Лекція 2. Крах самодержавства в Росії і початок національно-демократичної революції в Україні (березень-жовтень 1917 р.)

1. Лютнева буржуазно-демократична революція в Росії та її вплив на Україну

Перемога Лютневої революції і виникнення двовладдя

У січні – лютому 1917 року посилилася економічна та політична криза в Російській імперії. Зростала недовіра народу до державних органів влади, які нездатні були позитивно змінити ситуацію на фронтах Світової війни і в країні. Поширювалося дезертирство з армії. Була нестача харчів, товарів першої необхідності. Значна частина підприємств не працювала. Процвітали безробіття, інфляція, зростали ціни. Відбувалися страйки, демонстрації і повстання робітників, селян і солдат.

27 лютого 1917 року масові народні виступи охопили Петроград. Висувалися гасла: «Ні-війні!», «Геть самодержавство!».

28 лютого 1917 року революція перемогла.

2 березня 1917 року цар Микола ІІ вимушений був зректися престолу. Самодержавний лад впав. Влада перейшла до рук Тимчасового уряду - буржуазного органу влади перехідного періоду. В нього ввійшли колишні члени Державної Думи - кадети, есери, октябристи, безпартійні. Очолив Тимчасовий уряд князь Георгій Львов. Уряд поставив перед собою задачі: налагодити економічну ситуацію в країні, скликати Установчі збори, вирішити питання про владу, прийняти Конституцію тощо.

Лютнева революція в Петрограді

Одночасно виникла Петроградська Рада робітничих і солдатських депутатів, в яку ввійшли представники есерів, більшовиків і меншовиків. ЇЇ очолив меншовик М.Чхеїдзе. Так виникло своєрідне існування двох влад.

В березні - квітні 1917 року, під впливом революційних перемін та Петроградської ради, по всій країні масово виникають Ради робітничих, солдатських, а також селянських депутатів – органи влади трудового народу на місцях. Більшість в Радах мали партії есерів, меншовиків, бундівців, трохи пізніше – більшовики. Загалом на Україні виникло більше 200 Рад. Задача Рад: успішне збереження, поглиблення і розвиток завоювань революції. Але на практиці нерідко Ради втручались у владні повноваження Тимчасового уряду, що призводило до дезорганізації суспільного життя.

Буржуазія теж встановлювала свої органи влади - суспільні комітети і громадські ради, куди входили діячі земств, фабриканти, поміщики, інтелігенція. Виконавча влада на місцях належала комісарам Тимчасового уряду, які головували у губернських суспільних комітетах.

Активізація національного руху на Україні і утворення Центральної Ради

На Україні активізували свою діяльність як українські, так і загальноросійські політичні партії (див. нижче таблицю).

Партія	Лідери	Програмні положення
Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП)	В.Винниченко, С.Петлюра, І.Мазепа	Автономія України в складі Росії; демократичний розвиток України з соціалістичною перспективою; вирішення важливих соціальних питань
Українська партія соціалістів – федералістів (УПСФ)	А.Ніковський, Д.Дорошенко, С.Єфремов, О.Лотоцький	Реформи в аграрній сфері при збереженні приватної власності, за введення парламентської федеративної республіки ( з Росією - федеративні відносини)
Українська партія соціалістів - революціонерів (УПСР, українські есери)	С.Голубович, М.Грушевський, П. Христюк	Автономія України в складі Росії, аграрні перетворення (ліквідація поміщицького землеволодіння, передача земель селянам)
Українська демократично-хліборобська партія(УДХП) (консервативна поміщицька партія)	С. і В.Шемети, В.Липинський	За приватну власність, хутірське селянське господарство. Більшість - за автономію України в складі Росії, але були й заклики до незалежності.
Українська народна партія (УНП); з грудня 1917 р.- Українська партія соціалістів-самостійників (УПСС)	О. і А. Макаренки , М.Міхновський, І.Липа	За самостійну Україну «тільки для українців», за майбутні соціалістичні перетворення( не відмовлялися від радикальних дій)
Російська соціал-демократична робітнича партія (більшовиків)(РСДРП(б); з квітня 1917 р.- самостійна політична партія	В.Росії – В.Ленін; на Україні - Г.Пятаков, Г.Петровський, М.Скрипник	За скинення Тимчасового уряду Росії, проведення соціалістичної революції, встановлення диктатури пролетаріату; вся влада – Радам; право націй на самовизначення, соціалістичні перетворення

Революція розкувала національно-патріотичні сили українського народу. Представники політичних партій скористалися з рекомендації Тимчасового уряду створювати на місцях Ради громадських організацій, як представницькі органи влади. Вирішено було утворити Раду не губернського, а всеукраїнського масштабу.

3-4 березня 1917 року була утворена Центральна Рада (ЦР) – тимчасовий представницький орган державного типу. У цю всеукраїнську громадську організацію ввійшли: міжпартійний блок Товариство українських поступовців (ТУП), який об’єднався з соціалістами – федералістами (УПСФ, лідер Д.Дорошенко); українські соціал-демократи (УСДРП - В.Винниченко, С.Петлюра); українські есери (УПСР - П.Христюк); самостійники (УНП, М.Міхновський); Українське наукове товариство, Українське техніко-агрономічне товариство тощо.

М.С.Грушевський М.Грушевський в робочому кабінеті

Головою Центральної Ради було обрано (заочно) Михайла Грушевського, відомого історика, громадського діяча, який повернувся з заслання тільки 12 березня.

Історична особа. Михайло Сергійович Грушевський

Михайло Сергійович Грушевський(1866-1934) народився в місті Холм, у родині професора духовної семінарії С.Грушевського. Виріс на Кавказі, куди перебралася його рідня. Там закінчив гімназію у Тифлісі. В подальшому навчався у Київському університеті, під патронатом історика В.Антоновича. У 1894-1914 роках жив у Австро-Угорщині, працював професором у Львівському університеті, видавав «Літературно-науковий вісник». Заснував Українське Наукове Товариство. У 1914 році повернувся у Росію. Але царська влада заслала його до Симбірська як «мазепинця» і сепаратиста.

мітинг у Катеринославі (березень 1917 року) мітинг у Києві на Софійській площі