Образ отаманщини у кінематографі

Отаман Коцур (М.Голубович) і Кондрашов(Л.Бакштаєв) Отаман Тараканов (Ю.Мажуга) отаман Лютий(В.Трещалов)

«Вільне Козацтво» та повстансько-партизанський рух настільки переплетені, що, інколи, важко знайти відмінності між ними. Чимало творців «Вільного Козацтва» сформували й очолили повстанські загони, що вели збройну боротьбу проти німців, проти червоних і білих. Так виникли загони Нестора Махна, Ангела, Микити Григор’єва, Ілька Струка, Юрка Тютюнника, Ананія Волинця, Овсія Гончара-Бурлаки, Івана Полтавця-Остряниці, Якова Водяного, Лютого, Якова Мамая-Щириці, Павла Солонька, Василя Чучупаки, , Андрія Гулия – Гуленка, Герасима Несторенка, Ворона, Никодима Смоктія, Семена Гризла та багатьох інших. Більшість молодих людей, що входили в козацтво займалися лише охороною, утримувалися за рахунок місцевого селянського населення.

Великою проблемою отаманщини стала низька національна самосвідомість, примітивна політична і загальна культура загонів батьків – отаманів, які нерідко займалися грабунками сел і міст, реквізиціями багатств заможних верств населення, єврейськими погромами, різними жорсткостями проти населення кримінального характеру, намагалися друкувати власні «гроші», створювати «міністерства» тощо. Отаманщина часів громадянської війни продемонструвала неготовність українського населення до демократичного, громадянського суспільства. До цього призвела вікова відсталість Російської імперії від європейських країн, міцна консервація в ній залишків, пережитків феодального устрою.

Тому, в роки індустріальної зрілості країн Західної і Центральної Європи, на українських і російських теренах все ще існує землеробське суспільство, що виділяє в черговий раз з себе воєнний стан, характерний більше для ХVІ – ХVІІ століть.

Про несформованість української нації, відсутність єдиної національної мети свідчить різнобарвність політичних кольорів – «червоні», «білі», «зелені», «монархісти», «анархісти», що демонструє політичні хитання та пошуки.

Никодим Смоктій і Семен Гризло Ілько Струк Ананій Волинець Нестор Махно

2.Червоне козацтво

Утворення Червоного козацтва

Були такі повстанські загони, які пізніше приєдналися до Червоного козацтва і воювали разом з Червоною армією проти білогвардійців.

28 грудня 1917 року у Харкові був створений перший полк червоних козаків, під командуванням «залізного лицаря», «першої шаблі України» Віталія Марковича Примакова. Основу становили полку становили українці, що й дало можливість їх називати козаками, пізніше приєднувалися й татари, росіяни(донці) та інші народи, що населяли Україну і підтримували радянську владу.

Окремі загони (курені) Червоних козаків очолювали Юрій Коцюбинський, Микола Щорс, Василь Боженко, Сила Міщенко, Федір Петровський, Микола Кропив’янський, Володимир Затонський.

Віталій Примаков Василь Боженко Червоні козаки у 1920 році Сила Міщенко

Походи Червоних козаків

Червоне козацтво брало участь у першому наступі більшовицьких сил на Україну, воюючи на Лівобережжі і під Києвом проти військ Центральної Ради. Пізніше, під натиском німецько-австрійсько-українських військ, червоні козаки були змушені відступити на Донбас. Але згодом знову вступали в бої з німецькими окупантами. Одним із командирів Червоного козацтва стане повстанець проти німців Федір Петровський( за бунт німці його закопали живцем у землю, але сестри Кичко його викопали, потім Федір знову був схоплений, але з тюрми зміг втекти; розгромив з червоними козаками корпус отамана Болбочана).

У 1919 році Червоні козаки (у складі Першої повстанської дивізії) брали участь у розгромі військ С.Петлюри(Директорія), а згодом, вже як 8-ма Кавалерійська дивізія Червоного козацтва України, проводили славні героїчні рейди проти білогвардійців А.Денікіна, отримали багато нагород.

У квітні 1920 року Червоне козацтво брало участь у боях проти білогвардійського генерала Врангеля на півдні України, а після Варшавської угоди Директорії УНР із Польщею, воювали проти поляків і петлюрівців. Але, біля Збруча. Червоні козаки були оточені військами отамана Ю.Тютюнника. Не всім вдалося вирватися з пастки. За бої під Варшавою, виведення з оточення 50-ої стрілецької бригади, був нагороджений орденом Червоного Прапора командир Червоних козаків Міщенко Сила Мойсейович.

У 1920 році було сформовано перший кінний корпус Червоного козацтва. У 1921—1922 роках червоні козаки проводили локальні операції проти загонів Махна, Петлюри, Тютюнника, а також різних отаманів, що виступали проти радянської влади.

За свої походи і героїзм червоні козаки отримали безліч нагород, посади в Червоній Армії.

Сталінщина і Червоне козацтво

Але, в 30-х роках, під час сталінської диктатури в СРСР, більшість командного складу Червоного козацтва буде незаконно репресовано зі звинуваченнями у «шпигунстві», «змовах» та «націоналізмі». Наприклад, відомого червоного козака – орденоносця Силу Міщенка(начальника Школи Червоних старшин у Харкові), буде заарештовано і розстріляно у 1941 році, за те, що він називав «щасливе життя радянських колгоспників» рабством (тобто за антирадянську пропаганду). В сталінських катівнях загинуть В.Примаков, Ю.Коцюбинський, та деякі інші. Про Червоне козацтво буде заборонено навіть згадувати. Лише після смерті Й.Сталіна у 1953 році поступово заборони знімаються. Командирів Червоних козаків було реабілітовано за часів таз званої «Відлиги» - більш демократичного періоду в СРСР у 50-60-х роках. Багато Червоних козаків отримають свободу, нагороди і посади у військах.

Т.Шевченко Мотрин монастир Свято-Троїцький Мотронинський монастир