чучупаком і Ф.Уваровим; останній був з військової точки зору більш досвідченим, тому мав певний пріоритет). Отаманські загони, щоб прогодуватися, багато разів здійснювали реквізиції харчів у селян, займалися грабунками, інколи й єврейськими погромами. Залізною рукою Чучупак навів порядок. Але не всі отамани підпорядковувалися Холодноярській організації. Часто відбувалися дрібні конфлікти, бої між отаманами, окремі з них мріяли про свою владу у власних «державах».

Кость Блакитний(Пестушко) К.Пестушко та штаб Степової дивізії УНР Микола Скляр-Чорний Ворон

Конфлікти отаманів(детальніше)

Не всі отамани підпорядковувалися Холодноярській організації. Наприклад, містечка Суботів, Янич, Ївківці, Новоселиця, Чигирин становили собою територію сампроголошеного «батьки» - отамана з Суботова Свирида Коцура, засновника Чигиринської республіки, супротивника Василя Чучупака. Але, у квітні 1920 року «батько» Коцур загадково зник ( скоріш за все був вбитий під час міжусобних зіткнень отаманів). Підлеглі йому населені пункти приєдналися до Холодноярської організації. Підпорядковувалися Холодному Ярові також вереміївські отамани Панас Келеберда та Іван Савченко-Нагірний. (Золотоніський повіт Полтавської губернії, тепер Чорнобаївський район Черкаської області), отаман із села Балаклії, що за містом Смілою на Київщині Іван Полтавець-Остряниця, смілянський отаман Яків Водяний, голова Уманського повстанкому Петро Дерещук (відповідно і села Уманського повіту), отаман Петро Кучма з села Аджамки, що неподалік міста Єлисаветграда (нині Кіровоград), Єлисаветградський повстанком на чолі з Тихоном Березняком, а отже і села Єлисаветградського повіту, значна частина Олександрійського і Звенигородського повітів, мліївський ватажок Трохим Голий-Бабенко, отамани з Криворіжжя Єлисей Лютий(Черевик), інші. (З Інтернету)

Це ослаблювало організацію, заважало ефективній боротьбі з червоними, білими тощо. Після загибелі самого В.Чучупака на одному з хуторів (при зіткненні з червоноармійським загоном), командирами були Іван Деркач, Кость Степовий- Блакитний (Пестушко), Герасим Нестеренко-Орел. Вони діяли разом зі Степовою дивізією армії УНР. Разом з Степовою дивізією звільняв південь та центр України від більшовиків отаман Микола Скляр (Чорний ворон), який раніше служив у Махна сотником. У жовтні 1920 року ударно-розвідувальний загін Чорного Ворона раптово зіткнувся з переважаючими силами червоноармійців – будьонівців і майже весь загинув. Проте повстанський рух під проводом отамана Степового-Блакитного охопив усю Херсонщину і частину Катеринославщини. У 1921 році Блакитний загинув під час перестрілки з чекістами.

Після розгрому більшовиками армії білогвардійського генерала Врангеля громадянська війна на території України фактично завершилася. Після війни постала Українська соціалістична радянська республіка(УСРР) з певними ознаками незалежності.

Радянський уряд прагнув викорінити партизанщину, отаманщину, анархізм і повів нову атаку на холодноярців, яких очолив Герасим Нестеренко(Орел).

Нестеренко спланував сумісні з іншими отаманами акції проти радянської влади. У 1921 – 1922 роках він пробував створити антирадянські повстанські осередки по селах Уманщини, Звенигородщини, Чигиринщини, Єлисаветградщини, але з перемінним успіхом. Багато селян втомилися від нескінченних війн і повстань, що не мали позитивного результату.

Також, холодноярці пробували допомогти ІІ Зимовому походу 1921 року, який проводив генерал Директорії Юрій Тютюнник. Але, з-за нескоординованості планів, поганої підготовки, спільні дії проти радянської влади не відбулися, похід закінчився поразкою. Розчарування призвели до масових капітуляцій, здач у полон, переходів на бік більшовиків (радянська влада об’явила про амністію). Більше двадцяти отаманів і сотні простих повстанців здалися добровільно(серед отаманів - Петренко, Василенко, Деркач, О. і С.Чучупаки, Литвиненко, Темний , Віслоух багато інших). Вони закликали інших теж визнати радянську владу.

У 1922 році Холодноярська організація складалася з двох підрозділів. Першою Холодноярською округою (Єлисаветградсько-Олександрійською) керував Герасим Нестеренко-Орел, Другою (Чигиринсько-Звенигородською з Чорним лісом на Єлисаветградщині) — Ларіон Завгородній. Отаман Герасим Нестеренко, як заступник Гулого-Гуленка, вважав себе представником загиблої Української Народної Республіки. Отамани загонів, які ще залишилися у повстанському русі, готувалися до спільного повстання, чекаючи допомоги з закордонних українських та біло - еміграційних антирадянських центрів, перш за все - від головного отамана УНР Симона Петлюри. Потрібні були зброя, патрони, медикаменти.