6. Утворення Південного фронту червоних військ

Переговори з представниками уряду Директорії УНР

Розуміючи, що без союзу з національними формуваннями здолати більшовиків не вдасться, П.Врангель був готовий відмовитися від гасла «єдиної та неподільної Росії». 10 вересня 1920 року, в Ялті, відбулися переговори з представниками уряду Директорії УНР Литвиненко і Кратом, під час яких Врангель оголосив про намір ввести автономію Дону, Кубані, Тереку, визнав Директорію та обіцяв, що Україна самостійно вирішить свою долю у майбутньому. Але з-за взаємної недовіри обидві сторони так і не підписали ніяких воєнних конвенцій (Симон Петлюра обмежиться декількома спільними походами з білими частинами В.Перемикіна і С.Булак-Балаховича).

Позиція Нестора Махна

Спроби П.Врангеля домовитися про союз з Нестором Махно те ж не мали успіху. Батько наказав застрелити парламентера, штабс-капітана Михайлова і відмовився від будь яких контактів з білими. Але розуміючи складність ситуації, Махно не бажав бути знищеним однією з військових сил. І він пішов на угоду з червоними, з урядом УСРР, вимагаючи неймовірного: випустити з тюрем усіх анархістів та махновців, надати автономію Гуляй - польському повіту, а, також, надати його військам боєприпаси і спорядження. Уряд УСРР обіцяв розглянути ці вимоги.

Н.Махно з орденом Червоного прапора на грудях Червоноармійці в степу (з картини А.Шаталіна)

2 жовтня 1920 року була підписана угода між командуванням Червоної Армії та Н.Махно. Махновці приєдналися до Червоної Армії, яка вже готувалася для наступу проти Врангеля.

Михайло Фрунзе та підготовка Південного фронту

Михайло Фрунзе Василь Блюхер Ієроним Уборевич Григорій Котовський

21 вересня 1920 року ЦК РКП(б) утворив Південний фронт червоних військ під командуванням Михайла Васильовича Фрунзе.

Додаток. Відомі червоні командири громадянської війни

Фрунзе Михайло Васильович (1885-1925) походив з сім’ї фельдшера, молдаванина за національністю. Великий вплив на нього мала мати - Софія Попова, українка, дочка революціонера – народовольця. Михайло під час навчання у Петербургському політехнічному інституті вступив до лав РСДРП(б). За революційну діяльність не раз заарештовувався, сидів по царським тюрмам. Під час громадянської війни воював у Червоній Армії, показуючи гарні здібності, отримав орден Червоного Прапору за розгром білогвардійців Колчака. Фрунзе цінували за відвертість, щирість, організаційні здібності. Був прихильником «українізації». Помер після хірургічної операції. Котовський Григорій Іванович(1881-1925) народився у сім'ї заводського механіка у Балті. Батьки рано померли, і Григорій пішов по кривій стежці: став злочинцем, займався пограбуваннями. Під час громадянської війни перейшов на бік більшовиків, став вмілим командиром Червоної Армії. Мав велику популярність. Один з ініціаторів створення Молдавської Автономної СРР у складі УСРР. 6 серпня 1925 року, під час відпочинку в радгоспі Чебанка, комкор Котовський був застрелений своїм знайомим М.Зайдером. Блюхер Василь Костянтинович(1890-1938) походив з селянської родини з Ярославської губернії. Хоробрий військовий під час І Світової війни, мав декілька сильних поранень. У 1917 році вступив до Червоної гвардії. 1918 року Блюхер був першим, хто був нагороджений орденом Червоного Прапора. Хоробро, винахідливо воював проти білогвардійців, командував дивізією. У 1921—1922 роках — головнокомандувач, військовий міністр і голова Військової ради Далекосхідної республіки, організатор її армії. Згодом: заступник командувача військами Українського військового округу, воєнний радник в Китаї, командувач Особливою Червонопрапорною Далекосхідною армією. Постраждав від сталінських репресій: під час лютих допитів був забитий до смерті, але вини не визнав. Реабілітований 1956 року. (З Інтернету)

Завдяки додатковій мобілізації і переводу військ з інших фронтів, червоним вдалося збільшити чисельність армії до 46 тисяч бійців. Врангелівці налічували 44-45 тисяч солдат.

Розгорнулися криваві бої за Нікополь, Олександрівськ, Синельникове. Катеринослав декілька разів переходив з рук в руки. Місто мобілізувало близько 2 тисяч чоловік на допомогу 46 стрілецькій дивізії комісара І.Мінца (майбутнього відомого історика). Жителі містечка Кам’янське побудували бронепоїзд «Радянська Україна». В селі була розгорнута пропаганда комнезамів з загальним гаслом «Незаможник - на Врангеля!», у куркулів реквізували коней, вози, створювали тачанки. В самому Криму проти білих діяла Повстанська армія на чолі з О.Мокроусовим та чекістом П.Макаровим.

Контрнаступ червоних військ

Лише 28 жовтня 1920 року, після вирішального удару Михайла Фрунзе з Каховського плацдарму, червоні перехопили ініціативу. Білі втекли до Криму, сховавшись за Перекопсько - Чонгарські укріплення, побудованими англійськими і французькими інженерами.

Діорама «Штурм Перекопу Червоною Армією» Червона тачанка